760/11145/18 Про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - 06.11.2020 Прийняття

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Шмідт Катерина Валеріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва

від 08 листопада 2018 року в складі судді Шереметьєвої Л. А. та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Мельника Я. С., Сержанюка А. С.,

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-IX (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Чуловський В. А., приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Шмідт К. В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що 13 вересня 2006 року між Акціонерно-комерційним соціальним банком "Укрсоцбанк" (далі - АКСБ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між

АКСБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 13 вересня 2006 року укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира

У зв`язку з неналежним виконанням умов договору про надання відновлювальної кредитної лінії станом на 12 жовтня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 28 203,38 дол. США.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Чуловський В. А. 19 лютого 2018 року вчинив виконавчий напис, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 . За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, запропоновано задовольнити вимоги стягувача у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання (неналежного виконання) боржником умов кредитного договору від 13 вересня 2006 року за період з 15 березня

2015 року до 12 жовтня 2018 року в розмірі 22 483 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 18 734,47 дол. США; заборгованість за відсотками - 3 748,53 дол. США.

Вказував, що вищевказаний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог закону, тому він не підлягає виконанню.

На підставі вищевказаного ОСОБА_1 просив суд визнати виконавчий напис від 19 лютого 2018 року таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 12 жовтня

2018 року позов задоволено.

Визнано виконавчий напис від 19 лютого 2018 року № 2273 (серія 042915), вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., зареєстрований у реєстрі за № 2271, про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 134,5 кв. м, житловою - 85,2 кв. м, таким, що не підлягає виконанню.

Стягнуто з ПАТ "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_1 704,80 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії була спірною, тому виконавчий напис видано з порушенням вимог закону. Про наявність спору між сторонами щодо суми заборгованості за умовами договору свідчить, зокрема цивільна справа, що перебуває у провадженні Святошинського районного суду міста Києва.

Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.

Заява мотивована тим, що при ухваленні рішення суду від 12 жовтня

2018 року питання про стягнення з відповідача 39 000 грн витрат на правничу допомогу вирішено не було, у зв`язку з чим просив суд задовольнити вказану заяву. При цьому позивач вказував, що понесені ним витрати на правову допомогу підтверджені матеріалами справи.

Короткий зміст судових рішень

Додатковим рішенням Солом`янського районного суду міста Києва

від 08 листопада 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_1 4 228,80грн витрат на правничу допомогу.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сума витрат на правову допомогу була визначена угодою, з урахуванням дій, пов`язаних зі складенням процесуальних документів, участі у судових засіданнях.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 листопада

2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що подані адвокатом довідки на підтвердження отримання коштів від ОСОБА_1, які складені цим же адвокатом у довільній формі, не є належними та допустимими доказами, що свідчать про сплату коштів за надання правової допомоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення його заяви щодо витрат на правову допомогу, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач довів належними та допустимими доказами розмір витрат на правничу допомогу (39 000 грн), проте суди не дали їм належної правової оцінки. Вказані витрати є співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та витраченим на це часом, а також значенням справи для сторін.

Суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" (4191-17) та Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" (2246-19) .

Місцевий суд дійшов помилкового висновку, що дії, вчинені представником позивача у межах виконавчого провадження, а також виїзд до суду для здачі документів, сплата судового збору, перевірка інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень, не є правничою допомогою.

Безпідставними є висновки апеляційного суду, що з метою доведеності розміру витрат на правову допомогу необхідно було надати Книги обліку доходів та витрат. Особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність,

у тому числі адвокат, може видати клієнту на його вимогу складений

у довільній формі документ, який підтверджує факт наданої послуги або виконаної роботи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

02 серпня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що у квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду

з позовом до ПАТ "Укрсоцбанк", треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Шмідт К. В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 12 жовтня

2018 року позов задоволено.

Представництво інтересів позивача в суді здійснювалося адвокатом Денищенко-Бостан О. Л. відповідно до договору про надання правової допомоги від 29 січня 2018 року.

З розрахунку представника позивача до договору вбачається, що адвокатом надавались наступні юридичні послуги: консультації, складення позовної заяви, підготовка документів до суду, їх здача до суду, сплата судового збору, перевірка в Єдиному державному реєстрі судових рішень, складення скарги до Головіного територіального управління юстиції в м. Києві, участь у межах виконавчого провадження, а також участь представника в судових засіданнях при розгляді справи судом.

На підтвердження отримання коштів від ОСОБА_1 адвокатом Денищенко-Бостан О. Л. до матеріалів справи додано довідки, які видані цим же адвокатом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону додаткове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних

з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа,

а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частиною першою статті 60 ЦПК України передбачено, що представником

у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до частини другої статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (5076-17) .

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті

в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв

і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України (1618-15) передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи

з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).

Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Встановивши, що відповідно до договору про надання правової допомоги

від 29 січня 2018 року адвокатом позивача у межах зазначеної цивільної справи були надані відповідні послуги, врахувавши розрахунки представника позивача та надані до справі докази, суди дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.

Місцевий суд, виходячи з положень статей 133, 137, 141 ЦПК України,

статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", вирішив питання про відшкодування позивачу витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості та верховенства права, а також правильно визначив розмір таких витрат, який є співмірним зі складністю справи та обсягом фактично виконаних робіт (наданих послуг).

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивач довів належними та допустимими доказами розмір витрат на правничу допомогу (39 000 грн), проте суди не дали їм належної правової оцінки, оскільки такі витрати перевірені на предмет співмірності зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та витраченим на це часом, а також значенням справи для сторони, тобто оцінено судом, що є виключною його компетенцією.

Доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" (4191-17) та Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" (2246-19) , не заслуговують на увагу, оскільки суд не застосував ці Закони при вирішенні питання про розмір витрат на правову допомогу, а оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, дійшов вірного висновку в частині визначення судових витрат, виходячи із засад розумності, принципу справедливості та спірмірності, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої інстанції та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.