755/8542/17 Про встановлення факту проживання спадкоємця зі спадкодавцем однією сім`єю та визначення додаткового строку на прийняття спадщини - 06.11.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 вересня 2018 року в складі судді Астахової О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року в складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д.,

Стрижеуса А. М.,

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-IX (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Десята Київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання спадкоємця зі спадкодавцем однією сім`єю та визначення додаткового строку на прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла

ОСОБА_6, після якої відкрилась спадщина на майно, що складалась

з квартири АДРЕСА_1 .

Позивач разом зі своєї дружиною ОСОБА_2 та з померлою

ОСОБА_6 проживали однією сім`єю з 2001 року, тому вони належать до четвертої черги спадкоємців.

ОСОБА_1 24 травня 2017 року звернувся до Десятої Київської держаної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Проте, постановою державного нотаріуса Десятої Київської держаної нотаріальної контори

від 24 травня 2017 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Зазначає, що факт проживання позивача разом з померлою ОСОБА_6 однією сім`єю становить більш п`яти років до дня відкриття спадщини. Позивач та його дружина допомагали спадкодавцю, готували їй їжу, прибирали квартиру. Позивач разом зі ОСОБА_2 здійснювали супровід ОСОБА_6 до медичних установ, купували їй ліки, продукти харчування, допомогли відновити паспорт спадкодавця, матеріально її утримували.

Позивач у встановлений законом шестимісячний строк не встиг подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, оскільки був призваний на військову службу та направлений до військової частини, а також приймав участь в антитерористичній операції на території Донецької області.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: встановити факт його спільного проживання однією сім`єю та померлої ОСОБА_6 з 2001 року до дня смерті останньої, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати причини пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини поважними та надати йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 24 вересня

2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлені позовні вимоги в частині проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з 2001 року з померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 і наявності між ними взаємних прав й обов`язків. Оскільки позивачем не доведено наявність у нього права на спадкування після померлої ОСОБА_6, а вимоги про визнання поважними причини пропуску строку для прийняття спадщини та надання додаткового строку для подання позивачем відповідної заяви до нотаріальної контори є похідними, то в цій частині позовні вимоги також задоволенню не підлягають.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що поданий позивачем акт майстра технічної дільниці не може підтвердити заявлені у справі вимоги, оскільки цей акт підписаний особою, якій обставини зазначені в акті не могли бути відомі. Доводи позивача про маленьку пенсію спадкодавця, розписка ОСОБА_7 про отримання від ОСОБА_2 коштів за проведені ремонтні роботи в квартирі ОСОБА_6, доручення ОСОБА_6 на уповноваження ОСОБА_2 оформити субсидії також не підтверджує обставин проживання ОСОБА_1 разом

з ОСОБА_6 у спірний період.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач разом зі своєї дружиною - ОСОБА_2, та з померлою ОСОБА_6 проживали однією сім`єю

з 2001 року, тому вони належать до четвертої черги спадкоємців. Позивач разом із ОСОБА_2 здійснювали супровід ОСОБА_6 до медичних установ, купували ліки, продукти харчування, допомогли відновити їй паспорт, матеріально її утримували, здійснили ремонт у її квартирі тощо. Крім того, ОСОБА_6 видала на ім`я ОСОБА_2 довіреність на оформлення субсидії.

Родичі спадкодавця не відвідували ОСОБА_6, яка в силу похилого віку та стану здоров`я потребувала сторонньої допомоги, таку допомогу надавали лише позивач та його дружина.

Суди безпідставно взяли до уваги встановлені в іншій справі № 755/7924/15 обставини, оскільки ОСОБА_1 не брав участі у розгляді вказаної справи, тому порушено принцип безпосередності судового розгляду. Отже, суди взяли до увагу докази, які не можуть бути належними та допустимими під час розгляду цієї справи.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження позовних вимог, тому суди правильно відмовили у задоволенні позову. Крім того, з аналогічним позовом зверталася і дружина позивача, проте судом рішенням, яке набрало законної сили, в задоволенні позову останньої відмовлено.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

23 травня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, після якої відкрилась спадщина. До складу спадщини входять квартира АДРЕСА_1, яка належала померлій на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною державною адміністрацією м. Києва 20 серпня 1999 року; акції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" у кількості 298 одиниць відповідно до договору від 27 квітня 1994 року і приватизаційного платіжного доручення від 27 квітня 1994 року.

Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 до Десятої Київської державної контори звернулись у встановлений законом строк

ОСОБА_8 як сестра померлої, а також ОСОБА_5 і ОСОБА_3 як племінники померлої.

ОСОБА_8 заявою від 30 березня 2015 року, зареєстрованою державним нотаріусом Гребінківської державної нотаріальної контори Київської області, відмовилась від належної їй за законом частки спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_6, на користь племінниці

спадкодавця - ОСОБА_4

ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 31 березня 2015 року звернулися до Десятої Київської державної нотаріальної контори із заявами, в яких просили видати їм свідоцтва про право на спадщину за законом.

Постановою нотаріуса від 20 жовтня 2016 року ОСОБА_5 відмовлено

у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_6

з тих підстав, що відсутні документи, які підтверджують родинні відносини

ОСОБА_8 і ОСОБА_9 з померлою ОСОБА_6

ОСОБА_2 19 березня 2015 року звернулась до Десятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6 .

Постановою нотаріуса від 10 квітня 2015 року ОСОБА_2 відмовлено

у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю судового рішення про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем протягом п`яти років до дня смерті.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 лютого 2016 року у справі № 755/7924/15 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_10, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності в порядку спадкування задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю

ОСОБА_2 та ОСОБА_6 з 2001 року до її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_8, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності

у порядку спадкування задоволено частково. Встановлено факт, що

ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, є племінниками ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено факт, що ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, є рідною сестрою ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 лютого 2016 року в частині встановлення факту, що ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, є рідною сестрою ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, та в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_10, третя особа - Головне територіальне управління юстиції

у м. Києві про встановлення факту проживання однією сім`єю скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_8,

ОСОБА_4, ОСОБА_10, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про встановлення факту проживання однією сім`єю відмовлено.

ОСОБА_1 19 травня 2017 року звернувся до Десятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6 .

Постановою нотаріуса від 24 травня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено

Відповідно до довідки Комунального концерну НТР "Комунального сервісу" ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою Житлово-експлуатаційної контори № 1016 ОСОБА_6 до дня смерті була зареєстрована у квартирі

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першої та другої статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

За змістом статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: проживання однією сім`єю із спадкодавцем; на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Таким чином, у зазначеній справі підлягали встановленню, як факт проживання позивача однією сім`єю разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, так і тривалість такого проживання - щонайменше п`ять років.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків.

Установлено, що позивач та спадкодавець зареєстровані за різними адресами.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які свідчать про проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_6 однією сім`єю щонайменше п`ять років, що давало б підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги після її смерті.

Доручення на оформлення субсидії від 04 липня 2014 року не є належним доказом, що підтверджує такі обставини, оскільки у ньому зазначено, що ОСОБА_6 проживає у квартирі АДРЕСА_1,

а ОСОБА_2, яка є дружиною ОСОБА_1, проживає у квартирі АДРЕСА_2 .

У договорі про проведення розрахунків за водопостачання та водовідведення за показниками квартирних приладів обліку споживання холодної і гарячої води від 01 жовтня 2010 року, укладеному ЖРЕО-409 з ОСОБА_6, зазначено, що остання проживає у квартирі

АДРЕСА_1, кількість мешканців цієї квартири - одна особа.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між ним та спадкоємцем протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини склалися відносини, що притаманні сім`ї, не доведено наявності усіх наведених вище фактів у їх сукупності, а отже відсутні передбачені

статтею 1264 ЦК України підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги.

Також, судами дано належну оцінку показам свідків, допитаних під час розгляду справи, які, згідно аргументовано викладених в оскаржуваних рішеннях висновків судів, не містять належної інформації про предмет доказування, а також є суперечливими в частині проживання позивача разом з ОСОБА_6 однією сім`єю.

Враховуючи викладене, обґрунтованими є висновки судів, що позивачем не доведено наявність у нього права на спадкування після померлої

ОСОБА_6, а вимоги про визнання поважними причини пропуску строку для прийняття спадщини та надання додаткового строку для подання позивачем відповідної заяви до нотаріальної контори є похідними, тому в цій частині вимоги також задоволенню не підлягають.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди безпідставно взяли до уваги встановлені в іншій справі № 755/7924/15 обставини, оскільки під час розгляду справи № 755/7924/15 судом досліджувалися докази, які подані і під час розгляду цієї справи, зокрема в частині проживання

ОСОБА_1, ОСОБА_2 разом з померлою ОСОБА_6 з 2001 року до дня відкриття спадщини. Крім того, у цій справі суди на підставі належним чином досліджених доказів встановили у повному об`ємі усі обставини справи, які свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої інстанції та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.