335/14015/18 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 06.11.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 06 травня 2019 року в складі судді Проценко А. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 липня 2019 року в складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-IX (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 04 листопада 2013 року між сторонами укладено договір у вигляді заяви-анкети про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8 600 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 27,6 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Банк належним чином виконав свої зобов`язання за вказаним вище правочином.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 30 вересня 2018 року утворилася заборгованість

у розмірі 230 527,33 грн, з яких: 8 926,17 грн - заборгованість за кредитом, 216 968,96 грн - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом, 4 632,20 - заборгованість за пенею і комісією, а також штрафи відповідно до пунктів 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг.

На підставі викладеного АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути

з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя

від 06 травня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" суму заборгованості за кредитним договором від 04 листопада 2013 року у розмірі 8 926,17 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судові витрати

у розмірі 123,34 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач частково визнав позовні вимоги, факт отримання останнім грошових коштів від банку є підтвердженим, тому заборгованість за тілом кредитом у розмірі

8 926,17 грн підлягає до стягнення на користь позивача.

Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів досягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, зокрема щодо розміру та порядку сплати процентів за користування ним, тривалість пільгового періоду та строку дії договору. Підписання однієї анкети-заявки з відміткою про ознайомлення з умовами та правилами кредитування не може свідчити про погодження відповідача на конкретні умови кредитування, зокрема у випадку відсутності відмітки про обрання певного різновиду із запропонованих кредитних карток, які у свою чергу містять різні істотні умови (процентна ставка, розмір пільгового періоду, пені, штрафних санкцій). Докази, які б вказували на те, що саме ці умови та правила є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці умови були узгоджені між сторонами правочину, в матеріалах справи відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 30 липня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що у наданій позивачем заяві не зазначені жодні умови кредитування та не зазначені інші умови договору, зокрема про встановлення комісії, відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Надані банком витяг з тарифів та витяг з умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду в частині відмови

у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У решті судові рішення не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди зробили помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків за кредитом. Необхідність сплати позичальником процентів за користування кредитом передбачено нормами чинного законодавства та міжнародними нормами права.

Основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом.

Доводи інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

28 жовтня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з анкетою-заявою про приєднання до

умов і правил надання банківських послуг в Публічному акціонерному товаристві комерційному банку "ПриватБанк", назву якого змінено на

АТ КБ "ПриватБанк", яка заповнена ОСОБА_1 04 листопада 2013 року, останній зазначив особистим підписом про те, що він згоден з тим, що дана заява разом з пам`яткою клієнта, умовами і правилами надання банківських послуг, які викладені на сайті позивача, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 30 вересня

2018 року утворилася заборгованість позичальника перед кредитором

ОСОБА_1 у судовому засіданні підтвердив обставини отримання ним кредитних коштів у розмірі 7 278,98 грн, тому визнав позовні вимоги в цій частині.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку

АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та

в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами

в самому договорі).

У заяві позичальника від 04 листопада 2013 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення комісії, відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також комісію, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту та процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір

і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04 листопада 2013 року, посилався на витяг з тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з умов та правил надання банківських послуг та правил надання банківських послуг розміщені на сайті банку як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг

з тарифів та витяг з умов розумів відповідач та ознайомився і погодилася

з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії, та, зокрема саме у зазначеному

в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, комісії, пені, та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з тарифів та витяг з умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з вимогами процесуального права доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем правила надання банківських послуг не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім.

Аналогічна правова позиція викладена а постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що необхідність сплати позичальником процентів за користування кредитом передбачено як нормами національного права, так і міжнародним правом, тому позовні вимоги, які підтверджені матеріалами справи, необхідно задовольнити повністю, оскільки вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на

106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах

і незаконні умови кредитування продавцями.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, оскільки витяг з тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з умов та правил надання банківських послуг та правил надання банківських послуг, які містяться

у матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04 листопада 2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої інстанції та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, пені, комісії та штрафів - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 06 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 липня

2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками, пенею, комісією та штрафами залишити без змін.