534/1072/18 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 04.11.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 05 березня 2020 року у складі судді Куц Т. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Карпушина Г. Л., Триголова В. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 18 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.

Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 250 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Своїм підписом у заяві ОСОБА_1 підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/, складає договір про надання банківських послуг.

Свої зобов`язання за кредитним договором позичальник не виконує, у зв`язку з чим станом на 18 червня 2018 року має заборгованість у розмірі 21 253,11 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 5 975,00 грн, заборгованість за процентами - 10 956,54 грн, пеня - 3 071,42 грн, штраф (фіксована частина) - 250,00 грн, штраф (процентна складова) - 1 000,15 грн.

Ураховуючи викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути зі ОСОБА_1 на його користь заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 21 253,11 грн та вирішити питання судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 05 березня 2020 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 червня 2008 року в розмірі 5 975 грн та 495,36 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

У задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом у розмірі 10 956,54 грн, пені у розмірі 3 071,42 грн, штрафу у розмірі 1 250,15 грн відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті. Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому суд вважав, що банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а саме тіла кредиту в розмірі 5 975 грн.

При цьому банківську картку перевипущено в січні 2018 року, останнє погашення заборгованості відповідачем було здійснено також у січні 2018 року, а позов пред`явлено до суду 27 липня 2018 року, тому строк позовної давності АТ КБ "ПриватБанк" не пропущено.

Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність в заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафу, надані банком витяги не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, тому у цій частині позовних вимог відмовлено у зв`язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов`язку відповідача щодо їх сплати у заяві.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 05 березня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів вірно встановив, що фактично отримані та використані ОСОБА_1 кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, тому наявні правові підстави для стягнення з неї заборгованості за кредитом у відповідному розмірі.

Разом з тим Умови та Правила надання банком банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи не містять підпису позичальника, за таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, сплату пені та штрафу при порушенні строків платежів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржені судові рішення в частині відмови в задоволенні позову і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому у силу положень статті 400 ЦПК України вони не переглядаються в задоволеній частині позову.

АТ КБ "ПриватБанк" зазначає підставами касаційного оскарження судових рішень те, що: суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 136/840/17, від 06 травня 2020 року у справі № 358/384/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, касаційна скарга подана на судові рішення у справі, яка в силу пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною, проте касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду від 28 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі і витребувано цивільну справу № 534/1072/18-ц з Комсомольського міського суду Полтавської області.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2020 року справу за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що суди не звернули уваги на те, що в заяві, підписаній відповідачем, чітко зазначено: початкова сума кредитного ліміту - 250,00 грн; вид кредитної картки - "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" валюта карти - гривня; базова процентна ставка - 3 % на місяць (36 % річних) на залишок заборгованості; умова щодо сплати штрафу - "При порушенні позичальником строків платежів по будь-якому із грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більш ніж на 120 днів, у зв`язку з чим банк буде вимушений звернутися до суду, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову".

Своїм підписом на заяві ОСОБА_1 підтвердила факт отримання кредитної картки та ПІН-коду до неї.

Також відповідачем у той же день було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", що наявна в матеріалах справи і в якій указано: тип кредитної лінії; пільговий період (30 днів); базова відсоткова ставка за користування кредитом - 3 % в місяць (36 % річних); розмір та строк внесення щомісячних платежів; розмір комісії за зняття готівки; розмір та порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості; розмір штрафу при порушенні строків платежів по грошовим зобов`язанням.

Отже, умови кредитування щодо сплати процентів та неустойки передбачені безпосередньо в заяві та довідці, особисто підписаних відповідачем.

На підставі вищевказаної заяви відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку № НОМЕР_1, на яку встановлено кредитний ліміт, що змінювався. Щодо зміни кредитного ліміту банк керувався згодою на зміну кредитного ліміту, висловлену відповідачем у заяві, а саме банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт.

Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору.

Крім того, відповідач звертався до банку для перевипуску кредитної картки, отримав перевипущені карти з новим та продовженим строком дії, що встановлено судом апеляційної інстанції.

Отже, відповідач не лише отримав кредитну картку, а й визнав укладення кредитного договору та погодився з його умовами, вчинивши при цьому дії, спрямовані на його виконання, зокрема, на погашення заборгованості.

Проте суди не врахували, що відповідач особистим підписом на заяві та довідці про умови кредитування підтвердив факт ознайомлення з умовами кредитування, у тому числі щодо базової процентної ставки за користування кредитними коштами, а також сплати пені та штрафу.

Таким чином, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав підстав відмовляти у стягненні процентів за користування кредитом, а також неустойки, нарахованої через порушення позичальником своїх зобов`язань.

Посилається на відповідні судові рішення Верховного Суду, які суди не врахували.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подала.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.

За умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 250 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Своїм підписом у заяві ОСОБА_1 підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає договір про надання банківських послуг.

Свої зобов`язання за кредитним договором позичальник не виконує.

За розрахунком Банку станом на 18 червня 2018 року за ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 21 253,11 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 5 975,00 грн, заборгованість за процентами - 10 956,54 грн, пеня - 3 071,42 грн, штраф (фіксована частина) - 250,00 грн, штраф (процентна складова) - 1 000,15 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду частково не відповідає, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку

АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами, заборгованість за пенею, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір

і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг

з Умов розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Разом з тим апеляційний суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи наява підписана відповідачем довідка про умови кредитування з використання кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", в якій також визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування (а. с. 11).

Судом установлено, що у заяві ОСОБА_1 від 18 червня 2008 року сторонами погоджено проценти за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць на суму залишку заборгованості (а. с. 8).

Проте у наданому АТ КБ "ПриватБанк" розрахунку заборгованості проценти за користування кредитом визначено за різними ставками, а саме 36 %, 30 %, 34,80 %, 43,20 % (а. с. 4-7).

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вимог статей 81, 367, 374 ЦПК України з урахуванням повноважень суду не врахував те, що оскільки сторонами було погоджено процентну ставку, а у розрахунку банку проценти за користування кредитом визначено за різними ставками, то суду слід було визначити й стягнути заборгованість за процентами відповідно до положень закону та підписаної відповідачем заяви.

Підписавши вказану заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилася на такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов`язання.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, наявні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (штрафу) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства

є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші),

а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Таким чином, у порушення статей 89, 263- 264, 382 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, неправильно застосував норми маеріального права, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надав належної правової оцінки доводам і доказам, наданим позивачем, зокрема заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку та довідці про умови кредитування з використання кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", які підписані відповідачем, що призвело до неправильного вирішення справи.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК Укпраїни), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційний суд належним чином не встановив правовідносини, які виникли між сторонами, не з`ясував фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, то суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2020 року в частині вирішення позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіза процентами, неустойки скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.