552/2947/19 Про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та встановлення графіку зустрічей - 02.11.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Бурбак Оксаною Валеріївною, на рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2019 року у складі судді Турченко Т. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав стосовно його синів ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов мотивовано тим, що після розірвання шлюбу відповідач не цікавиться життям дітей, не переймається їхнім фізичним та моральним розвитком, не надає на їхнє утримання фінансової допомоги. Також відповідач створює перешкоди у її спробах вивезти дітей за кордон на відпочинок, чим нехтує інтересами дітей. Відповідач повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, проявляє повну байдужість до життя, здоров`я та навчання своїх дітей, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення батьківських прав.

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та встановлення графіку зустрічей.

З врахуванням уточнених позовних вимог від 20 листопада 2019 року просив усунути перешкоди у спілкуванні з дітьми шляхом встановлення графіку зустрічей: кожного вівторка з 17-30 до 19-30 годин, кожної суботи з 15-00 до 20-00 годин без обмеження адреси прогулянок з можливістю поїздки до родичів, в тому числі до бабусі та дідуся за їхнім місцем проживання; кожен день народження дітей, а саме: ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення дітьми повноліття з 12-00 до 16-00 год., кожні шкільні канікули в літній та зимовий період не менше 10 діб для відпочинку та оздоровлення дітей на території України. Також просив можливість побачення з дітьми, за попереднім погодженням з матір`ю дітей, у вихідні та святкові дні, з можливістю поїздки до місця фактичного його проживання, родичів, у тому числі до бабусі та дідуся за місцем їхнім проживання, знаходження шляхом надання можливості спілкуватися за допомогою засобів телефонного, стільникового зв`язку, соцмереж, скайпа, електронної скриньки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Усунуто перешкоди у спілкуванні з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом встановлення графіку зустрічей з їхнім батьком ОСОБА_2 наступним чином:

Кожний вівторок з 17-30 до 19-30 годин, кожну суботу з 15-00 до 20-00 годин без обмеження адреси прогулянок з можливістю поїздки до родичів, в тому числі до бабусі ОСОБА_5 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) та дідуся ОСОБА_6 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2) за місцем їх проживання.

Кожен день народження дітей, а саме: ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення дітьми повноліття з 12-00 до 16-00 год.

Кожні шкільні канікули в літній та зимовий період не менше 10 діб для відпочинку та оздоровлення дітей на території України.

За попереднім погодженням з ОСОБА_1 вихідні та святкові дні з можливістю поїздки до місця фактичного проживання ОСОБА_2, родичів, у тому числі до бабусі та дідуся за місцем їх проживання, знаходження шляхом надання можливості спілкуватися за допомогою засобів телефонного, стільникового зв`язку, соцмереж, скайпа, електронної скриньки.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19 березня 2020 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності винних дій батьків. Судом не встановлено жодних обставин, які б свідчили про те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, що він має негативну характеристику, чи вчинив будь-які протиправні дії відносно своїх дітей, а тому відсутні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітніх синів, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не дійшли згоди щодо вирішення питання про визначення способу та порядку участі батька у вихованні дітей. Відповідно до висновку виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради, як органу опіки та піклування, про визначення участі ОСОБА_2 у вихованні дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконавчий комітет, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне встановити час для спілкування батькові ОСОБА_2 з малолітніми дітьми.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2019 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення графіку зустрічей скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог, врахував пояснення дітей, наданих суду першої інстанції в присутності психолога, за відсутності матері, про те, що їхній батько з ними не спілкується, не телефонує та взагалі не приймає ніякої участі в їхньому житті, дійшов висновку, що ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами створення ОСОБА_1 будь-яких перешкод у його спілкуванні з дітьми.

За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бурбак О. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 334/4544/16-ц, 14 квітня 2020 року в справі № 564/1128/18, 17 червня 2020 року в справі № 382/264/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що ОСОБА_2 не є присутнім у житті дітей, йому невідомий світогляд, захоплення дітей. Тривалість такої поведінки свідчить про свідоме небажання приймати участь у житті дітей, відсутність жодних активних дій по відношенню до дітей вказують на байдужість останнього щодо них. Судами не врахована думка дітей щодо підтримання позовних вимог і їх прохання про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та факт його самоусунення від участі у вихованні дітей. Заперечення відповідача за первісним позовом щодо позбавлення батьківських прав не може бути розцінене судом як можливе виправлення батька та його участь у вихованні дітей у майбутньому, враховуючи довготривалий період невиконання батьківських обов`язків, відсутність будь-яких перешкод у спілкуванні з дітьми, попередження про необхідність налагодження контакту з дітьми та свідоме нехтування рекомендаціями.

Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються тільки в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, а тому в іншій частині на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції не перевіряються відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У вересні 2020 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій, врахувавши висновок Служби у справах дітей Святошинської в м. Києві районної державної адміністрації № 107-40/7607 від 27 вересня 2019 року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, дійшли правильного висновку, що позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого не доведено.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 552/2947/19 з Київського районного суду м. Полтави.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвами про народження.

05 лютого 2016 року ОСОБА_8 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюбу вона змінила прізвище на " ОСОБА_1 ".

Судами установлено, що на даний час, діти сторін у справі проживають з їхньою матір`ю у м. Києві.

Згідно з характеристиками навчального закладу СШ № 288, вихованням дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 займається лише їхня матір.

Згідно висновку Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації № 107-40/7607 від 27 вересня 2019 року позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, стосовно неповнолітніх дітей, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, є недоцільним.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (789-12) (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовного його неповнолітніх синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_1 посилалася, зокрема на те, що відповідач ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня

2006 року у справі "Хант проти України" (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" (заява

№ 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

При цьому Верховний Суд зазначає, що за положенням частини шостої статі 19 СК України (2947-14) суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько дитини бажає спілкуватися з синами, проти позбавлення батьківських прав заперечує, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.

Крім того, суди взяли до уваги висновок Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації № 107-40/7607 від 27 вересня 2019 року, відповідно до якого позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, відносно неповнолітніх дітей, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, є недоцільним.

З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з синами та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Посилання касаційної скарги як на підставу для позбавлення батьківських прав на те, що ОСОБА_2 не є присутнім у житті дітей, йому невідомий світогляд, захоплення дітей, а тривалість такої поведінки свідчить про свідоме небажання приймати участь у житті дітей, відсутність жодних активних дій стосовно дітей вказують на байдужість останнього щодо них, є безпідставними, оскільки судами не встановлено винної поведінки відповідача.

Посилання заявника на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 334/4544/16-ц, від 14 квітня 2020 року в справі № 564/1128/18, від 17 червня 2020 року в справі № 382/264/19, є безпідставними, оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.

При цьому, постановою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі №564/1128/18 залишено без змін постанову Рівненського апеляційного суду від 15 січня 2019 року, якою у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав відмовлено. Постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі №382/264/19 залишено в силі рішення Яготинського районного суду Київської області від 06 листопада 2019 року, яким також відмовлено у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.

У вказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і його слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Судді:	В. С. Жданова
	С. О. Карпенко
	В. О. Кузнєцов