127/12911/18 Про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - 02.11.2020 Прийняття

У позовній заяві посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається із земельної ділянки, площею 0, 0982 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_3 є батько сторін ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а також сестра позивача ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що вона пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини після смерті матері у зв`язку з причинами, пов`язаними з об`єктивними та істотними труднощами, які безпосередньо впливали на вчинення позивачем дій для прийняття спадщини, так як вона проходила військову службу у Збройних Силах України, є учасником бойових дій. Військова частина залучена до сил та засобів, які беруть безпосередню участь у антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. У період з 01 травня 2014 року до 02 липня 2014 року вона перебувала в зоні проведення антитерористичної операції, після чого знаходилася на казарменому положенні із залученням до бойового чергування в межах частини пункту постійної дислокації, без права залишення Білоцерківського гарнізону до 05 листопада 2017 року до повного повернення частини з АТО, що підтверджується довідкою. У військово-медичному закладі Збройних Сил України їй було діагностовано важке захворювання, новоутворення - інвазивний рак неспецифічного типу, що пов`язане із захистом Батьківщини та передбачає складний та тривалий процес лікування, реабілітації та відновлення. На даний час командуванням військової частини вирішується питання щодо звільнення позивача із лав Збройних Сил України за станом здоров`я. У зв`язку із довготривалим лікуванням та проходженням реабілітації за станом здоров`я позивач із поважних об`єктивних причин пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини. Лише після проведеного повного курсу лікування та проходження відповідної реабілітації у неї з`явилася можливість звернутись до Другої Вінницької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнала, вважала його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2018 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 додатковий строк, тривалістю в один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини за законом, яка відкрилася після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вінниці.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що позивач пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини у зв`язку з причинами, пов`язаними з об`єктивними та істотними труднощами, які безпосередньо впливали на вчинення позивачем дій для прийняття спадщини, а саме: перебування ОСОБА_1 на посаді командира відділення технічного забезпечення 2 механізованого батальйону в/ч А2167 МОУ з 01 травня 2014 року до 02 липня 2014 року в зоні АТО, після чого знаходилася на бойовому чергуванні у межах частини пункту постійної дислокації, без права залишення Білоцерківського військового гарнізону до 05 листопада 2017 року, допоки основна частина бригади не повернеться із зони АТО.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що у зоні АТО позивач перебувала у період з 01 травня 2014 року до 02 липня 2014 року. Ця обставина не є поважною причиною для визначення додаткового строку, оскільки на той час мати ОСОБА_1 була жива. Надані позивачем докази щодо неможливості подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку з погіршенням стану її здоров`я, хворобою, лікуванням також не є належними доказами, оскільки охоплюють інший період у часі, а саме з травня 2017 року до квітня 2018 року. Посилання позивача на ту обставину, що після перебування в зоні АТО вона знаходилася на бойовому чергуванні в межах частини пункту постійної дислокації, без права залишення Білоцерківського військового гарнізону до 05 листопада 2017 року, допоки основна частина бригади не повернулася із зони АТО, а тому не могла з об`єктивних причин вчасно подати заяву нотаріусу про прийняття спадщини після смерті матері, апеляційний суд визнав безпідставними, оскільки вони не доводять того факту, що ОСОБА_1 була позбавлена можливості подати відповідну заяву в межах військового гарнізону, надіслати заяву поштовою кореспонденцією до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. Крім того, у судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 пояснила, що ОСОБА_1 було відомо про смерть ОСОБА_3, вона була присутня під час її поховання та неодноразово приїздила у м. Вінницю, виїжджала за межі України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник вважає, що висновки суду апеляційної інстанції, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи, зроблені із неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Зазначає, у суді першої інстанції інтереси позивача представляв її чоловік, який не є фахівцем у галузі права, однак у суді апеляційної інстанції його не допустили до участі у справі та не відклали розгляд справи для залучення до участі у справі адвоката, чим порушив право позивача на доступ до правосуддя. Апеляційний суд відмовив позивачу у допиті свідків, чим порушив вимоги законодавства. Суд безпідставно не взяв до уваги ту обставину, що з 2014 року позивач перебувала в АТО, отримала інвалідність другої групи за захворюванням, що пов`язане із захистом Батьківщини.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві відповідач просила касаційну скаргу залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-IX (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) .

За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вінниці померла мати сторін ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на земельну ділянку, площею 0, 0982 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Ділянка належала померлій за життя на праві власності на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серії І-ВН №032360, виданого 03 червня 2002 року Луко-Мелешківською сільською радою Вінницького району Вінницької області.

Спадкоємцями за законом першої черги спадкового майна після смерті ОСОБА_3 був батько сторін ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а також сестра позивача ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою Військової частини польова пошта В 0849 від 21 лютого 2017 року № 6746 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України ОСОБА_1 у період з 01 травня 2014 року до 02 липня 2014 року безпосередньо брала участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 17 лютого 2015 року, серії НОМЕР_1, виданим Військовою частиною польова пошта В0226.

Відповідно до довідки Військової частини А2167 від 18 травня 2018 року ОСОБА_1, яка перебуває на посаді командира відділення технічного забезпечення 2 механізованого батальйону в/ч А2167 МОУ, з 01 травня 2014 року до 02 липня 2014 року перебувала у зоні АТО, після чого знаходилася на бойовому чергуванні в межах частини пункту постійної дислокації, без права залишення Білоцерківського військового гарнізону до 05 листопада 2017 року, допоки основна частина бригади не повернулася із зони АТО.

Відповідно до виписних епікризів Клініки торакальної хірургії Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь" позивач впродовж 2017-2018 років проходила стаціонарне та амбулаторне лікування. Захворювання пов`язане із захистом Батьківщини та передбачає складний та тривалий процес лікування, реабілітації та відновлення.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить їх системного аналізу.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд має досліджувати поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому поважними є такі причини, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Оцінюючи доводи про поважність причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини, суд апеляційної інстанції зробив підставні висновки про відсутність таких причин, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Так, апеляційним судом встановлено, що у зоні АТО позивач перебувала у період з 01 травня 2014 року до 02 липня 2014 року, тобто ця обставина не є поважною причиною для визначення додаткового строку, оскільки на той час ОСОБА_3 була жива, спірна спадщина не відкрилася.

Позивачем не наведено поважних причин її незвернення із заявою про прийняття спадщини протягом шестимісячного строку, встановленого законом, після відкриття спадщини.

Надані позивачем докази щодо неможливості подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку з погіршенням її стану здоров`я, хворобою, лікуванням також не є належними доказами, оскільки охоплюють інший період у часі, а саме: травень 2017 року - квітень 2018 року.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Тат позивач взагалі не доводила існування поважних причин протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Також суд обґрунтовано зазначив, що посилання позивача на ту обставину, що після перебування в зоні АТО вона знаходилася на бойовому чергуванні в межах частини пункту постійної дислокації, без права залишення Білоцерківського військового гарнізону до 05 листопада 2017 року, допоки основна частина бригади не повернулася з зони ведення АТО, а тому не могла з об`єктивних причин вчасно подати заяву нотаріусу про прийняття спадщини після смерті матері, є необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2.1 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.

Таким чином, посилання на перебування в зоні АТО на бойовому чергуванні в межах частини пункту постійної дислокації не доводять того факту, що ОСОБА_1 була позбавлена можливості надіслати заяву поштовою кореспонденцією до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Крім того, як встановлено у судовому засіданні апеляційного суду, ОСОБА_1 було відомо про смерть ОСОБА_3, вона була присутня під час її поховання та неодноразово приїздила у м. Вінницю, виїжджала за межі України.

Доводи касаційної скарги про те, що суд неправильно оцінив наведені докази, фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, помилкового тлумачення норм матеріального права, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Оцінюючи доводи заявника про поважність причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Суд має враховувати тривалість пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини. У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а позивач звернулася до суду із позовом у травні 2018 року, не довівши при цьому, що протягом строку для прийняття спадщини і надалі протягом усього цього періоду безперервно існували обставини, що об`єктивно створювали істотні труднощі для прийняття спірної спадщини.

Враховуючи тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, що становить майже 3 роки, а також встановлені судами обставини, Верховний Суд визнає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що заявник не довела існування об`єктивних та неподоланних перешкод для прийняття нею спадщини, а отже нею не доведено, що пропуск зазначеного строку відбувся з поважних причин.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції із урахуванням норм матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її правильного вирішення, враховуючи аргументи та доводи сторін у справі, дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.

Верховний Суд також визнає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд порушив право позивача на доступ до правосуддя, оскільки наявність обставин, які зумовлюють обов`язок апеляційного суду відкласти розгляд справи, встановлених статтею 372 ЦПК України, позивач не довела.

Доводи касаційної скарги щодо відмови у допиті свідків судом апеляційної інстанції Верховний Суд також визнає необґрунтованими, оскільки відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Водночас позивач не довела неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають. Інші доводи касаційної скарги спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення.