635/8565/18 Про визнання недійсним та скасування свідоцтва про належність ОСОБА_2 на праві власності земельної ділянки - 02.11.2020 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3, діючого в інтересах ОСОБА_2, на рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 травня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Савченка Д. М. та на постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року, ухвалену колегією суддів Бровченком І. О., Бурлакою І. В., Колтуновою А. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про належність ОСОБА_2 на праві власності земельної ділянки площею 0,15 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, видане приватним нотаріусом ХМНО Клопотовим С. Д. за №922 від 18 липня 2013 року та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності.

В обґрунтування позовних вимог скаржник посилається на те, що на примусовому виконанні в управлінні виконавчої служби ГУЮ в Харківській області перебував виконавчий лист про стягнення за рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2011 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за договором позики 3 954 571.00 грн. 05 квітня 2012 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження. 20 серпня 2012 року державним виконавцем складено акт опису та арешту житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 0,15 га (кадастровий номер 6325157000:00:011:0007), на якій розташований вищевказаний житловий будинок. Описане та арештоване майно було виставлене на прилюдні торги, які не відбулися через відсутність заявок покупців.

27 червня 2013 року постановою державного виконавця вищевказане майно в рахунок погашення боргу було передано стягувачу ОСОБА_2 18 липня 2013 року приватним нотаріусом ХРНО Клопотовим С. Д. було видане ОСОБА_2 свідоцтво № НОМЕР_1 на право власності на житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Того ж дня ОСОБА_2 було видане свідоцтво № НОМЕР_2 про право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 6325157000:00:011:0007, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 26 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року, визнано неправомірним та скасовано постанову державного виконавця від 27 березня 2013 року про передачу житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки ОСОБА_2 . Визнано недійсним акт державного виконавця про передачу ОСОБА_2 вищезазначених об`єктів нерухомості.

Відтак, порушення прав позивача полягає в незаконному перебуванні земельної ділянки на праві власності у ОСОБА_2, оскільки зникли правові підстави, за наявності яких ОСОБА_2 зареєстрував право власності на житловий будинок та земельну ділянку. Крім того, підлягає скасуванню запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 .

З урахуванням вищенаведеного позивач просила суд визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, видане ОСОБА_2, та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на вищевказане нерухоме майно.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 30 травня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво від 18 липня 2013 року №922 про право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 6325157000:00:011:0007, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, видане приватним нотаріусом ХРНО Клопотовим С. Д. ОСОБА_2

Відмовлено в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем належним чином обґрунтовано те, що судовим рішенням було скасовано акт державного виконавця та постанову, які слугували підставою для видачі спірного свідоцтва про право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_2 . Позовна вимога про скасування державної реєстрації заявлена передчасно, а тому не підлягає задоволенню. Позовні вимоги мають ознаки негаторного позову, до якого позовна давність не застосовується.

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 травня 2019 року змінено шляхом викладення мотивування підстав для відмови у застосуванні позовної давності в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив відсутність правової підстави для видачі оспорюваного свідоцтва, однак, позовні вимоги мають ознаки віндикаційного позову, до якого застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. Позовна давність скаржником пропущена з поважних причин, оскільки підстава для звернення з цим позовом виникла лише після постановлення судом касаційної інстанції ухвали за результатами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

Надходження касаційної скарги та рух скарги в суді касаційної інстанції

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_3, діючий в інтересах ОСОБА_2 надав до суду касаційну скаргу на рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 травня 2019 року та на постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.

У листопаді 2019 року до суду касаційної інстанції надійшли витребувані матеріали цивільної справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просить суд скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково не застосували позовну давність, оскільки позивач знала про порушене її право в 2014 році під час подання до суду позову у справі №635/7415/14, тобто, строк позовної давності слід обчислювати з 19 серпня 2014 року, а не з дати остаточного судового рішення у справі №635/7415/14, а суди на це не звернули увагу. Крім того, суди не надали оцінку твердженням позивача про те, що остання не вбачала актуальності у зверненні до суду з цим позовом у 2014 році.

Аргументи учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивований тим, що лише остаточне судове рішення у справі про скасування постанови та акту державного виконавця про передачу спірних земельної ділянки та будинку є підставою для звернення з позовом про скасування свідоцтва про право власності на землю. Тобто, позивач звернулася з цим позовом фактично як з вимогою застосування наслідків ухваленого судом рішення про визнання недійсними та скасування акту та постанови державного виконавця, а тому, строк був пропущений з поважних причин.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на житловий будинок та на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтв № НОМЕР_1 та 922 від 18 липня 2013 року, виданих приватним нотаріусом ХРНО Клопотовим С. Д. на підставі постанови та акту державного виконавця від 27 березня 2013 року.

Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 28 листопада 2017 року у справі №635/8565/18 скасовано рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зроблені на підставі свідоцтва, виданого приватним нотаріусом ХРНО Харківської області Клопотовим С. Д., зареєстрованого в реєстрі за №920 (а. с. 12-14).

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 березня 2015 року у справі №635/7415/14 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в особі ОСОБА_6 про визнання недійсною та скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Харківській області від 27 червня 2013 року про передачу стягувачу ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 її нерухомого майна - житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, а також визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності ОСОБА_2 на вищевказаний спірний будинок, виданого приватним нотаріусом на підставі акту державного виконавця від 27 червня 2013 року.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 серпня 2015 року у справі №635/7415/14, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року, визнано неправомірним та скасовано постанову державного виконавця від 27 березня 2013 року про передачу житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки ОСОБА_2 . Визнано недійсним акт державного виконавця про передачу ОСОБА_2 вищезазначених об`єктів нерухомості.

Постановою Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №635/7415/14 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про скасування рішення суду апеляційної інстанції та ухвали суду касаційної інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-ІХ (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Даний закон набрав чинності 08 лютого 2020 року. Касаційна скарга отримана Верховним Судом у жовтні 2019 року, тобто, до набрання чинності вказаним законом, а відтак під час розгляду даної касаційної скарги слід керуватися положеннями процесуального законодавства, чинного станом на день подання касаційної скарги.

У лютому 2019 року ОСОБА_2 подано заяву про застосування позовної давності у справі.

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала клопотання про поновлення строку позовної давності.

Так, ОСОБА_2 оскаржує судові рішення з підстав неправильного застосування судами положень цивільного законодавства про позовну давність.

У цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі №372/1036/15-ц.

Так предметом даного спору є скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку, яке було видане нотаріусом на підставі постанови та акту державного виконавця про передачу від 27 червня 2013 року про передачу житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Судами встановлено, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року, визнано неправомірним та скасовано вищевказані постанову та акт державного виконавця від 27 березня 2013 року, на підставі яких було видане державним нотаріусом оспорюване свідоцтво про право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких підстав, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відтак, в контексті вищенаведеного висновку Великої Палати Верховного Суду з приводу застосування положень статті 261 ЦК України суди дійшли правильного висновку про доцільність розгляду заяви відповідача про застосування позовної давності.

Водночас, суди використали різні підходи у вирішенні питання про застосування позовної давності.

Так, суд першої інстанції помилково визначив, що спірні правовідносини мають ознаки негаторного позову, до якого не застосовується позовна давність.

Водночас, судом апеляційної інстанції зазначено, що фактичним власником ділянки на момент звернення до суду з позовом був відповідач ОСОБА_2, що підтверджувалося реєстрацією права власності на спірну земельну ділянку, а вимоги ОСОБА_1, яка не була фактичним власником цієї земельної ділянки полягають не в усуненні перешкод у праві власності на земельну ділянку, а у визнанні недійсним свідоцтва відповідача про право власності на цю земельну ділянку. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивач звернулася до суду фактично з віндикаційним позовом, до якого застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц з приводу визначення виду позовних вимог та підстав застосування позовної давності.

На підставі вищевикладеного, суд апеляційної інстанції розглянув клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку позовної давності та встановив, що постанову та акт державного виконавця від 27 червня 2013 року, які були підставою для видачі оспорюваного свідоцтва про право власності, було скасовано рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року. Крім того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року було зупинено виконання рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 серпня 2015 року, яке було поновлено.

З урахуванням положень частини другої статті 328 ЦК України та статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що скасування свідоцтва про право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку стало можливим лише після ухвалення остаточного судового рішення про скасування актів державних органів, які стали підставою для видачі цього свідоцтва, що і стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку з приводу того, що позовну давність було пропущено ОСОБА_1 з поважних причин.

Доводи касаційної скарги з приводу того, що клопотання ОСОБА_1 не містить поважних причин пропуску позовної давності, а також щодо того, що ОСОБА_1 дізналася про її порушене право в 2014 році під час подання позову у справі №635/7415/14, а тому звернулася з позовом поза межами строку позовної давності, а суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо поважності причин пропуску позивачем позовної давності оскільки не надав оцінку твердженням позивача про те, що остання не вбачала актуальності у зверненні з цим позовом у 2014 році, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів та висновків суду, що не є безумовною підставою для скасування законних та обґрунтованих судових рішень.

З урахуванням вищенаведеного, доводи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, оскільки полягають формальній незгоді скаржника з результатом вирішення спору, що не є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Підстав для безумовного скасування оскаржуваних судових рішень, передбачених статтею 411 ЦПК України, судом не виявлено.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судом було порушено норми процесуального права чи неправильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.