Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (далі - ТУ ДСА України в Волинській області), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, в якому просила визнати протиправними дії щодо ненарахування та невиплати їй у періоди з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року заробітної плати відповідно до частини першої статті 144 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VІ (2453-17) ) зі змінами щодо розмірів посадових окладів працівників апарату суду, внесеними Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (1697-18) Про прокуратуру (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ) та з 29 березня 2015 року по 01 вересня 2015 року відповідно до статті 147 Закону № 2453-VІ у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ (192-19) Про забезпечення права на справедливий суд (далі - Закон № 192-VІІІ (192-19) ), зобов'язати здійснити відповідний перерахунок і виплату заробітної плати з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано протиправними дії ТУ ДСА України в Волинській області в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_2 заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року відповідно до статті 144 Закону № 2453-VІ та за період з 29 березня 2015 року по 01 вересня 2015 року відповідно до статті 147 Закону № 2453-VІ (в редакції Закону № 192-VІІІ (192-19) ).

Зобов'язано відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року відповідно до статті 144 Закону № 2453-VІ та за період з 29 березня 2015 року по 01 вересня 2015 року відповідно до статті 147 Закону № 2453-VІ (в редакції Закону № 192-VІІІ (192-19) ).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТУ ДСА України в Волинській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року залишити в силі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 05 травня 2014 року по 01 вересня 2015 року займала посаду заступника керівника апарату Маневицького районного суду Волинської області.

01 вересня 2015 року позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.

07 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до ТУ ДСА України в Волинській області із заявою щодо проведення перерахунку та виплати їй заробітної плати відповідно до вимог Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Відповідач листом від 14 вересня 2015 року відмовив позивачу у задоволенні заяви. Відмова мотивована тим, що станом на 01 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України постанову № 268 від 09 березня 2006 року (268-2006-п) не приведено у відповідність до норм Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , а тому при нарахуванні заробітної плати працівникам апаратів місцевих загальних судів застосовуються розміри посадових окладів, затверджені вказаною постановою. ТУ ДСА в Волинській області уповноважене здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці і не наділено правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок посадових окладів працівникам апаратів місцевих загальних судів Волинської області.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що оскільки з 26 жовтня 2014 року по 01 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до Постанови № 268 (268-2006-п) щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (719-18) та "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (80-19) видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, відповідач як головний розпорядник бюджетних коштів не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем неправомірно відмовлено у здійсненні перерахунку заробітної плати, оскільки заробітна плата позивача з 26 жовтня 2014 року повинна була обчислюватися в розмірах, встановлених абзацом 2 частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ, а з 29 березня 2015 року - абзацом 2 частини першої статті 147 Закону № 2453-VІ в редакції Закону № 192-VІІІ (192-19) .

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон № 1697-VII (1697-18) , яким внесено зміни до статті 144 Закону № 2453-VІ, зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII (1697-18) Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ (2453-17) .

З 28 березня 2015 року Законом № 192-VІІІ (192-19) затверджено нову редакцію Закону № 2453-VІ (2453-17) , статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ (192-19) Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII Про державну службу (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII (3723-12) ), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР Про оплату праці (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР (108/95-ВР) ), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону № 2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (2456-17) (стаття 143 Закону № 2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону № 2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (80-19) визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону № 2453-VІ (2453-17) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена Постановою КМУ № 268 (268-2006-п) , зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII (1697-18) та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ (192-19) обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки з 26 жовтня 2014 року по 01 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до Постанови № 268 (268-2006-п) щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників апарату суду, не було внесено, а законами України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (719-18) та "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (80-19) видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, відповідач як головний розпорядник бюджетних коштів не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12 липня 2016 року № 820/4648/15, від 13 липня 2016 року № 820/4653/15 та № 818/3372/15.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо необґрунтованості вимог ОСОБА_2 та відмови у задоволенні позову про перерахунок та виплату заробітної плати.

За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

ТУ ДСА України в Волинській області подано клопотання про повернення судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1169,28 грн.

Частиною шостою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи приписи зазначеної норми Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія судді дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання відповідача про повернення судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 94, 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії скасувати, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року залишити в силі.

Відмовити Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Волинській області у задоволенні клопотання про повернення судового збору за подання касаційної скарги.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .