336/9103/15-ц Про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя - 30.06.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, як органу опіки та піклування, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, на постанову апеляційного суду Запорізької області від 25 липня 2018 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Гончар М. С., Маловічко С. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що у період з 11 листопада 2011 року по 05 листопада 2013 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, проте після розірвання шлюбу вони не припинили шлюбні відносини та продовжили проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу і вести спільне господарство до жовтня 2015 року.

За час перебування у зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах сторонами за спільні кошти було набуто майно загальною вартістю 1 716 199 грн, а саме: квартира АДРЕСА_1, вартістю 265 528 грн, на підставі договору купівлі-продажу від 17 грудня 2012 року; Ѕ частка квартири АДРЕСА_2, вартістю 229 106 грн, на підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 2013 року; автомобіль "Mitsubishi Lanсer", 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, вартістю 135 160 грн; автомобіль "Hyundai і 10", 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, вартістю 189 300 грн; будинок АДРЕСА_3, вартістю 897 105 грн, на підставі договору купівлі-продажу від 29 липня 2014 року.

Згоди щодо поділу вищевказаного майна у добровільному порядку вони дійти не можуть.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив суд встановити факт його проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 17 листопада 2013 року по жовтень 2015 року; визнати спільною сумісною власністю подружжя майно, набуте за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а саме: будинок АДРЕСА_3 автомобіль "Hyundai і 10 ", 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 ; виділити йому зі спільного сумісного майна та визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1, автомобіль "Mitsubishi Lanсer", 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, автомобіль марки "Hyundai і 10", 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, та Ѕ частки квартири АДРЕСА_2, виділити зі спільного сумісного майна подружжя та визнати право власності ОСОБА_2 на будинок АДРЕСА_3 .

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що фактично шлюбні стосунки між сторонами припинились у жовтні 2013 року та з цього часу вони припинили проживати однією сім`єю і вести спільне господарство. За час перебування у зареєстрованому шлюбі ними було придбано майно загальною вартістю 824 460 грн, а саме: Ѕ частка квартири АДРЕСА_2, вартістю 229 106 грн, на підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 2013 року, право власності на яку зареєстровано за нею; квартира АДРЕСА_1, вартістю 265 528 грн, на підставі договору купівлі-продажу від 17 грудня 2012 року, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_1 ; автомобіль "Mitsubishi Lanсer", 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, вартістю 135 160 грн, придбаний частково за кредитні кошти, право власності на який зареєстроване за ОСОБА_1 ; автомобіль "Hyundai і 10", 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, вартістю 116 825 грн, який ОСОБА_1 після розірвання шлюбу без її згоди відчужив, витративши грошові кошти на власні потреби.

Згоди щодо поділу вищевказаного майна у добровільному порядку вони дійти не можуть.

З урахуванням викладеного ОСОБА_2 просила суд поділити спільне майно подружжя, виділивши їй Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 та автомобіль "Mitsubishi Lanсer", 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ; виділити ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль "Hyundai і 10", 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, яким він розпорядився; визнати за нею право власності на автомобіль "Mitsubishi Lanсer", 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію різниці вартості спільного майна подружжя у розмірі 47 070 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2016 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2016 року у складі судді Дацюк О. І. позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Поділено спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Виділено ОСОБА_1 у власність квартиру АДРЕСА_1, вартістю 265 528 грн, та автомобіль "Mitsubishi Lanсer", 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, вартістю 135 160 грн. Виділено ОСОБА_2 у власність Ѕ частку квартири АДРЕСА_2, вартістю 229 106 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію різниці вартості належної їй частки у розмірі 85 791 грн. У задоволенні решти позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суд першої інстанції мотивовано тим, що за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі ними було придбано Ѕ частка квартири АДРЕСА_2, квартиру АДРЕСА_1, автомобіль "Mitsubishi Lanсer", 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, яке підлягає поділу між ними у порядку передбаченому статтею 70 СК України зі стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації різниці вартості майна.

Поділу підлягає лише майно, придбане подружжям за час перебування у зареєстрованому шлюбі та наявне на момент поділу, оскільки автомобіль "Hyundai і 10", 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, було відчужено ОСОБА_1 у 2014 році, тобто цей транспортний засіб відсутній у натурі, унаслідок чого не може враховуватись при поділі майна подружжя.

При цьому ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сторони після розірвання шлюбу перебували у фактичних шлюбних відносинах та у вищевказаний період саме за спільні кошти ними було придбано будинок АДРЕСА_3 . Таким чином, відсутні правові підстави для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу після його розірвання до жовтня 2015 року та для визнання вищевказаного будинку їх спільною сумісною власністю, який придбано ОСОБА_2 після розірвання шлюбу.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 липня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 6-30105 св 16).

Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Останньою постановою апеляційного суду Запорізької області від 25 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2016 року у частині позову ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту, поділу житлового будинку АДРЕСА_3 автомобіля "Hyundai і 10 ", 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 і у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації у розмірі 85 791 грн скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 17 листопада 2013 року по жовтень 2015 року. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 майно, набуте за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а саме: будинок АДРЕСА_3, та автомобіль "Hyundai і 10", 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 . Поділено між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 спільне нерухоме майно і визнано за кожним право власності на Ѕ ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_3 Автомобіль "Hyundai і 10 ", 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 залишено у власності ОСОБА_2 . У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторони хоча і розірвали шлюб у листопаді 2013 року, проте до жовтня 2015 року фактично продовжували проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вести спільне господарство, на підтвердження чого надано письмові докази. Таким чином, у порядку поділу спільного майна сторін згідно з вимогами статей 60, 70, 74 СК України слід визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на Ѕ ідеальну частку спірного житлового будинку, а автомобіль "Hyundai і 10", 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, вартістю 189 300 грн слід залишити у власності ОСОБА_2 .

Вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації за відступлення від рівності часток сторін є безпідставними, оскільки загальна вартість майна, що виділена у власність ОСОБА_2, становить 418 406 грн, а вартість майна, виділена ОСОБА_1 - 400 688 грн. Питання стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 17 718 грн грошової компенсації за відступлення від рівності часток судом апеляційної інстанції не вирішувалося, оскільки таке відступлення не порушить принципу рівності часток співвласників.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Постанову апеляційного суду Запорізької області від 25 липня 2018 року у частині задоволення позову ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту, поділ житлового будинку АДРЕСА_3, автомобіля "Hyundai і 10", 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 і у частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації у розмірі 85 791 грн залишено без змін. Поновлено виконання постанови апеляційного суду Запорізької області від 25 липня 2018 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 (провадження № 61-43464 св 18).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі особа, яка участі як у справі, так і при попередньому касаційному перегляді, не брала,районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що убудинку АДРЕСА_3 не лише ОСОБА_2, а троє малолітніх дітей, а саме: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 - донька ОСОБА_2 ; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 - донька ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, якій розпорядженням голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 07 липня 2012 року № 688р призначено опікуна - ОСОБА_2 .

Розпорядженням голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 12 серпня 2014 року № 448р "Про визначення місця проживання підопічної дитини ОСОБА_3 " визначено місце проживання ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_3 .

При розгляді справи про поділ спільного майна подружжя апеляційний суд, не залучивши до участі у справі орган опіки та піклування, тобто орган, який безпосередньо захищає майнові та житлові права дітей, зокрема підопічної ОСОБА_3, яка позбавлена батьківського піклування, фактично прийняв рішення не лише щодо прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також про права малолітніх дітей, зокрема підопічної ОСОБА_3, порушивши її право на житло та право на проживання у санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди їх фізичному та розумовому розвитку, оскільки на теперішній час вона має право користуватися лише часткою будинку, яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

Апеляційний суд при поділі вищевказаного будинку не перевірив, за чиї кошти його було придбано та застосовав норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801 цс 16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1568 цс 16.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 травня 2020 року поновлено строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду, відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 336/9103/15-ц з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства. Догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилами статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на прав спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте і результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують: 1) час придбання; 2) джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте); 3) мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Апеляційним судом установлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований у спірному будинку з 23 вересня 2014 року за згодою ОСОБА_2, що вказує на спільне проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

У 2014 році ОСОБА_1 отримав кредитні кошти, частку яких було витрачено на придбання автомобілю "Hyundai і 10", 2014 року випуску, для користування ОСОБА_2, що не заперечувалось останньою.

Вищезазначені обставини також було підтверджено показаннями свідків.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що сторони хоча і розірвали шлюб у листопаді 2013 року, проте до жовтня 2015 року фактично продовжували проживати однією сім`єю, вести спільне господарство та задовольнив позов ОСОБА_1 у частині встановлення факту проживання однією сім`єю, а також визнання у тому числі спірного житлового будинку спільною сумісною власністю сторін.

Розподіл спірного майна апеляційним судом проведено відповідно до вимог статей 60, 70, 74 СК України.

Доводи касаційної скарги про те, що при розгляді справи про поділ спільного майна подружжя апеляційний суд не залучив до участі у справі орган опіки та піклування, який безпосередньо захищає майнові та житлові права дітей, зокрема підопічної ОСОБА_3, яка позбавлена батьківського піклування, на увагу не заслуговують, оскільки апеляційний суд, по-перше, не має процесуальних повноважень на залучення до участі у справі інших співвідповідачів, третіх осіб. Крім того, у цій справі заявлено позовні вимоги про поділ майна подружжя, які не стосуються прав неповнолітньої ОСОБА_3, і, до того ж, її права, як опікуна, представляла ОСОБА_2 .

У зв`язку з цим посилання касаційної скарги на те, що апеляційний суд фактично прийняв рішення не лише щодо прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також і про права малолітніх дітей, зокрема підопічної ОСОБА_3, є безпідставними, оскільки малолітня дитина ОСОБА_3, опікуном якої є ОСОБА_2, права користування спірним житловим будинком не позбавлена, тому її право на житло не порушено.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801 цс 16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1568 цс 16, на увагу не заслуговують, оскільки у цій справі наявні інші фактичні обставини.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційний суд врахував висновки викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 липня 2017 року, чим виконав вимоги частини четвертої статті 338 ЦПК України 2004 року, і крім того, справа була предметом перегляду Верховного Суду за касаційною скаргою ОСОБА_2 .