641/3130/17 Про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - 24.06.2020 Прийняття

Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 641/3130/17

провадження № 61-46347св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_3,

третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики виконавчого комітету Харківської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Кіся П. В., Бровченко І. О., Бурлаки І. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_3, третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики виконавчого комітету Харківської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власником жилого будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . З 2012 року він дозволив відповідачам мешкати у своєму будинку. 27 вересня 2012 року він зареєстрував ОСОБА_4, крім того в адресний лист матері ОСОБА_4 вписані її діти ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . 01 жовтня 2013 року позивач зареєстрував за вказаною адресою ОСОБА_2 15 березня 2015 року позивач уклав з відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_4 договори найму жилого будинку, відповідно до яких він надав відповідачам право тимчасового проживання, право реєстрації, використання житлового будинку та речами, що в ньому знаходяться на строк до 15 серпня 2015 року. Пролонгація договору можлива лише на строк 5 місяців, не більше чотирьох разів при відсутності претензій у сторін.

Позивач вказував, що на даний час строк дії вказаних договорів найму житла від 15 березня 2015 року закінчений. Нових договорів найму житла з відповідачами він не укладав. 17 листопада 2015 року позивач уклав договір найму житлового приміщення з відповідачем ОСОБА_3, відповідно до якого власник житла надає в найм будинок АДРЕСА_1 на строк до 17 травня 2016 року наймач повинен до 10-го числа кожного місяця здійснювати оплату за проживання та витрати за використану електроенергію. На даний час строк дії даного договору найму житлового приміщення від 17 листопада 2015 року закінчений. Незважаючи на це, ОСОБА_3 дуже прохав його зареєструвати його за вказаною адресою та він погодився і 16 червня 2016 року позивач зареєстрував ОСОБА_3 через ГУ ДМС України в Харківській області.

Направлені відповідачам листи з вимогою про розірвання договорів найму, про заборону використання жилого приміщення та зняття їх з реєстраційного обліку залишилися ними без задоволення, з реєстрації відповідачі не знялися, мирно спілкуватися не бажають, обмежили йому доступ до його нерухомого майна. Подальша реєстрація відповідачів у його будинку порушує його права як власника житла, що перешкоджає йому як власнику користуватися та розпоряджатися своїм нерухомим майном. Крім того відповідачі навіть не сплачують платежі за користування будинком, чинять перешкоди шляхом недопуску його та контролера для знаття показань з лічильників газу та електроенергії, пошкоджують його майно. ОСОБА_1 має намір продати свій будинок, а тому реєстрація відповідачів в даному житловому приміщенні заважатиме йому розпорядитися своїм неруховим майном належним чином.

ОСОБА_1 просив:

усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном - будинком АДРЕСА_1, визнавши ОСОБА_4, її неповнолітніх дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, а також ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 22 січня 2018 року у складі судді Григор`єва Б. П., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_4, її неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_3, а також ОСОБА_2,, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанцій мотивовано тим, що відповідачі порушують право позивача щодо користування та розпорядження своїм майном. Укладені договори найму від 15 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, ОСОБА_2 на час звернення позивача із позовом втратили чинність, оскільки були укладені строком до 15 серпня 2015 року та навіть у разі максимальної їх пролонгації їх чинність сплила в травні 2017 року. Крім того позивачем надані докази про неодноразові звернення до відповідачів про небажання надалі укладати договір найму та прохання звільнити спірне житлове приміщення.

Посилання відповідача ОСОБА_2 про те, що відсутні підставі для задоволення позову, оскільки позивач не посилається на норми ЖК УРСР суд відхилив, оскільки позивач звернувся за відновленням свого порушеного права як власник майна на підставі ЦК України (435-15) . Відповідачі були зареєстровані у спірному жилому будинку за згодою позивача, на цей час сплив строк дії договорів майну, у позивача немає намірів та бажання укладати з ними договори найму, таким чином на цей час відсутні законні підстави для подальшої реєстрації відповідачів за спірною адресою.

Надання відповідачами довідок з лікарні та школи не є підставою для відмови в задоволенні позову. Надання однієї квитанції про сплату за електроенергію за спірною адресою ОСОБА_3 навпроти підтверджує, що відповідачами не виконувались умови договорів найму за якими вони зобов`язувались нести витрати по сплаті комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 . Посилання відповідача, що відповідачами не підписувались договори найму, оскільки їх підпис мається лише на останньому аркуші суд відхилив, оскільки в судовому засіданні позивачем були надані оригінали договорів найму згідно яких вони зроблені на одному аркуші та текст надрукований з обох сторін, таким чином відсутня можливість внести зміни в зазначені договори або замінити сторінку. Крім того, якщо відповідачами заперечується укладання договорів найму, то це підтверджує, що ними порушуються права позивача як власника жилого будинку. Судом також встановлено, що в зв`язку з невиконанням відповідачами умов договору найму позивач був змушений надсилати їм повідомлення про добровільне звільнення займаного приміщення, а також звертатись до правоохоронних органів. Зазначена поведінка відповідачів є неправомірною та своїми діями відповідачі порушують як ЦК України (435-15) так і стаття 1 протоколу № 1 до Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. Відповідачі не є власниками спірного жилого будинку, тому їх дії щодо власника будинку є неприпустимі в розумінні не тільки національного законодавства а і у світі міжнародної судової практики.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року, з урахуванням ухвали апеляційного суду Харківської області від 28 вересня 2018 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів у відповідності із законом на підтвердження вказаної у його позові обставини, за якої у відповідачів виникло право користування житловим приміщенням. Надана позивачем суду ксерокопія фрагменту договору найму житлового приміщення, укладеного, начебто, ним та ОСОБА_6 (інші анкетні дані сторони відсутні) 17 листопада 2015 року на строк до 17 травня 2016 року не є належним та допустимим доказом, оскільки письмові докази, згідно статті 95 ЦПК України подаються в оригіналі або належним чином засвідченої копії. Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Незважаючи на заперечення відповідача самого факту підписання договору оренди житлового приміщення і клопотання про призначення експертизи, суд відмовив у задоволенні клопотання, не витребувавши у позивача оригіналу та не перевіривши його відповідність наданій копії, а також залишивши поза увагою ненадання позивачем повного тексту цього документу, хоча такий обов`язок випливає з аналізу змісту статей 12, 77, 78, 79, 81, 82, 83, 89, 95 ЦПК України. Згідно доводів відповідачів, так і з інших матеріалів справи, в тому числі і доводів самої позовної заяви, відповідачі у спірному будинку зареєстровані у інший час, який передував даті вказаного позивачем договору і не на певний строк, а безстроково. Відповідачі, які, заперечують проти позову, стверджують, що ніяких договорів найму (оренди) із зазначенням певного строку вони не з ОСОБА_1 укладали і не підписували, а згоду на реєстрацію у 2012 року подружжю ОСОБА_4, ОСОБА_2 та їх дітей, а згодом і його батькові, позивач ОСОБА_1 надав на вказаних ними умовах отримання матеріальної вигоди, але свої зобов`язанні відтепер не бажає виконувати. За таких обставин не можна вважати доведеною вказану позивачем закінчення строку дії договору найму, як підставу задоволення позову про визнання відповідачів таким, що втратили право користування житловим приміщенням у зв`язку із закінченням строку договору найму (оренди).

Аргументи учасників справи

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилався на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що з апеляційною скаргою звертався лише ОСОБА_2, проте апеляційний суд розглянув апеляцію щодо відповідачів, які рішення суду першої інстанції не оскаржували і апеляційний суд безпідставно вийшов за межі доводів апеляційної скарги. Зазначає, що відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання про призначення експертизи не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того апеляційний суд не розглянув інші письмові докази, наявні у матеріалах справи. вважає, що висновки суду апеляційної інстанції грунтуються на припущеннях.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 січня 2006 року, виданого державним нотаріусом Харківської державної нотаріальної контори Теленковою І. В., ОСОБА_1 успадкував за заповітом після смерті ОСОБА_7, спадкове майно, яке складається з жилого будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП "ХМ БТІ", реєстраційний № 13111359, зазначено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

15 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір найму частини жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 . За змістом зазначеного договору ОСОБА_1 надав ОСОБА_4 у користування жилий будинок, строк дії договору з 15 березня 2015 року по 15 серпня 2015 року. Пролонгація договору можлива на строк 5 місяців, але не більше 4 разів та дійсна тільки за відсутності претензій. Житловий будинок наданий у користування з предметами биту, ОСОБА_4 зобов`язалась виконувати всі умови договору. Договір підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Аналогічний за змістом договір про найму частини жилого будинку був підписаний між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 15 березня 2015 року. На договорі сторони поставили свої підписи.

17 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 був укладений договір про найм жилого приміщення. За умовами договору ОСОБА_1 надає у найм будинок АДРЕСА_1 . Строк дії договору з 17 листопада 2015 року по 17 травня 2016 року.

10 березня 2017 року на адресу ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_1 були направлені повідомлення про розірвання договору найму жилого приміщення, звільнення житлової площі та виселення з неї.

11 березня 2017 року на адресу ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_1 були направлені повідомлення про заборону користування житловим приміщенням, жилим будинком, нежитловою площею, обладнанням, меблями, іншою власністю, земельною ділянкою та іншим майном за адресою: АДРЕСА_1, звільнення житлової площі та виселення з неї.

Зазначені повідомлення були направлені на адресу відповідачів та ними отримані про що суду надані зворотні поштові повідомлення. Також на адресу відповідачів позивачем були направлені електронні повідомлення від 16 березня 2017 року.

ОСОБА_1 01 лютого 2016 року звертався із заявою до Слобідського ВП ГУНП в Харківській області про вжиття заходів щодо ОСОБА_2, який наніс матеріальної шкоди та виражався нецензурною лайкою. У ході перевірки матеріалу його розгляд припинено та рекомендовано ОСОБА_1 звернутись до органів судової влади. Суд зазначив, що висновок розгляду матеріалу на містить дати його винесення, на висновку зазначено лише лютий 2017 року.

Згідно довідки про склад сім`ї виданої адміністрацією Слобідського району Харківської міської ради 12 червня 2017 року, за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_1 - власник, ОСОБА_9 - наймач, ОСОБА_2 - наймач, ОСОБА_4 - наймач, ОСОБА_5 - наймач, ОСОБА_3 - наймач.

Згідно витягу з кримінального провадження № 12017220540001902 до ЄРДР 09 серпня 2017 року Слобідським ВП ГУ НП в Харківській області внесені відомості про кримінальне правопорушення за ознаками частини другої статті 190 КК України, вчинене ОСОБА_2 та ОСОБА_4 стосовно ОСОБА_1 в 2017 році.

Відповідачами надані довідки з КЗОЗ "Харківська міська дитяча поліклініка № 1" про те, що ОСОБА_3 спостерігається в лікарні з моменту народження та по теперішній час., також надана довідка про те, що ОСОБА_5 навчається у ХЗОШ № 68 в 5-Г класі. 03 серпня 2017 року ОСОБА_10 було сплачено 350 грн за електроенергію за адресою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 надані квитанції про сплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 за період з 2013 по 2017 роки.

За клопотанням позивача ухвалою суду від 13 листопада 2017 року судом з Головного управління ДМС України в Харківській області була витребувана інформація чи зберігаються в ГУ ДМС в Харківській області договори найму житлового приміщення між громадянином України ОСОБА_1 та громадянином Республіки Вірменія ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3, зокрема "Договор о найме жилого помещения", що був укладений в 2015 році зі строком дії договору - з 17 листопада 2015 року по 17 травня 2016 року та у разі наявності дати завірені копії зазначених оригіналів договорів (або оригінали договорів) найму житлового приміщення (російською мовою "Договор о найме жилого помещения"), що були діючими в 2015 році та 2016 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

На виконання ухвали суду ДМС України в Харківській області було направлено нотаріальну згоду власника житла від 10 листопада 2015 року про надання дозволу на постановку на реєстраційний облік в належний йому на праві власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, також надана копія паспорта ОСОБА_1, свідоцтво про право на спадщину за заповітом, витяг про реєстрацію права власності.

При зверненні із позовом про визнання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратили право користування житловим приміщенням по АДРЕСА_1, ОСОБА_1 посилався як на підставу такої вимоги на закінчення строку дії договору найму вказаного житлового приміщення.

При скасуванні рішення суду першої інстанції та ухваленні нового про відмову у задоволенні позовних вимог апеляційний суд зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів у відповідності із законом на підтвердження вказаної у його позові обставини, за якої у відповідачів виникло право користування житловим приміщенням. Надана позивачем суду ксерокопія фрагменту договору найму житлового приміщення, укладеного, начебто, ним та ОСОБА_6 (інші анкетні дані сторони відсутні) 17 листопада 2015 року на строк до 17 травня 2016 року не є належним та допустимим доказом, оскільки письмові докази, згідно статті 95 ЦПК України подаються в оригіналі або належним чином засвідченої копії. Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Незважаючи на заперечення відповідача самого факту підписання договору оренди житлового приміщення і клопотання про призначення експертизи, суд відмовив у задоволенні клопотання, не витребувавши у позивача оригіналу та не перевіривши його відповідність наданій копії, а також залишивши поза увагою ненадання позивачем повного тексту цього документу, хоча такий обов`язок випливає з аналізу змісту статей 12, 77, 78, 79, 81, 82, 83, 89, 95 ЦПК України. Згідно доводів відповідачів, так і з інших матеріалів справи, в тому числі і доводів самої позовної заяви, відповідачі у спірному будинку зареєстровані у інший час, який передував даті вказаного позивачем договору і не на певний строк, а безстроково. Відповідачі, які, заперечують проти позову, стверджують, що ніяких договорів найму (оренди) із зазначенням певного строку вони не з ОСОБА_1 укладали і не підписували, а згоду на реєстрацію у 2012 року подружжю ОСОБА_4, ОСОБА_2 та їх дітей, а згодом і його батькові, позивач ОСОБА_1 надав на вказаних ними умовах отримання матеріальної вигоди, але свої зобов`язанні відтепер не бажає виконувати. За таких обставин не можна вважати доведеною вказану позивачем закінчення строку дії договору найму, як підставу задоволення позову про визнання відповідачів таким, що втратили право користування житловим приміщенням у зв`язку із закінченням строку договору найму (оренди).

Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 554/5323/14 (провадження № 14-605цс18) зазначено, що: "стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню".

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 78 ЦПК України).

Згідно частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте суд апеляційної інстанції: не звернув увагу, що позивач в позові посилався на договір найму від 15 березня 2015 року та договір найму від 17 листопада 2015 року (а. с. 2 - 3, том 1), та, що в матеріалах справи міститься, засвідчена суддею Григор`євим Б. П. копія договору найму від 15 березня 2015 року (а. с. 92 - 93, том 1); апеляційний суд не зазначив докази надані позивачем, які були відхилені апеляційним судом, та мотиви їх відхилення; не звернув увагу, що ОСОБА_2 в апеляційній скарзі вказував, що договір найму від 15 березня 2015 року є чинним до 15 грудня 2018 року. Тому зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

У частині першій статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що із рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 22 січня 2018 року в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_2 та представник ОСОБА_2 - ОСОБА_11 (Т. 1, а. с. 189-191). Інші відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_3, право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не реалізували.

Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції не вказав обставин, передбачених частиною четвертою статті 367 ЦПК України, для виходу за межі доводів апеляційної скарги і безпідставно переглянув в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції щодо відповідачів, які його не оскаржували.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року скасувати.

Передати справу № 641/3130/17 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук