752/3921/16-ц Про визнання недійсним кредитного договору та застосування наслідків недійсності правочину - 24.06.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва в складі судді Ладиченко С. В. від 06 жовтня 2016 року та постанову Апеляційного суду м. Києва в складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М. від 21 лютого 2018 року,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання недійсним кредитного договору та застосування наслідків недійсності правочину.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 27 жовтня 2006 року між акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та позичальником - ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 50 810 дол. США, зі сплатою 12,45 відсотків річних. З умов кредитного договору вбачається, що кошти були надані на фінансування інвестування житлової квартири будівельний номер АДРЕСА_2 . Позивач посилається на те, що умови цього договору були несправедливими та дискримінаційними для нього, містять розширений перелік випадків коли банк може достроково вимагати повернути кредит, надає право банку в односторонньому порядку змінити та розірвати цей договір. Вважає, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків та погіршення становища споживача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач був належним чином ознайомлений з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту. Позивачем не було доведено наявності істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін за кредитним договором у зв`язку з його укладенням, як не доведено й шкоду, завдану споживачеві умовами договору. Будь-яких заборон щодо встановлення кредитним договором комісійних витрат для позичальника Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину, не містив.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, зазначив про те, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що банком не було проведено переддоговірну роботу, у договорі відсутній ряд істотних умов, зокрема, розмір сукупної вартості кредиту, незаконність стягнення комісії за видачу та супровід кредиту.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 15 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній і витребувано цивільну справу № 752/3921/16-ц з Голосіївського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 27 жовтня 2006 року між сторонами було укладено кредитний договір № 2006/686-Ф03.7/36, згідно умов якого ПАТ "Укрсоцбанк" надав позичальнику ОСОБА_1 кредит в сумі - 50 810 дол. США зі сплатою 12,45% річних, на фінансування інвестування квартири будівельний № АДРЕСА_2 .

ПАТ "Укрсоцбанк" виконав свої зобов`язання за вказаним договором кредиту, відповідно до пункту 2.1 цього договору відкрив позичковий рахунок, та надав суму кредиту за заявами позичальника, що сторонами не оспорюється.

Також суд установив, що за згодою позивача до укладеного 27 жовтня 2006 року кредитного договору неодноразово вносились зміни.

Так, 10 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Укрсоцбанк" було укладено договір про внесення змін до договору кредиту № 2006/686-Ф03.7/36 від 27 жовтня 2006 року.

17 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Укрсоцбанк" було укладено наступний договір про внесення змін № 1 до договору кредиту № 2006/686-Ф03.7/36 від 27 жовтня 2006 року.

Суди встановили, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами. Сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачеві необхідні відомості, що передувало укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у кредитному договорі, який підписаний позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статтей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним є: предявлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушуюється (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним в судовій практиці.

У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною в договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Згідно зі статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедивими. Зокрема, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-174цс16 вказується, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупих послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що у кредитному договорі від 27 жовтня 2006 року передбачено комісію, зокрема за надання кредиту та відкриття позичкового рахунку - 1% від суми кредиту (пункт 3.3.15); протягом першого та другого років користування кредитом у разі дострокового повернення кредиту (частини кредиту) в день такого погашення сплачувати на користь кредитора комісію у відповідних розмірах (пункт 3.3.16).

При залишенні без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення комісій, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати комісію за послуги, що супроводжують кредит, та зробив передчасний висновок про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині.

Оскільки позивач просив застосувати наслідки недійсного правочину, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати, яка сума позичальником була сплачена на погашення суми комісій за послуги, що супроводжують кредит з огляду на положення статті 400 ЦПК України, то судове рішення апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова Апеляційного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення комісій ухвалена без додержання норм матеріального права та процесуального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору у іншій частині постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення комісії скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення комісій та застосування наслідків недійсності правочину скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	С. Ю. Бурлаков
	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун