638/1496/17 Про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на утримання дитини - 24.06.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2017 року у складі судді Аркатової К. В. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 16 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Овсяннікової А. І., Піддубного Р. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради (далі - Управління служб у справах дітей) в інтересах малолітнього ОСОБА_1 звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Шевченківського району Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на утримання дитини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 нехтує потребами своєї наймолодшої дитини, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, порушує права дитини на належне батьківське виховання, не виконує батьківських обов`язків, зловживає батьківськими правами, що становить загрозу життю, здоров`ю та моральному вихованню малолітньої дитини та унеможливлює її знаходження в сім`ї батьків.

У лютому 2016 Службою у справах дітей у Шевченківському районі разом Центром соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді Шевченківського району м. Харкова за результатами проведеного соціального інспектування виявлено багатодітну сім'ю ОСОБА_3, яка опинилась в складних життєвих обставинах. Сім'я ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 - багатодітна одинока мати, незаміжна. Жінка має трьох малолітніх дітей, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Хлопчики ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виховувались в сім`ї матері, ОСОБА_2 . Відомості про батьків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 внесені в свідоцтва про народження дітей відповідно до вимог частини першої статті 135 СК України. ОСОБА_8 постійно проживає за іншою адресою в сім`ї свого батька, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_6, що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім`ї та прописку від 26 травня 2017 року № 156. ОСОБА_2 участі у вихованні середнього сина не приймає.

Підставою звернути увагу соціальних служб на сім'ю ОСОБА_7 стали події в січні 2016 року, пов`язані з перебуванням старшої дитини ОСОБА_7 у Комунальному закладу охорони здоров`я "Обласний дитячий туберкульозний клінічний санаторій" з 20 липня 2015 року по 05 січня 2016 року включно, які відображені в інформації адміністрації Комунального закладу охорони здоров`я "Харківська міська дитяча поліклініка № 14" від 03 лютого 2016 року № 110. Хлопчик знаходився за направленням дитячого лікаря фтизіатра з приводу інфікування туберкульозом. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 доставлено бабусєю ОСОБА_11 до дитячого санаторію. ОСОБА_7 залишений у вестибюлі без дорослих, без відповідних документів, одягнений не за сезоном, без взуття відповідно пори року. Працівники закладу вимушені були самостійно доставити хлопчика за адресою проживання, але його мати ОСОБА_2, будучі в той час вдома із наймолодшою дитиною ОСОБА_6, двері не відчинила, на телефонні дзвінки не відповідала, в результаті ОСОБА_7 повернутий до санаторію. Лише після втручання в ситуацію соціальних служб та служби у справах дітей під загрозою звернення до правоохоронних органів вдалось вмовити ОСОБА_2 забрати сина додому.

04 лютого 2016 року членам комісії з обстеження умов проживання після 1,5 години очікування під дверима квартири, в якій проживає сім`я ОСОБА_2, та вмовляння жінки відчинити двері вдалось потрапити до приміщення. Під час очікування на сходах в під`їзді з співбесіди з сусідами з`ясовано, що ні ОСОБА_2, ні її мати ОСОБА_11, нікому та ніколи будь - то лікар, або комунальні служби, двері не відчиняють до квартири, нікого не пускають, з дітьми на вулицю не виходять.

ОСОБА_2 разом із двома дітьми займає найменшу кімнату, в якій із-за скупченості меблів дуже тісно, не має можливості забезпечити місце для повноцінного розвитку, розваг та навчання дітям. Вдома була ОСОБА_2 з наймолодшим сином ОСОБА_6, та її мати ОСОБА_11, яка відмовилась вийти до членів комісії. Старший син ОСОБА_7, як пояснила мати, вдома буває лише під час канікул, вихідних та свят, оскільки навчається в спеціалізованому навчальному закладі-інтернаті.

В приміщенні не має чим дихати, випрані речі сохнуть у коридорі, хоча є балкон. Квартира захаращена старими речами, поламаними меблями (акт обстеження умов проживання затверджений начальником Служби у справах дітей Дзержинського (нинішня назва - Шевченківського) району Управління служб Гладченко Н. О. № 14 від 04 лютого 2016 року).

Шестимісячний ОСОБА_6 мав нездоровий вигляд, утруднене дихання, почервоніле обличчя, капризував. Жінка на запитання щодо стану здоров'я пояснила, що дійсно син хворіє, але до лікарів звертатись не вважає доцільним. В той же день за викликом співробітника служби у справах дітей дільничний черговий лікар - педіатр дитячої поліклініки оглянув малечу вдома, дитина була хвора на бронхіт, призначено амбулаторне лікування.

Центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дзержинського (нинішня назва району - Шевченківський) району м. Харкова проводилась робота щодо подолання кризової ситуації в сім`ї ОСОБА_3, а саме надання соціальних послуг ОСОБА_2, спрямованих на подолання життєвих труднощів сім`ї, та взяття родини під соціальний супровід як сім`ї, яка опинилась в складних життєвих умовах.

ОСОБА_2 відмовилась від соціального супроводу, тим самим виявила безвідповідальне та байдуже ставлення матері, яка виховує малолітніх дітей, до виправлення кризової ситуації. Хоча протягом всього часу ОСОБА_2 та ОСОБА_11 отримували соціальні послуги, направлені на стабілізацію взаємовідносин в сім`ї, в тому числі консультації та рекомендації з питань виховання, розвитку та оптимізації умов проживання дітей. До наданих рекомендацій спеціалістів Центру дорослі члени родини ОСОБА_3 не прислухались, що призвело до очікуваних подій.

27 вересня 2016 року у вечірній час за адресою проживання: АДРЕСА_1 малолітній ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишився без батьківського піклування, оскільки його мати ОСОБА_2 була госпіталізована в гострому стані до лікарняної установи, а ОСОБА_11, бабуся хлопчика, відмовилась доглядати за дитиною з невідомих причин, що підтверджується протоколом про застосування поліцейського піклування.

Малолітній ОСОБА_1 у вкрай виснаженому стані з діагнозом гіпотрофія 2 ступеню був доставлений до Комунального закладу охорони здоров`я "Обласна дитяча клінічна лікарня № 1", де перебував поза сімейним оточенням без батьківського піклування понад чотири місяці. За весь час родичи не навідувались до дитини, не цікавились станом його здоров`я, не порушували питання повернення онука та сина додому, що підтверджується листом адміністрації КЗОЗ "Обласна дитяча клінічна лікарня № 1" від 15 грудня 2016 року № 01/831.

Для з`ясування обставин виниклої ситуації двічі була відвідана адреса проживання родини ОСОБА_3, але ніхто двері не відчинив, що підтверджено актами обстеження умов проживання, затвердженими начальником Служби у справах дітей по Шевченківському (колишня назва - Дзержинського) району Управління служб Гладченко Н. О. від 16 грудня 2016 року, 23 грудня 2016 року.

Малолітній ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, був взятий на облік як дитина, яка перебуває в складних життєвих умовах в Службі у справах дітей Шевченківського району Управління служб № 3 від 03 січня 2017 року.

ОСОБА_2, як мати, грубо порушувала права своєї наймолодшої дитини, ОСОБА_1, в тому числі на належне батьківське піклування про здоров`я, фізичний та розумовий розвиток, що підтверджується листами адміністрації КЗОЗ "Харківська міська дитяча поліклініка № 14" від 03 лютого 2016 року № 110, від 16 грудня 2016 року № 1441. ОСОБА_6 з народження перебуває на диспансерному нагляді лікарів - спеціалістів КЗОЗ " Харківська міська дитяча поліклініка № 14 " з приводу перинатального ураження центральної нервової системи, потребує систематичного медичного огляду та проведення активного патронажу медичним персоналом на дому. Неприпустиме байдуже ставлення ОСОБА_2, як матері, до потреб дитини, ненадання їй своєчасної медичної допомоги, невідвідування дитини першого року життя дитячої поліклініки, перешкоджання в здійсненні патронажу до дитини дільничним лікарем - педіатром та дільничною медсестрою, залишення дитини поза сімейним оточенням без батьківського піклування на невизначений час викликає занепокоєння та є доказом існуючої загрози для дитини в сім`ї матері.

Через негативні явища обставин існуючої кризової ситуації, які унеможливлюють перебування дитини в рідній сім`ї матері, виконавчим комітетом Харківської міської ради прийнято рішення від 18 січня 2017 року № 13, яким малолітній ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, негайно відібраний у матері ОСОБА_2 та тимчасово влаштований до Комунального закладу охорони здоров`я "Обласний будинок дитини № 2" відповідно віку та стану здоров`я на повне державне забезпечення, що підтверджено актом про факт передачі дитини від 15 лютого 2017 року.

Лише 17 лютого 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_11 особисто навідались до Служби у справах дітей. Жінки були проінформовані про місце перебування їх малолітнього родича, їм надано дозвіл на відвідання дитини. За весь час, що малолітній ОСОБА_1 знаходився в дитячому закладі, у хлопчика спостерігалася позитивна динаміка розвитку, що підтверджується психологічним висновком практичного психолога ОСОБА_12 стосовно малолітнього вихованця КЗОЗ "ОБД № 2" ОСОБА_1 .

Управління служб у справах дітей вказувало, що ОСОБА_2 не виявляє зацікавленості до сина при побаченнях, її зустрічі з дитиною носять формальний характер. ОСОБА_2 не усвідомлює факту, де та з якою метою вона відвідує заклад, водночас пояснюючі, що навідуватись до дитини її примушує ОСОБА_11, бабуся ОСОБА_6, підтвердженням тому є спостереження співробітників КЗОЗ "ОБД № 2", які викладені в інформації головного лікаря закладу ОСОБА_13 від 06 жовтня 2017 року № 237.

Формальність, яка присутня в діях ОСОБА_2 відносно її сина, підтверджується й тим, що жінка, надавши письмову заяву щодо повернення їй сина на виховання, проігнорувала особисту обов`язкову участь в засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради при розгляді даного питання.

Розглянувши звернення ОСОБА_2 та враховуючі відсутність заявника, члени Комісії дійшли висновку про недоцільність повернення малолітнього ОСОБА_1 на виховання матері.

17 лютого 2017 року Служба у справах дітей надала повідомлення до територіального управління праці та соціального захисту населення про призупинення усіх державних виплат, які були призначені ОСОБА_2 на утримання малолітнього ОСОБА_1 . На ім`я дитини відкрито поточний рахунок в національній валюті, на який зараховуються та накопичуються державні виплати по народженню до досягнення дитиною трьохрічного віку відповідно до вимог діючого законодавства України.

Враховуючи те, що наймолодша дитина сім`ї ОСОБА_3, ОСОБА_6, вже фактично опікується державою, знаходячись тривалий час в лікарні, дитячому закладу відповідно віку та стану здоров`я через винну поведінку своєї матері, Управління служб у справах дітей просило суд: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на малолітнього сина в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення ним повноліття на особистий рахунок дитини.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 16 квітня 2018 року, позов Управління служб у справах дітей задоволено частково.

Позбалено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто аліменти з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, на утримання малолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 січня 2017 року до досягнення ним повноліття на особистий рахунок.

В іншій частині позову відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 не виконує батьківських обов`язків відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що становить загрозу життю, здоров`ю та вихованню малолітньої дитини та унеможливлює її знаходження в сім`ї.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2, судами враховано стан здоров'я та матеріально становище останньої.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У серпня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2020 року № 1076/0/226-20 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суди прийняли до уваги неналежний доказ, а саме протокол поліцейського піклування, у якому відсутня дата складання. Крім того, з нього не вбачається, що бабуся малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_11 письмово відмовлялась від піклування дитиною.

Суди в порушенням вимог статті 264 ЦПК України не прийняли до уваги та не надали оцінку наданим нею доказам, а саме: відповіді із КП "Міська молочна фабрика кухня дитячого харчування" від 20 листопада 2017 року № 285, відповідно до якої вона отримувала дитяче харчування для свого малолітнього сина; довідки з Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні № 3 від 27 вересня 2016 року, відповідно до якої вона находилась на лікуванні та не могла тривалий час з поважних причин відвідувати дитину; довідки з КП "Обласна дитяча клінічна лікарня № 1", відповідно до якої вона з 12 грудня 2016 року по 14 лютого 2017 року провідувала дитину у комунальному закладі; копію карти профілактичних щеплень.

Вказує, що вона неодноразово просила повернути дитину, проте через юридичну необізнаність їй було невідомо, що необхідно подавати письмову заяву про повернення дитини на виховання. Тому письмові заяви до Служби по справам дітей були подані лише 25 травня 2017 року, 20 жовтня 2017 року та 30 жовтня 2017 року. Письмова відповідь Служби у справах дітей від 01 листопада 2017 року була нею отримана 06 листопада 2017 року після проголошення судового рішення.

Таким чином, вважає, що суди дійшли помилкового висновку, що вона не піклувалась дитиною та не виконувала своїх батьківських обов'язків.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від Управління служб у справах дітей, у якому вказано, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, має трьох дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 є багатодітною матір`ю, у шлюбі не перебуває. ОСОБА_2 знаходиться на обліку в Шевченківському ОУПФУ м. Харків і отримує пенсію по інвалідності внаслідок загального захворювання інвалідам ІІ групи, розмір якої з травня 2017 року до вересня 2017 року складав 1664 грн 42 коп., а у жовтні 2017 року - 1781 грн 69 коп.

ОСОБА_8 постійно проживає за іншою адресою в сім`ї свого батька, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_6, що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім`ї та прописку від 26 травня 2017 № 156.

Згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради № 1559 від 01 вересня 2017 року ОСОБА_2 перебувала на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення, отримувала державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям у розмірі 1645 грн 40 коп. на місяць на сім`ю на період з 01 лютого 2017 року по 31 липня 2017 року згідно доходів за період з 01 серпня 2016 року по 31 січня 2017 року.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 13 від 18 січня 2017 року вирішено негайно відібрати малолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у матері ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, доручено Службі у справах дітей у Шевченківському районі Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради тимчасово влаштувати малолітнього ОСОБА_1 до закладу для дітей відповідно до віку та стану здоров`я

Відповідно до листа головного лікаря КЗОЗ "Обласна дитяча клінічна лікарня № 1" на адресу головного лікаря КЗОЗ "Харківська міська дитяча поліклініка № 14" № 01/831 від 15 грудня 2016 року дитину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, доставлено з дому бригадою МШД 27 вересня 2016 року у супроводі поліції у зв`язку з госпіталізацією матері ОСОБА_2 до міської лікарні № 3 з приводу психічного зриву, через що дитина залишилася без батьківського піклування. За час перебування у педіатричному відділенні, мати та родичі станом дитини не цікавились.

Згідно листа головного лікаря КЗОЗ "Харківська міська дитяча поліклініка № 14" № 1441 від 16 грудня 2016 року на адресу начальника служби у справах дітей Шевченківського району малолітній ОСОБА_6 має гіпотрофію 2 ступеню, що підтверджує необхідність піклування за дитиною в реабілітаційних закладах з впорядкованим режимом та харчуванням. За весь час перебування дитини ОСОБА_1 у згаданому комунальному закладі дитиною ніхто не цікавився, бабуся хлопчика та рідна сестра ОСОБА_2 - ОСОБА_14 відмовилися від догляду за дитиною. ОСОБА_1 перебував у комунальному закладі охорони здоров'я Обласна дитяча клінічна лікарня № 1" з вересня 2016 року.

Членами комісії служби у справах дітей Шевченківського району Управління служб у справах дітей двічі здійснювався вихід за адресою: АДРЕСА_1, з метою обстеження умов проживання та вивчення стану виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 по відношенню до малолітнього ОСОБА_6, однак двері згаданої квартири ніхто не відчинив, про що свідчать акти від 16 грудня 2016 року та 23 грудня 2016 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Частиною першою статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (v0003700-07) зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Судами встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, має трьох дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Неповнолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно проживає за іншою адресою в сім`ї свого батька - ОСОБА_9, що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім`ї та прописку від 26 травня 2017 року № 156 (а. с. 84).

Звертаючись до суду із вказаним позовом, Управління служб у справах дітей наголошувало на тому, що ОСОБА_2, як матір малолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до листа головного лікаря КЗОЗ "Обласна дитяча клінічна лікарня № 1" на адресу головного лікаря КЗОЗ "Харківська міська дитяча поліклініка № 14" від 15 грудня 2016 року № 01/831 дитину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, доставлено з дому бригадою МШД 27 вересня 2016 року в супроводі поліції у зв`язку з госпіталізацією матері ОСОБА_2 до Міської лікарні № 3 з приводу психічного зриву, через що дитина залишилася без батьківського піклування. За час перебування у педіатричному відділенні мати та родичі станом дитини не цікавились. Дитина перебувала у комунальному закладі з 27 вересня 2016 року (а. с. 17).

Викладена у вказаному листі обставина про залишення дитини без догляду також підтверджується Протоколом про застосування поліцейського піклування від 27 вересня 2016 року. Згідно з вказаним Протоколом неповнолітнього передано до КЗОЗ "Обласна дитяча клінічна лікарня № 1", про що була повідомлена бабуся дитини ОСОБА_11 (а. с. 18).

Для з`ясування обставин залишення дитини без догляду працівники Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Шевченківського району Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради приїздили за адресою проживання родини ОСОБА_3, але двері ніхто не відчинив, що підтверджується Актами від 16 грудня та 23 грудня 2016 року (а. с. 21 - 24).

В листі головного лікаря КЗОЗ "Харківська міська дитяча поліклініка № 14" від 16 грудня 2016 року № 1441 начальнику Служби у справах дітей Шевченківського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради надано інформацію, що мати ОСОБА_2 поліклініку відвідує нерегулярно, дільничого лікаря - педіатра та дільничну медичну сестру при неодноразових патронажах додому до квартири не пускає, на телефонні дзвінки не відповідає. Малолітній ОСОБА_6 має гіпотрофію 2 ступеню, що підтверджує необхідність піклування за дитиною в реабілітаційних закладах з впорядкованим режимом та харчуванням (а. с. 15).

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 18 січня 2017 року № 13 малолітній ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відібраний у матері ОСОБА_2 (а. с. 76).

На підставі акта про факт передачі дитини малолітній ОСОБА_1 переданий з КЗОЗ "Обласна дитяча клінічна лікарня № 1" до КЗОЗ "Обласний будинок дитини № 2", де перебуває з 15 лютого 2017 року (а. с. 78, 88, 90-93).

17 лютого 2017 року Служба у справах дітей надала повідомлення до територіального Управління праці та соціального захисту населення про призупинення усіх державних виплат, які були призначені ОСОБА_2 на утримання малолітнього ОСОБА_1 . На ім`я дитини відкрито поточний рахунок в національній валюті, на який зараховуються та накопичуються державні виплати по народженню до досягнення дитиною трьохрічного віку відповідно до вимог діючого законодавства України.

Після прийняття вказаного рішення мати та бабуся неповнолітнього ОСОБА_1 звернулися до начальника Служби у справах дітей Шевченківського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Хакрівської міської ради із заявами про надання дозволу на відвідування дитини.

З листа Головного лікаря КЗОЗ "Обласний будинок дитини № 2" начальнику Служби у справах дітей по Шевченківському району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської радивбачається, що за весь час, що малолітній ОСОБА_1 знаходиться в дитячому закладі, у хлопчика спостерігається позитивна динаміка розвитку, що підтверджується психологічним висновком практичного психолога ОСОБА_12 .

За час перебування хлопчика у закладі лише з 23 березня 2017 року його стали відвідувати мати та бабуся. Під час самостійних відвідувань, без супроводу бабусі ОСОБА_2 пояснила, що вона так часто відвідує сина лише тому, що на цьому наполягає її мати. За час відвідування мати хлопчика кілька разів приносила машинку, олівці, які після зустрічей забирала з собою. Усі зустрічі матері з сином проходили у присутності співробітника групи.

Вказані зустрічі мати та/або бабусі із ОСОБА_1 були досить не тривалими, здебільшого менше години, відповідно до довідки від 09 червня 2017 року № 57, виданої КЗОЗ "Обласний будинок дитини № 2" (а. с. 88-89).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд під час розгляду справи враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України", пункт 49, рішення від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 47), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49), у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України").

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте у цій справі з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, а також із встановлених судами попередніх інстанцій обставин на підставі досліджених та оцінених доказів у справі, які вказують на нехтування матір`ю своїм батьківським обов`язком, обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо часткового задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав, втручання в його сімейні права, Верховний Суд зазначає, що це втручання здійснено судами згідно із законом, має законну мету - захист інтересів дитини, і таке втручання з огляду на найкращі інтереси дитини й її права на належне батьківське виховання є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки є співрозмірним із переслідуваною законною метою - найкращі інтереси дитини.

Посилання заявника на те, що судами було прийнято як неналежний доказ протокол про застосування поліцейського піклування, оскільки такий не містить дати та письмової відмови бабусі дитини від піклування над дитиною, є безпідставними, оскільки наведене не спростовує факту залишення однорічної малолітньої дитини без батьківського піклування.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, врахувавши вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що, звертаючись до суду із вказаним позовом, Управління служб у справах дітей доведено, що ОСОБА_2 нехтує потребами своєї малолітньої дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, порушує права дитини на належне батьківське виховання, не виконує батьківській обов`язки, зловживає батьківськими правами, що становить загрозу життю, здоров`ю та моральному вихованню дитини та унеможливлює її знаходження у сім`ї батьків, а тому суди правомірно задовільнили позов частково.

Крім того, слід зазначити, що позбавлення особи батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, як це передбачено законом, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263- 265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнили частково позов Управління служб у справах дітей.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.