359/9695/17 Про визнання права власності на спадкове майно - 17.06.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області у складі судді Вознюка С. М. від 03 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О. від 04 грудня 2018 року,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява мотивована тим, що 23 листопада 2007 року їх батько ОСОБА_7 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 . Під час спільного проживання їх батька з відповідачем за їх спільні кошти та спільною працею було розпочато будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 їх батько ОСОБА_7 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на все майно, в тому числі і на незавершене будівництво - вище вказаний житловий будинок з господарськими будівлями. За відсутності правовстановлюючих документів на ім'я їх батька на вказаний будинок нотаріус відмовив позивачам у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Посилаючись на вказані обставини, позивачі просили визнати незавершене будівництво житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_4 ; визнати за кожним із позивачів майнові права забудовника по ј частині вказаного незавершеного будівництва житлового будинку з господарськими будівлями в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2018 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності за кожним на 1/5 частини будівельних матеріалів та конструктивних елементів, із яких складається самочинно збудований будинок з погосподарськими будівлями, розташований в АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачами доведено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_7 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з моменту початку будівництва будинку з 2005 року і до моменту реєстрації шлюбу до 2007 року, що підтверджується показами свідків. Тому будинок з погосподарськими будівлями, розташований в АДРЕСА_1, є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_4 . Оскільки самочинне будівництво вказаного будинку здійснювалося відповідачем спільно зі спадкодавцем ОСОБА_7, та є незавершеним будівництвом, то кожен із позивачів, як спадкоємці першої черги за законом, набули право спадкування на 1/5 частини будівельних матеріалів та конструктивних елементів, із яких складається вказаний будинок.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про визнання за кожним із позивачів в порядку спадкування за законом право власності на 1/5 частини будівельних матеріалів та конструктивних елементів, із яких складається самочинно збудований будинок, самостійно змінив спосіб захисту прав позивачів, оскільки останні з такими вимогами не зверталися, а просили визнати за ними майнові права забудовника на частину незавершеного будівництва житлового будинку.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої редакції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що позивачі, як спадкоємці першої черги за законом після смерті ОСОБА_7, мають право на спадкування за законом всіх прав та обов`язків, що належали останньому, в тому числі щодо незавершеного будівництва спірного житлового будинку, тобто мають право на визнання за ними майнових прав забудовника. Установивши, що на даний час будівництво спірного житлового будинку завершено, що підтверджується технічним паспортом на будинок (згідно якого рік побудови 2006), суд апеляційної інстанції не врахував, що останній не є беззаперечним доказом року побудови житлового будинку, оскільки рік побудови був зазначений зі слів ОСОБА_4 .

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У липні 2019 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість прийнятої у справі постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 359/9695/17 з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 29 травня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що рішенням Дударківської сільської ради № 350-24-IV від 27 липня 2005 року ОСОБА_4 було надано в приватну власність земельну ділянку площею 0,162 га в с. Займище для будівництва індивідуального житлового будинку.

23 листопада 2007 року ОСОБА_7 уклав шлюб з ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, спадкоємцями якого за законом є його діти ОСОБА_1 та ОСОБА_3, та дружина ОСОБА_4 .

Батьки померлого ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від прийняття належної їм частини майна спадкодавця відмовилися на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Згідно листа Бориспільського районного БТІ № 14831 від 12 серпня 2016 року право власності на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, ні за ким не зареєстроване.

Позивачі звернулися до Броварської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7, однак згідно постанови нотаріуса від 28 вересня 2016 року позивачам було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на частину житлового будинку АДРЕСА_1, у зв`язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності спадкодавця на спадкове майно.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України ).

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , якщо будівництво здійснювалось згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки, як забудовника входять до складу спадщини. Отже, якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.

Вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ухвалюючи рішення про визнання за кожним із позивачів в порядку спадкування за законом право власності на 1/5 частини будівельних матеріалів та конструктивних елементів, із яких складається самочинно збудований будинок, суд першої інстанції самостійно змінив спосіб захисту прав позивачів, оскільки останні з такими вимогами не зверталися.

Проте з матеріалів справи вбачається, що вернувшись до суду із позовом, позивачі посилались на те, що вони є спадкоємцями першої черги за законом, після смерті спадкодавця залишилось спадкове майно у вигляді незавершеного будівництва житлового будинку, крім визнання за ними права на майнові права забудовника, просили визнати за ними право на оформлення права власності на частки у незавершеному будівництві, з посиланням на те, що їм належить по 1\4 частці. Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав доведеним, що позивачі набули право власності на 1\5 частину будівельних матеріалів, в решті позову відмовив.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позову про визнання права власності на спадкове майно, апеляційний суд вважав, що такі вимоги позивачами не були пред`явлені. При цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що судом першої інстанції також було відмовлено у частині позову про визнання майнових прав забудовника, а інші вимоги щодо права на спадщину були задоволені.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за заверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У той же час, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову про визнання права власності на спадкове майно, не врахував пред`явлення декількох позовних вимог позивачами, їх розгляд судом першої інстанції, та те, що не що зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 у справі № 917/1739/17 (провадження 12-161гс19) та від 25 червня 2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу.

Висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову внаслідок того, що такі вимоги не були пред'явлені позивачами, суперечить положенням статті 13 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та норма матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, судом не встановлені, апеляційний суд не виконав покладений на нього процесуальний обов`язок під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.