Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді -

Черпіцької Л.Т.

Суддів -

Гончар Л.Я.

Шведа Е.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2012 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 р. у справі за позовом Бердянського районного центру зайнятості до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області, третя особа - Запорізький обласний центр зайнятості, про скасування вимоги,-

У грудні 2011 р. Бердянський районний центр зайнятості (надалі - позивач, Центр) звернувся до суду із позовом до Контрольно-ревізійного управління в Запорізькій області про скасування вимоги № 002-14/1639 від 15.12.2011 р.

Ухвалою Запорізького окружного суду від 19.03.2012 р. допущено заміну відповідача його правонаступником - Державною фінансовою інспекцією в Запорізькій області (надалі - відповідач, Інспекція) та за клопотанням позивача, залучено до участі у справі в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог - Запорізький центр зайнятості.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2012 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 .05.2014 р., позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п.2.35 Плану контрольно-ревізійної роботи Голов КРУ на ІV квартал 2011 року, ревізійною бригадою КРВ проведено ревізію фінансово-господарської діяльності у Бердянському районному центрі зайнятості за період з 01.01.2009 р. по 01.10.2011 р.

Ревізію проведено з 24.10.2011 по 18.11.2011 року відповідно до питань програми ревізії та робочого плану, за результатами якої складено акт ревізії від 18.11.2011 р..

В ході ревізії питань дотримання законодавства при нарахуванні та виплаті працівникам премій постійного та разового характеру встановлено, що в порушення п.4 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 24.03.2006 р. № 86 (z0343-06) Про умови оплати праці працівників державної служби зайнятості та постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 (268-2006-п) Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, заступнику директора - начальнику відділу надання соціальних послуг БРЦЗ Данилевській Ю.А. було проведено нарахування та здійснено виплату премії у загальній сумі 7 413,74 грн. (КЕКВ 1111), з них: у липні - грудні 2010 року - 2 322,99 грн., у січні - вересні 2011 року - 5 090,75 грн., на які відповідно нараховано та перераховано внесків до державних цільових фондів в загальній сумі 2 725,29 грн. (КЕКВ 1120), в т.ч.: у липні - грудні 2010 року 853,93 грн., за січень - вересень 2011 року - 1 871,36 грн., чим завдано матеріальної шкоди (збитків) БРЦЗ на загальну суму 10 139,03 грн.

За результатами ревізії позивачу пред'явлено вимогу від 15.12.2011 р. № 002-14/1639., в якій вказано, що при відсутності наказів органу вищого рівня - Запорізького обласного центру зайнятості, на підставі наказів директора Центру, зайво нараховано та виплачено премії на загальну 7 413,74грн., та відповідно зайво перераховано нарахувань на заробітну плату на суму 2 725,29грн., чим порушено п.4 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 24.03.2006 № 86 (z0343-06) Про умови оплати праці працівників державної служби зайнятості, у зв'язку з чим необхідно:

- провести претензійно-позовну роботу щодо повернення зайво виплачених коштів у загальній сумі 10 139,03 грн. В іншому випадку стягнути з особи, винної у зайвих грошових виплатах кошти у загальній сумі 7 413,74грн. у порядку та розмірах встановлених ст.ст. 130- 136 КЗпП та ст. 1166 Цивільного Кодексу України.

Не погоджуючись із вимогою Інспекції, позивач оскаржив її до суду.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку, що при призначенні премій заступнику директора позивач керувався Положенням про порядок преміювання працівників центрів зайнятості Запорізької області та враховував рекомендації, викладені у листі Запорізького обласного центру зайнятості від 05.01.2011 р. № 34/10, а тому оскаржувана вимога Інспекції є протиправною та підлягає скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з даним висновком з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для винесення оскаржуваної вимоги стало безпідставна, без рішення органу вищого рівня, виплата премії заступнику директора-начальнику відділу надання соціальних послуг Центру, що у свою чергу, було розцінено Інспекцією як завдання збитків.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (499/2011) (надалі - Положення) Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до підпункт 4 пункту 4 Положення Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Пунктом 6 Положення передбачено, що Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням передбачено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні (надалі - Закон N 2939-XII (2939-12) ; в редакції від 02.12.2012 р., що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, пунктом 7 передбачено право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно з пунктом 10 статті 10 Закону № 2939-ХІІ органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а відповідно до пункту 13 цієї норми - при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, що розглядається, Центр звернувся до суду із позовом про скасування вимоги Інспекції, що вказує на виявлені збитки, їхній розмір та містить зобов'язання повернути кошти.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.09.2015 р.(справа №21-1143а), 15.04.2014 р. (справи №№ 21-40а14, 21-63а14) і 13.05.2014 р.(справа № 21-89а14).

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Таким чином, оскільки обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись статтями 222, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Запорізькій області задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2012 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 р. скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.