161/4786/19 Про виключення майна з-під арешту - 17.06.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, подану представником - адвокатом Москвичовим Сергієм Ігоровичем, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 серпня 2019 року

у складі судді Олексіюк А. В. та постанову Волинського апеляційного суду

від 17 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Данилюк В. А.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби м. Луцька Головного територіального управління юстиції

у Волинській області про виключення майна з-під арешту.

У позові посилались на те, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2015 року у цивільній справі № 161/8676/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") з них на користь ПАТ "УкрСиббанк" стягнуто в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором від 18 грудня 2007 року № 11271087000 та договором поруки від 18 грудня 2007 року № 112710870001 у розмірі 105 752,51 дол. США за основним зобов`язанням (тіло кредиту та проценти), 198 190,20 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості та судові витрати по 3 654,00 грн з кожного.

Виконавчі листи, видані на виконання цього рішення, пред`явлені до примусового виконання. Постановою державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби м. Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - ВДВС м. Луцька) Цимбалюк М. Ю. від 11 квітня 2016 року відкрито виконавче провадження № 50754789, накладено арешт та оголошено заборону на відчуження майна боржника ОСОБА_1, про що 13 квітня 2016 року вчинені публічні обтяження

№ 141646930 та № 14146580.

Постановою державного виконавця Ківерцівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Ківерцівського ВДВС) Вішнер М. Р. від 25 травня 2016 року відкрито виконавче провадження № 51240420 про стягнення заборгованості із боржника ОСОБА_2, накладено арешт на майно боржника з оголошенням заборони на відчуження майна, про що 25 травня

2016 року вчинено публічне обтяження № 14660875.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2015 року у цивільній справі № 161/8676/15-ц скасовано ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 травня 2016 року, відкриті виконавчі провадження закінчені з направленням виконавчих листів до суду.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 13 жовтня 2016 року у цивільній справі № 161/8676/15-ц з позивачів стягнуто на користь ПАТ "УкрСиббанк" у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором та договором поруки у розмірі 105 752,51 дол. США за основним зобов`язанням (тіло кредиту та проценти), 198 190,20 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості та судові витрати по 3 654,00 грн.

На виконання вказаного рішення постановою державного виконавця ВДВС м. Луцька Берегович О. Л. від 22 лютого 2017 року відкрито виконавче провадження № 53459085 про стягнення боргу з ОСОБА_1 та постановою від 30 березня 2017 року накладено арешт на кошти ОСОБА_1 у Публічному акціонерному товаристві "А-Банк", Публічному акціонерному товаристві "ПриватБанк", Акціонерному товаристві "УкрСиббанк", Акціонерному товаристві "Райффайзен Банк Аваль", Акціонерному товаристві "Укрексімбанк", Акціонерному товаристві "ОТП Банк", Акціонерному банку "Укргазбанк".

Постановою старшого державного виконавця ВДВС м. Луцька Януш Н. В. від 30 листопада 2017 року виконавчий лист від 15 грудня 2016 року у виконавчому провадженні № 53459085 повернен стягувачу на підставі пункту 2 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.

Постановою головного державного виконавця Ківерцівського ВДВС Пащук В. З. від 06 березня 2017 року відкрито виконавче провадження № 53536889 щодо стягнення боргу з ОСОБА_2 шляхом звернення стягнення на майно боржника та накладено арешт на належне їй майно в межах цього виконавчого провадження, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було вчинено публічне обтяження № 19341254 від 07 березня 2017 року.

Постановою головного державного виконавця Ківерцівського ВДВС Пащук В. З. від 30 жовтня 2017 року виконавче провадження № 53536889 передано на виконання до ВДВС м. Луцька.

Постановою старшого державного виконавця ВДВС м. Луцька Януш Н. В. від 08 листопада 2017 року виконавче провадження № 53536889 прийнято до виконання.

Постановою старшого державного виконавця ВДВС м. Луцька Януш Н. В. від 30 листопада 2017 року виконавчий лист у виконавчому провадженні № 53536889 повернено стягувачу на підставі пункту 2 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.

27 грудня 2017 року між ОСОБА_3 як комітентом і Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган Капітал" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Морган Капітал") як комісіонером укладено договір комісії № 104-К, за умовами якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента від свого імені вчинити правочини щодо набуття комітентом права вимоги за кредитним договором від 18 грудня 2007 року № 11271087000, укладеним між ПАТ "УкрСиббанк" і ОСОБА_1, та договорами забезпечення, а саме договором поруки від 18 грудня 2007 року № 11271087000/1 та договором іпотеки від 18 грудня 2007 року.

На підставі договору факторингу, укладеного 27 грудня 2017 року між ТОВ "Фінансова компанія "Морган Капітал" як фактором, яке діє в інтересах та за дорученням комітента, і ПАТ "УкрСиббанк", до фактора перейшли права вимоги до боржників за кредитним договором від 18 грудня 2007 року № 11271087000, укладеним між ПАТ "УкрСиббанк" і ОСОБА_1, а також за відповідними договорами забезпечення.

Попередньою умовою укладення договору факторингу було часткове погашення ОСОБА_2 27 грудня 2017 року заборгованості за кредитним договором в сумі 27 900,00 дол. США та судових витрат шляхом перерахування коштів у вказаному розмірі на розрахунковий рахунок ПАТ "УкрСиббанк" за курсом НБУ на момент сплати та судових витрат у розмірі 7 775,40 грн.

Таким чином, право грошової вимоги за кредитним договором від 18 грудня 2007 року № 11271087000 та договорами забезпечення перейшло від ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_3, і на підставі статей 512, 514, 1077 ЦК України вимоги ПАТ "УкрСиббанк" за виконавчими листами у справі № 161/8676/15-ц припинилися внаслідок уступки права вимоги ОСОБА_3 .

Оскільки з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек було вилучено обтяження предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, і ОСОБА_3 як новий кредитор, у тому числі й за договором іпотеки, не заперечувала проти вилучення цих обтяжень, не має на момент звернення із цим позовом претензій щодо майна - предмета іпотеки, позивачі вважали, що підстав для застосування арешту майна, накладеного у межах виконавчого провадження, немає.

Виходячи з викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог позивачі просили зняти арешти з майна ОСОБА_1, накладені постановою державного виконавця ВДВС м. Луцька Цимбалюк М. Ю. від 11 квітня 2016 року у виконавчому провадженні № 50754789 (обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 141646930 та № 14146580 від 13 квітня 2016 року); постановою старшого державного виконавця ВДВС м. Луцька Берегович О. Л. від 22 лютого 2017 року у виконавчому провадженні № 53459085 (обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 22 лютого 2017 року № 19146326); постановою старшого державного виконавця ВДВС м. Луцька Берегович О. Л. від 30 березня 2017 року у виконавчому провадженні № 53459085 про накладення арешту на кошти боржника. Зняти арешти з усього майна ОСОБА_2, накладені постановою державного виконавця Ківерцівського ВДВС Вішнер М. Р. від 25 травня 2016 року у виконавчому провадженні № 51240420 (обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 14660875 від 25 травня

2016 року), постановою головного державного виконавця Ківерцівського ВДВС Пащук В. З. від 06 березня 2017 року у виконавчому провадженні № 53536889 (обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

та їх обтяжень № 19341254 від 07 березня 2017 року).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 серпня

2019 року у задоволенні позову про виключення майна з-під арешту відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що арешти на майно були накладені в інтересах стягувача ПАТ "УкрСиббанк", але на час звернення до суду з позовом право вимоги

за кредитним договором та всіма договорами на його забезпечення набула ОСОБА_3 . Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в такій справі є боржник і особа, в інтересах якої накладено арешт на майно. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Однак позивачі не пред`явили позов до належного відповідача, не зазначили належних третіх осіб у справі та не скористались правом на заміну відповідача на належних відповідачів або подання клопотання про їх залучення до участі у справі в порядку статті 51 ЦПК України й після роз`яснення судом представнику позивачів такого права.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 серпня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права й не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

При цьому апеляційний суд зазначив, що позивачі є боржниками ПАТ "УкрСиббанк" відповідно до виконавчих документів, виданих судом на підставі судового рішення про стягнення з обох позивачів на користь банку заборгованості за кредитним договором, на підставі яких державні виконавці відкрили виконавчі провадження, у процесі виконання яких накладався оспорюваний арешт на майно. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" до суду з позовом про визнання права власності на майно та зняття арешту з цього майна може звернутись особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові. При цьому божник у виконавчому провадженні не може бути позивачем у позовному провадженні про зняття арешту з майна. Водночас сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи згідно із статтею 447 ЦПК України.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2020 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просять рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 серпня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року скасувати й ухвалити

у справі нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити.

На обґрунтування касаційної скарги вказують, що позивачі та відповідач були учасниками правовідносин, пов`язаних із виконанням судового рішення за відкритими виконавчими провадження, у межах яких накладено арешт на все майно, але ці правовідносини закінчені через повернення виконавчих листів стягувачу у зв`язку із скасуванням судового рішення.

На думку осіб, що подали касаційну скаргу, застосуванню в такому випадку підлягають норми щодо зняття арешту з майна, передбачені частиною п`ятою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якою існує можливість зняття арешту з майна боржника у випадках, що не визначені у частинах першій - четвертій цієї статті. Після повернення виконавчих листів ПАТ "УкрСиббанк" як кредитору зобов`язання між ним та позивачами як боржниками припинились, а згодом частина боргу була погашена, і непогашена частина боргу переуступлена новому кредитору, який не звертався із заявами про відкриття виконавчих проваджень про стягнення залишку боргу та заміну стягувача. Таким чином, новий кредитор не є учасником виконавчого провадження, а накладені арешти втратили своє функціональне значення як легітимний засіб забезпечення виконання зобов`язання позивачів саме перед ПАТ "УкрСиббанк".

З огляду на вказане позивачі на момент звернення до суду із цим позовом не є боржниками та сторонами виконавчого провадження за участю ПАТ "УкрСиббанк", отже, висновок судів про те, що вони не мають права на звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна, є необґрунтованим.

Позиція інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 161/4786/19 з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що 18 грудня 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" і ОСОБА_1 укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11271087000, відповідно до умов якого вона отримала кредит у розмірі 86 000,00 дол. США на строк до 18 грудня 2028 року зі сплатою 11,90 % річних.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань за кредитним договором 18 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договори поруки.

Із серпня 2012 року позичальник не виконувала умов кредитного договору щодо повернення коштів та заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2015 року у справі № 161/8676/15-ц

за позовом ПАТ "УкрСиббанк" з ОСОБА_2 як основного боржника і ОСОБА_1 як поручителя у солідарному порядку стягнено заборгованість за кредитним договором на користь ПАТ "УкрСиббанк" у розмірі 105 752,51 дол. США за основним зобов`язанням (тіло кредиту та проценти), 198 190,20 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості та судові витрати по 3 654,00 грн з кожного.

Постановою державного виконавця ВДВС м. Луцька Цимбалюк М. Ю. від 11 квітня 2016 року відкрито виконавче провадження № 50754789 щодо примусового виконання рішення, накладено арешт та оголошено заборону

на відчуження майна боржника ОСОБА_1, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було вчинено публічне обтяження № 141646930 і № 14146580 від 13 квітня

Постановою державного виконавця Ківерцівського ВДВС Вішнера М. Р. від 25 травня 2016 року відкрито виконавче провадження № 51240420 щодо примусового виконання рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_2, накладено арешт та оголошено заборону на відчуження майна боржника, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було вчинено публічне обтяження № 14660875 від 25 травня

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня

2016 року заочне рішення скасовано, відкриті виконавчі провадження

№ 50754789, № 51240420 закінчені з направленням виконавчих листів до суду.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 13 жовтня 2016 року у справі № 161/8676/15-ц за позовом ПАТ "УкрСиббанк" з ОСОБА_1 та ОСОБА_1 солідарно стягнено заборгованість за кредитним договором у розмірі 105 752,51 дол. США за основним зобов`язанням (тіло кредиту та проценти), 198 190,20 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості та судові витрати по 3 654,00 грн.

15 грудня 2016 року Луцький міськрайонний суд видав виконавчі листи.

Постановою старшого державного виконавця ВДВС м. Луцька Берегович О. Л. від 22 лютого 2017 року відкрито виконавче провадження № 53459085 щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 .

Постановою цього ж державного виконавця від 30 березня 2017 року накладено арешт на кошти ОСОБА_1 у ПАТ "А-Банк", ПАТ "Приватбанк", АТ "УкрСиббанк", АТ "Райффайзен Банк Аваль", АТ "Укрексімбанк", АТ "ОТП Банк", АБ "Укргазбанк".

Постановою старшого державного виконавця ВДВС м. Луцька Януш Н. В. від 30 листопада 2017 року виконавчий лист № 161/8676/15-ц від 15 грудня

2016 року повернено стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.

Постановами головного державного виконавця Ківерцівського ВДВС Пащук В. З. від 06 березня 2017 року відкрито виконавче провадження № 53536889 щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та накладено арешт на належне їй майно в межах цього виконавчого провадження, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було вчинено публічне обтяження № 19341254 від 07 березня 2017 року.

Постановою головного державного виконавця Ківерцівського ВДВС Пащук В. З. від 30 жовтня 2017 року виконавче провадження № 53536889 передано на виконання до ВДВС м. Луцька та постановою старшого державного виконавця ВДВС м. Луцька Януш Н. В. від 08 листопада 2017 року виконавче провадження № 53536889 прийнято до виконання.

Постановою старшого державного виконавця ВДВС м. Луцька Януш Н. В. від 30 листопада 2017 року виконавчий лист повернено стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.

27 грудня 2017 року між ОСОБА_3 як комітентом і ТОВ "Фінансова компанія "МОРГАН КЕПІТАЛ" як комісіонером, укладено договір комісії № 104-К, згідно з умовами якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну винагороду та за рахунок комітента від свого імені вчинити правочини щодо набуття комітентом права вимоги за кредитним договором від 18 грудня 2007 року № 11271087000та договорами забезпечення, укладеними між ПАТ "УкрСиббанк" і ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

27 грудня 2017 року між ТОВ "Фінансова компанія "МОРГАН КЕПІТАЛ", яке діє в інтересах та за дорученням комітента, та ПАТ "УкрСиббанк" укладено договір факторингу № Ф-2017/12-1, відповідно до умов якого до фактора переходять право вимоги до позивачів за кредитним договором від 18 грудня 2007 року № 11271087000 року та договорами, що забезпечують його належне виконання.

Згідно з актом приймання-передачі права вимоги від 27 грудня 2017 року та звітом комісіонера ОСОБА_3 прийняла право вимоги за кредитним договором від 18 грудня 2007 року № 11271087000 та договорами, що забезпечують належне його виконання.

На виконання умови для укладення договору факторингу ОСОБА_4 часткове погасила заборгованість за кредитним договором у сумі 27 900,00 дол. США та судові витрати.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК (1618-15) України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, поданої представником - адвокатом Москвичовим Сергієм Ігоровичем, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 серпня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статі 389 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів. Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права чи інтересу, як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника, підлягають застосуванню з дотриманням статей 55, 124 Конституції України, а також з огляду на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , відповідно до якої кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України. У будь-якому разі порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним/належним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Суд встановив, що у цій справі позивачі як боржники та власники майна, на яке накладено арешт у межах виконавчого провадження, звернулися до суду за захистом своїх прав як боржників у виконавчому провадженні шляхом виключення з акту опису та звільнення з-під арешту належного їм майна, посилаючись на те, що у нового кредитора ОСОБА_3 до них немає вимог,

які підлягали б задоволенню у примусовому порядку.

Так, підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні за позовом осіб, які вважають, що їх права порушені, визначені статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Проте за змістом частини першої статті 59 цього Закону, на підставі цієї статті право на захист в судовому порядку своїх прав має особа, яка вважає, що майно, на яке виконавцем накладено арешт у межах виконавчого провадження, належить їй, а не боржникові.

Отже, позивачем у справі за позовом, поданим на підставі статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" буде особа, яка вважає, що майно, на яке виконавцем накладено арешт у межах виконавчого провадження, належить їй, а не боржникові, а відповідачем - безпосередньо боржник та особа, в інтересах якої накладено арешт на майно (а в окремих випадках особа,

якій передано майно, якщо воно було реалізоване). Як третю особу,

яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Таким чином, на підставі статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у боржника у виконавчому проваджені не виникає право на захист свого права власності на майно, на яке накладено арешт, шляхом подання позову про зняття накладеного у межах виконавчого провадження арешту, отже, подання позову про захист майнового права боржника у виконавчому провадженні на підставі вказаної статті, а саме вона вказана як правове обґрунтування позовних вимог у справі, що переглядається, не відповідає належному способу захисту порушених прав.

Разом з тим кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина друга статті 15 ЦК України), у тому числі право на захист має боржник у виконавчому провадженні, якщо він вважає, що під час проведення виконавчого провадження порушуються його майнові права.

Це означає, що вимога про захист цивільного права боржника у виконавчому провадженні має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та стаття 5 ЦПК України не обмежують суд у виборі способу захисту, прямо передбаченого законом, а дозволяють, виходячи із принципу верховенства права, визначити не тільки прямо передбачений у нормативному акті спосіб захисту порушеного права особи, а й спосіб захисту, який не передбачений законом, але не суперечить йому та найбільш відповідатиме змісту порушеного права і характеру правопорушення.

З огляду на наведене колегія суддів бере до уваги доводи, викладені у касаційній скарзі, про те, що не виключається право будь-якої заінтересованої особи, у тому числі боржника, на звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна, накладеного у межах виконавчого провадження, проте зазначає, що наявність такого права на звернення до суду з позовом за захистом своїх прав має обґрунтовуватись відповідною правовою підставою з обранням належного способу захисту.

Касаційний суд зазначає, що якщо сторони виконавчого провадження вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України (1618-15) , порушено їхні права чи свободи, вони мають право звернутися до суду зі скаргою на підставі статті 447 ЦПК України.

Отже, боржники, які вважають, що їх права у виконавчому провадженні порушені, при обранні способу захисту мають обрати один із способів, наданих їм цивільним процесуальним законом, і саме це буде вважатися способом захисту, який не передбачений законом, але не суперечить йому та найбільш відповідатиме змісту порушеного права і характеру правопорушення.

Колегія суддів відхиляє доводи, викладені у касаційній скарзі, про те, що підставою для задоволення позову про зняття арешту з майна може бути відсутність майнових претензій до боржників з боку ОСОБА_3 як нового кредитора, адже частиною четвертою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" такої підстави для зняття арешту з майна в судовому порядку

не передбачено.

Посилання у касаційній скарзі на неправильно застосування судами попередніх інстанцій частини п`ятої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду, є помилковим з огляду на таке.

Встановивши, що постановою старшого державного виконавця ВДВС м. Луцька Януш Н. В. від 30 листопада 2017 року виконавчий лист повернено стягувачу на підставі пункту другого частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, суди попередніх інстанцій правильно застосували частини першу, третю статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Разом з тим повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 зазначеного Закону арешт з майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають. Такий механізм запроваджено законодавцем з метою захисту прав стягувачів, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів щодо неналежного відповідача у справі відхиляються, оскільки на думку касаційного суду у задоволенні позову слід відмовити з підстав обрання позивачами неналежного способу захисту порушених прав, отже, питання щодо належності відповідача не має в цьому випадку правового значення.

Безпідставними є доводи, викладені в касаційній скарзі, про те, що між боржниками - позивачами у цій справі та ПАТ "УкрСиббанк" припинились відносини за виданими виконавчими листами через укладення договору

про уступку права вимоги, оскільки порядок заміни сторони у виконавчому провадженні визначено відповідними положеннями Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та ЦПК України (1618-15) , а укладення договору про уступку права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення не тягне автоматичної заміни сторони у виконавчому провадженні.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	С. Ю. Бурлаков
	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун