591/845/17 Про визнання права власності на частину будинку за набувальною давністю - 17.06.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мазнєвої Світлани Григорівни, на постанову Апеляційного суду Сумської області від 05 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Хвостика С. Г.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

На обґрунтування позову посилався на те, що вказаний будинок належав на праві власності ОСОБА_2, яка померла у 1991 році, спадкоємцями якої були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Із січня 1997 року він проживав у вказаному будинку разом зі своєю матір`ю ОСОБА_5 та її чоловіком ОСОБА_3

У 2005 році ОСОБА_3 помер, заповівши свою частину будинку ОСОБА_5 Помер також і ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_5, у березні 2009 року, він успадкував Ѕ частину спірного житлового будинку, і з цього часу зазначене майно перейшло в його володіння фактично у повному обсязі.

Спадкоємці іншої Ѕ частини спірного житлового будинку права власності на спадкове майно не оформлювали.

Посилаючись на те, що ніхто з осіб, які могли б успадкувати Ѕ частину будинку за законом, дотепер спадщину не оформив, з 2005 року він володіє майном відкрито, ні від кого не приховує свої права на нього, слідкує за технічним станом спірного нерухомого майна, регулярно оплачує комунальні послуги, проводить поточний та капітальний ремонт, позивач просив суд визнати за ним право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що, користуючись житлом, яке не є його власністю, позивач був обізнаний про власника, тому його володіння спірним майном не можна вважати добросовісним у розумінні статті 344 ЦК України. Та обставина, що позивач проживає в будинку, здійснює поточний ремонт та оплачує комунальні послуги не породжує для позивача права на набуття такого майна у власність за набувальною давністю на підставі вказаної норми ЦК України (435-15) .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 05 листопада 2018 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2018 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що не зважаючи на те, що вимоги позову про визнання права власності в порядку набувальної давності мотивовані нормами ЦК України (435-15) 2003 року, правовідносини виникли фактично у 1992 році, тобто під час дії ЦК УРСР

1963 року, коли на частину спірного будинку відкрилась спадщина після смерті ОСОБА_4, а статтею 555 ЦК УРСР визначений порядок переходу такої спадщини до держави.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2019 року адвокатом Мазнєвою С. Г., ОСОБА_1, посилаючись на порушення як судом першої інстанції, так і апеляційним судом норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги про визнання за ним у порядку набувальної давності права власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 задовольнити.

На обґрунтування касаційної скарги вказує, що апеляційний суд неправильно визначив характер спірних правовідносин та дійшов помилкового висновку

про те, що позовні вимоги слід розглядати як вимоги про визнання права власності в порядку спадкування.

Крім того, вказував, що рішення суду першої інстанції також прийняте з порушення вимог закону, тому не може бути залишене в силі, оскільки висновок про недоведеність його вимог є безпідставним.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 Сумська міська рада, не погоджуючись із доводами касаційної скарги в повному обсязі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зокрема, у відзиві зазначено, що підстав для визнання за позивачем права власності на частину будинку в порядку набувальної давності немає.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 591/845/17 із Зарічного районного суду м. Суми.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1, який він успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_5 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яку остання, в свою чергу, успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_3, що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказаний житловий будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності (по Ѕ частині) на підставі свідоцтва про право на спадщину від

ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_3 був її чоловіком, а ОСОБА_4 - сином.

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 15 листопада 1992 року звертались до БТІ м. Суми для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Відомостей про дату смерті ОСОБА_4 і час відкриття спадщини після його смерті та прийняття вказаними особами спадщини у матеріалах справи немає.

За повідомленням Сумської міської ради, судового рішення з приводу визнання спадщини після смерті ОСОБА_4 відумерлою не приймалось і до складу комунального житлового фонду таке нерухоме майно не переводилося.

Згідно з відомостями домової книги ОСОБА_4 вибув із будинку

у 1964 році і на час оформлення 11 січня 1992 року свідоцтва про право

на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_2 проживав

у Південно-Казахстанській області.

Виділ ідеальних часток спірного житлового будинку в натурі не проводився.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами

про визнання права власності на частину будинку АДРЕСА_1 у порядку набувальної давності.

Позовні вимоги під час провадження у справі не змінювались та не доповнювались.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України (1618-15) ), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Сумської області від 05 листопада 2018 року Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Реалізація процедури набуття права власності на майно в порядку набувальної давності можлива виключно в судовому порядку, і стаття 344 ЦК України чітко визначає умови, за доведеності яких це можливо: 1) наявність належної особи, яка може оформити власність на певний об`єкт; 2) добросовісність заволодіння нерухомими майном; 3) відкритість та безперервність володіння; 4) тривалість володіння цим об`єктом; 5) сплив установлених строків володіння; 6) відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Таким чином, стаття 344 ЦК України визначає обставини, які потрібно доводити і встановлювати при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю.

Виключає виникнення набувальної давності встановлення обставин, що особа користувалась майном тривалий час на підставі будь-якого договору, що передбачає передання майна особі у володіння (користування): договір оренди майна, тимчасового користування, неоформлений подарунок, неоформлена спадщина тощо.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що, користуючись житлом, яке не є його власністю, позивач був обізнаний про власника, тому його володіння спірним майном не можна вважати добросовісним у розумінні статті 344 ЦК України.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, всупереч частині першій статті 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, без відповідної заяви позивача змінив предмет позову з вимоги про визнання права власності в порядку набувальної давності на визнання права власності в порядку спадкування, чим порушив норми цивільного процесуального законодавства України, та помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно та повно встановив обставини справи й правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За наведених вище обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що, хоча касаційну скаргу ОСОБА_1 і задоволено частково, однак в силі залишено рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні його позовних вимог відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій,

Головуючий Судді:	М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун