Постанова

Іменем України

23 січня 2020 року

м. Київ

справа № 497/51/18

провадження № 61-12513св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В., Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун М. І.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 01 серпня 2018 року в складі судді Кодінцевої С. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року в складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зменшення обов`язкової частки спадкоємця.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина, зокрема, на житловий будинок з господарськими будівлями та дворовими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

За свого життя ОСОБА_3 склала нотаріально посвідчений заповіт, яким все своє майно заповіла їй, а тому після смерті матері вона звернулася до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.

Проте рішенням Болградського районного суду Одеської області від 28 липня 2017 року за ОСОБА_2 визнано право власності на ј обов`язкової частки житлового будинку з господарськими будівлями та дворовими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, виходячи з його загальної площі 145,4 кв м. Разом із тим, відповідач за час життя їх матері спричинила останній фізичний біль, про що свідчать відомості внесені до ЄРДР, тобто вчинила замах на життя їх матері. Крім того, відповідач ухилялася від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, не цікавилася її життям, здоров`ям, не брала участі в похованні, тоді як повністю весь догляд за покійною матір`ю здійснювала вона.

Після одруження вона разом з чоловіком із 1984 року весь час проживала з батьками в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, та своєю спільною працею з чоловіком за весь час проживання в цьому будинку добудували його до розміру 145,4 кв. м, провели газопостачання та водопостачання, усі будівельні матеріали вони купували з чоловіком за свої власні кошти. Тоді як батьки та сестра не приймали участі в розширенні будинку. Спірний житловий будинок внаслідок проведення нею та членами її сім`ї будівельних і ремонтних робіт істотно збільшився у своїй вартості.

З огляду на зазначені обставини позивач просила врахувати, що її батько ОСОБА_4 прийняв у власність домоволодіння площею 32,2 кв. м згідно акту передачі домоволодіння від 02 листопада 1979 року.

Враховуючи наведене, позивач просила зменшити розмір ј обов`язкової частині, визначеної ОСОБА_2, та виділити їй ј частину житлового будинку, виходячи саме з розміру будинку 32, 2 кв. м та грошової оцінки на той час 2 237, 45 крб.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 01 серпня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач погоджується з розміром обов`язкової частки у спадщині, яка визначена судом відповідачу 1/4, але наполягає на зменшенні спадкової маси, що відкрилася після смерті спадкодавця ОСОБА_3, проте Цивільний кодекс України (435-15) не містить норм, відповідно до яких можливе застосування такого захисту цивільних прав та інтересів, як зменшення розміру спадкової маси, оскільки можливе лише зменшення розміру обов`язкової частки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що заявляючи вимоги про зменшення розміру обов`язкової частки позивач повинен довести суду та підтвердити належними доказами підстави такого зменшення, зокрема відсутність або негативний характер відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, неприязні стосунки в зв`язку з аморальною поведінкою спадкоємця тощо, проте позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Болградського районного суду Одеської області від 01 серпня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що судами не взято до уваги факт відсутності відносин між матір`ю ОСОБА_3 та її донькою ОСОБА_2, ухилення відповідача від надання допомоги матері, а також той факт, що саме внаслідок проведення нею та членами її сім`ї ремонтних робіт житловий будинок істотно збільшився у своїй вартості. Тобто судами не повністю встановлено фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Надходження справи до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (1618-15) щодо законності та обґрунтованості.

Виклад фактичних обставин справи

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 та після її смерті залишилася спадщина - житловий будинок з надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1 .

31 травня 2013 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Болградського нотаріального округу Агбун М. І. та зареєстрованому у спадковому реєстрі за № 2808, яким усе своє майно заповіла ОСОБА_2, 1956 року народження.

11 лютого 2014 року ОСОБА_3 склала заповіт, за яким все своє майно, а також права та обов`язки, які будуть належати їй на момент смерті, заповідала ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дочками померлої ОСОБА_3 .

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 28 липня 2017 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_2 у порядку спадкування на обов`язкову частку визнано право власності на ј частини житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями по АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив із того, що ОСОБА_2 є непрацездатною дитиною спадкодавця та має обов`язкову частку в спадковому майні.

Крім того, рішенням Болградського районного суду Одеської області від 14 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2017 року, ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту.

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України розмір обов`язкової частки у спадщини може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

При вирішенні спорів про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині встановленню та оцінюванню судом підлягає характер відносин між спадкодавцем та спадкоємцем, інші обставини, що мають істотне значення. Зокрема ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні стосунки, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо.

Зменшення розміру обов`язкової частки в спадщині полягає у пропорційному зменшенні частки такого спадкоємця.

Отже, з наведеного слідує, що заявляючи вимоги про зменшення розміру обов`язкової частки позивач повинен довести суду та підтвердити належними доказами підстави такого зменшення, зокрема відсутність або негативний характер відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, неприязні стосунки в зв`язку з аморальною поведінкою спадкоємця тощо.

При цьому ЦК України (435-15) не містить норм, відповідно до яких можливе застосування такого захисту цивільних прав та інтересів, як зменшення розміру спадкової маси, а можливе лише зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на те, що позивач погоджуючись із визначеним судом розміром обов`язкової частки відповідача у спадщині ј та наполягаючи при цьому на зменшенні спадкової маси, що відкрилася після смерті ОСОБА_3, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження підстав для зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині відповідача.

При цьому доводи заявника, зазначені в касаційній скарзі, про те, щорозмір ј обов`язкової частки відповідачам має бути визначений, виходячи з площі спірного житлового будинку 32,3 кв. м, а не 145,4 кв. м, оскільки саме вона зі своєю сім`єю облаштували будинок та набагато збільшили його житлову площу, не заслуговують на увагу з огляду на те, що спадкодавець ОСОБА_3 12 вересня 2008 року отримала у спадщину від свого чоловіка спірний будинок, який уже мав площу 145,4 кв. м., а не 32,3 кв. м, і вказані обставини встановлені рішенням Болградського районного суду Одеської області від 28 липня 2017 року, яке набрало законної сили.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Доводи касаційної скарги на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав до застосування, тому підстав для скасування судових рішень немає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 01 серпня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.