910/9219/19 Про визнання частково недійсним договору про фінансування добудови (будівництва) об`єкта газопостачання - 22.01.2020 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2018 року в складі судді: Хоминець М. М., та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2018 року в складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Девляшевського В. А., Томин О. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк", банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором.

Первісний позов обґрунтований тим, що 17 липня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 74/232-143/06, згідно якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 19 945 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,00 % річних на строк до 14 липня 2017 року. Для забезпечення виконання умов кредитного договору 17 липня 2006 року укладено договір поруки № 74/232-143/06 ІІ між банком, позичальником ОСОБА_1 та поручителем ОСОБА_2, згідно якого поручитель взяв на себе зобов`язання солідарно відповідати за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_1

Банк вказував, що ОСОБА_1 з березня 2014 року перестав погашати кредит, чим порушив договірні зобов`язання. 14 листопада 2014 року банком позичальнику та поручителю направлено вимоги про усунення порушень умов договору, які до часу звернення з позовом залишились не виконаними. Станом на 09 січня 2015 року заборгованість за кредитним договором становить 6703,27 доларів США, з якої заборгованість по кредиту - 6 130,35 доларів США, заборгованість по сплаті відсотків - 572,92 доларів США, пеня за прострочення сплати кредиту - 2 016,75 грн, пеня за прострочення сплати відсотків - 489,98 грн.

ПАТ "УкрСиббанк", з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути з відповідачів:

у солідарному порядку заборгованість у розмірі 6703,27 доларів США, з якої заборгованість по кредиту - 6 130,35 доларів США, заборгованість по відсотках - 572,92 доларів США; пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у розмірі 2506,73 грн, з якої 2 016,75 грн - пеня за прострочення сплати кредиту, 489,98 грн - пеня за прострочення сплати відсотків,

судові витрати у розмірі 1080,80 грн.

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 подав зустрічний позов до ПАТ "УкрСиббанк" про захист прав споживачів.

Зустрічний позов мотивований тим, що у кредитному договорі немає відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, немає умов, які визнані обов`язковими відповідно до пунктів 3.2, 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженої Постановою НБУ від 10 травня 2007 року. В порушення частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. У наданому банком розрахунку не вказано повної орієнтованої вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово, він є нечітким і незрозумілим для споживача. Також даний кредитний договір він не підписував. Оскільки оспорюваний договір суперечить вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , його умови є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, створюють істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків на шкоду споживача.

ОСОБА_1 просив визнати недійсним кредитний договір № 74/232-143/06 від 17 липня 2006 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2018 року первісний позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено. Стягнутр з ОСОБА_1, ОСОБА_2, у солідарному порядку на користь ПАТ "УкрСиббанк", заборгованість за кредитним договором № 74/232-143/06 від 17 липня 2006 р. у розмірі 6 703,27 доларів США, що складається з 6 130,35 доларів США заборгованості по кредиту і 572,92 доларів США заборгованості по відсотках, та пені за порушення строку повернення кредиту і сплати відсотків у розмірі 2 506,73 грн. Відмовлено в зустрічному позові ОСОБА_1 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши позичальнику ОСОБА_1 кредит у повному обсязі шляхом видачі готівки через касу банку що підтверджується належно засвідченою копією заяви на видачу готівки від 18 липня 2006 року з підписом позичальника про отримання кредиту в сумі 19 945 доларів США. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником, який з березня 2014 року перестав погашати кредит, зобов`язань за вказаним кредитним договором станом на 09 січня 2015 р. його заборгованість за цим договором становить 6703,27 доларів США, з якої заборгованість по кредиту - 6 130,35 доларів США, заборгованість по сплаті відсотків - 572,92 доларів США, пеня за прострочення сплати кредиту - 2016,75 грн, пеня за прострочення сплати відсотків - 489,98 грн. Згідно з вимогами статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

При відмові в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції вказав, що: відповідно до пункту 9.13 кредитного договору підписання даного договору позичальником свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України; твердження позивача за зустрічним позовом про те, що він не підписував кредитний договір, спростовується висновком судової почеркознавчої експертизи від 10 березня 2017 року № 1.1.-171/16, згідно якого підписи у графі "Позичальник" у кредитному договорі №74/232-143/06 від 17 липня 2006 року та підпис у графі "Позичальник" у договорі поруки від 17.07.2006 року виконані ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2018 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши позичальнику ОСОБА_1 кредит у повному обсязі шляхом видачі готівки через касу банку, що підтверджується належно засвідченою копією заяви на видачу готівки від 18 липня 2006 року з підписом позичальника про отримання кредиту в сумі 19 945 доларів США. Суд першої інстанції дав правильну оцінку розгорнутим розрахункам банку про розмір заборгованості по тілу кредиту, несплачених процентах та пені. У вказаному розрахунку відображено, що позичальник до березня 2014 року своєчасно сплачував тіло кредиту та відсотки, тому суд обґрунтовано не взяв до уваги, його доводи про відсутність доказів отримання кредитних коштів за договором. Відповідно до пункту 9.13 кредитного договору підписання даного договору позичальником свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України. Доводи ОСОБА_1, що він не підписував кредитний договір, спростовується висновком судової почеркознавчої експертизи від 10 березня 2017 року № 1.1.-171/16. Колегія суддів вважала, що судом першої інстанції повно досліджено обставини справи, зібраним доказам дана належна правова оцінка, висновок про задоволення позовних вимог банку про стягнення кредитної заборгованості та недоведеність зустрічних позовних вимог є вірним.

Аргументи учасників справи

У травні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та направити справити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилався на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що банком не доведено одержання кредиту за допомогою належних доказів. Без визначення суми заборгованості позовні вимоги банку не можуть бути задоволені, оскільки не з`ясовано чи відповідають розміри нарахувань банку вимогам договору. Кредитний договір містить несправедливі умови, що є підставою для визнання його недійсним.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 17.07.2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 74/232-143/06, згідно якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 19 945 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,00 % річних на строк до 14 липня 2017 року.

Для забезпечення виконання умов кредитного договору 17 липня 2006 року укладено договір поруки між банком, ОСОБА_1 та поручителем ОСОБА_2, згідно якого поручитель взяла на себе зобов`язання солідарно відповідати за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_1

Банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши ОСОБА_1 кредит у повному обсязі шляхом видачі готівки через касу банку, що підтверджується належно засвідченою копією заяви на видачу готівки від 18 липня 2006 року з підписом позичальника про отримання кредиту в сумі 19 945 доларів США.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником, який з березня 2014 року перестав погашати кредит, інші зобов`язання за договором, станом на 09 січня 2015 року його заборгованість становить 6 703,27 доларів США, з якої заборгованість по кредиту - 6 130,35 доларів США, заборгованість по сплаті відсотків - 572,92 доларів США, пеня за прострочення сплати кредиту - 2 016,75 грн, пеня за прострочення сплати відсотків - 489,98 грн.

Суди встановили, що відповідно до пункту 9.13 кредитного договору підписання кредитного договору позичальником свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими. Перед підписанням договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи від 10 березня 2017 року № 1.1.-171/16 підписи в графі "Позичальник" у кредитному договорі № 74/232-143/06 від 17 липня 2006 року та підпис у графі "Позичальник" у договорі поруки від 17 липня 2006 року виконані ОСОБА_1 .

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що "після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу".

У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 зроблено висновок, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі № 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього.

У пункті 11.1 кредитного договору № 74/232-143/06 сторони домовилися, що у випадку настання обставин, визначених у пунктах 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 цього договору, та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 (тридцяти одного) календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 32 (тридцять другий) календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 (сорока) календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 41 (сорок перший) календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.

Проте суд апеляційної інстанції: не з`ясував коли настав строк виконання основного зобов`язання, з урахування вимоги банку № 19056 від 13 листопада 2014 року (а. с. 37) та пункту 11.1 кредитного договору № 74/232-143/06 (а. с. 15 - 16) і за який період нараховані проценти та пеня; не врахував, що після настання строку виконання основного зобов`язання кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України; не врахував, що кредитним договором передбачено виконання шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком - а. с. 17 - 20), у зв`язку з чим не з`ясував, чи припинилась порука ОСОБА_2 за окремими платежами. З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині первісних позовних вимог.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

У частині першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).

Встановивши, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання недійсним кредитного договору № 74/232-143/06 від 17 липня 2006 року, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в частині первісних позовних вимог банку про солідарне стягнення заборгованості ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині вимог первісного позову банку про солідарне стягнення заборгованості скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду. Оскаржені рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2018 року в частині первісних позовних вимог публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 74/232-143/06 від 17 липня 2006 р. у розмірі 6 703,27 доларів США, що складається з 6 130,35 доларів США заборгованості по кредиту і 572,92 доларів США заборгованості по відсотках, та пені за порушення строку повернення кредиту і сплати відсотків у розмірі 2 506,73 грн скасувати.

Передати справу № 352/243/15-ц в частині первісних позовних вимог публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 74/232-143/06 від 17 липня 2006 р. у розмірі 6 703,27 доларів США, що складається з 6 130,35 доларів США заборгованості по кредиту і 572,92 доларів США заборгованості по відсотках, та пені за порушення строку повернення кредиту і сплати відсотків у розмірі 2 506, 73 грн на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2018 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання недійсним кредитного договору залишити без змін.