759/5029/18 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 10.06.2020 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Київського апеляційного суду від 14 березня

2019 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Іванової І. В., Сержанюка А. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"

(далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суд уз позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 27вересня 2012 року відповідно до укладеного договору б/н ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі

4 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 22 березня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі

19 740,85 грн, з яких: 7 818,57 грн - тіло кредиту, 1 494,06 грн - нараховані відсотки за користування кредитом, 9 011,99 грн нарахована пеня, а також відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 916,23 - штраф (процентна складова).

АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача на його користь зазначену заборгованість за кредитним договором.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада

2018 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість в розмірі 19 740,85 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" суму судового збору у розмірі 1 762,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконав своїх договірних зобов?язань перед позивачем щодо повернення кредитних коштів, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 19 740,85 грн заборгованості за кредитним договором та 1 762,00 грн судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада

2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 2 643,00 грн судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із недоведеності заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не надано суду жодних належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а саме: наявності між сторонами кредитних правовідносин, факту отримання ОСОБА_1 саме кредитної карти, розміру кредиту та користування відповідачем кредитними коштами позивача.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

24 квітня 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року та залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачем до суду було надано розрахунок заборгованості станом на 22 березня 2018 року, копію анкети-заяви від 27 вересня 2012 року. Тому висновок апеляційного суду щодо неукладення між сторонами договору та безпідставності позовних вимог ґрунтуються на припущеннях. Відповідач підписуючи анкету-заяву від 27 лютого 2012 року, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Всі операції за кредитом чітко зазначені в розрахунку заборгованості. Відповідачем не спростовано презумпцію правомірності правочину.

Доводи інших учасників справи

13 червня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_1 кредитну картку не отримував, копії тарифів та Умов і правил не підписував. В анкеті-заяві не вказано конкретної суми кредитного ліміту.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2019 рокупоновлено АТ КБ "ПриватБанк" строк на касаційне оскарження. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Святошинського районного суду міста Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" на постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 27 вересня 2012 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Кредитний ліміт у заяві сторонами не визначено.

У заяві позичальника домовленості сторін щодо встановлення строку дії договору немає. Підписана відповідачем анкета-заява не містить згоди на отримання ним саме кредитної картки, якою є "Універсальна", а також в ній не зазначено конкретної суми кредитного ліміту.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із недоведеності заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не надано суду жодних належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а саме: наявності між сторонами кредитних правовідносин, факту отримання ОСОБА_1 саме кредитної карти, розміру кредиту та користування відповідачем кредитними коштами позивача.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом банк зазначив, що на підставі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ "ПриватБанк", яка підписана сторонами, й умов та правил надання банківських послуг, які погоджені з відповідачем, між АТ КБ "ПриватБанк" та

ОСОБА_1 укладено кредитний договір у розмірі 4 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" надано анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ "ПриватБанк", яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; витяг з тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна, 30 днів пільгового періоду"; витяг з умов та правил надання банківських послуг.

Як вбачається з анкети-заявипро приєднання до умов та правил надання банківських послуг, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних, крім прізвища, адреси та підпису відповідача.

Разом з тим, розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві.

У матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 27 вересня 2012 року сторонами не узгоджено базову процентну ставку по кредитному ліміту та не встановлено відповідальності у вигляді нарахування пені та штрафів за порушення зобов`язання

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом, пеню, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 27 вересня 2012 року, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (17 вересня 2012 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (10 квітня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

З наведених підстав, Верховний Суд дійшов висновку про те, що банк не довів, що саме надані Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов?язання зі сплати процентів за користування кредитними коштами в обумовленому позивачем розмірі.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України (1618-15) ).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, а, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	С. Ю. Бурлаков
	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун