658/4229/18 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 10.06.2020 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 15 січня 2019 року у складі судді Под?ячевої І. Д. та постанову Херсонського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у складі колегії суддів:

Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"

(далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 11лютого 2011 року відповідно до укладеного договору б/н ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між відповідачем та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 31 серпня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі

189 249,66 грн, з яких: 2 641,27 грн - заборгованість за кредитом,

180 788,28 грн - заборгованість по процентами за користування кредитом,

5 820,11 грн заборгованість по пені та комісії.

АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 11 лютого 2011 року у розмірі 110 704,69 грн, з яких: 2 641,27 грн - заборгованість за кредитом,

108 063,42 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом з

10 травня 2012 року по 29 січня 2018 року та судові витрати в розмірі

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 15 січня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовлячи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення.

Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 15 січня

2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

03 травня 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 15 січня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що підписуючи анкету-заяву від 11 лютого 2011 року відповідач пройшов ідентифікацію в банку, а тому повторне заповнення будь-яких анкет-заяв або підписання інших додаткових документів не вимагалося згідно до процедури, що затверджена наказами по банку.

10 травня 2012 року при зверненні ОСОБА_1 до відділення банку, їй було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку "Універсальна" за

№ НОМЕР_1 зі строком дії до 03/16, тобто до 31 березня 2016 року. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, не перевірили належним чином доводи, які мають значення для правильного вирішення справи, не перевірили належним чином строку дії кредитної картки. Позивачем надані належні та допустимі докази по справі. Наданий також розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до кредитного договору. Відповідачем ці докази не спростовані.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Каховського міськрайонного суду Херсонської області.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 15 січня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 11 лютого 2011 року між сторонами укладено анкету-зяву, згідно якого відповідач отримала "Сберкнижку (Депозит)" (а. с. 10, 51).

У заяві позичальника домовленості сторін щодо встановлення строку дії договору немає. У підписаній відповідачем анкеті-заяві відсутня конкретна сума кредитного ліміту.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, ОСОБА_1 просила застосувати строк позовної давності (а. с. 116).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Проте, з повністю такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повністю не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

11 лютого 2011 року між сторонами укладено договір, згідно якого відповідач отримала "Сберкнижку (Депозит)".

У заяві позичальника домовленості сторін щодо встановлення строку дії договору немає.

За таких обставин аргументи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності є безпідставними та необґрунтованими.

Що суті заявлених позовних вимог Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом банк зазначив, що на підставі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ "ПриватБанк", яка підписана сторонами, й умов та правил надання банківських послуг, які погоджені з відповідачем, між АТ КБ "ПриватБанк" та

ОСОБА_1 укладено кредитний договір у розмірі 2 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" надано анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ "ПриватБанк", яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; витяг з тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна, 30 днів пільгового періоду"; витяг з умов та правил надання банківських послуг.

Як вбачається з анкети-заявипро приєднання до умов та правил надання банківських послуг, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних, крім прізвища, адреси та підпису відповідача.

Разом з тим, розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві.

У матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 11 лютого 2011 року відсутня умова договору про встановлення базової процентної ставки по кредитному ліміту.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11 лютого 2011 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємної частини кредитного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (11 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (29 жовтня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитом, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

З наведених підстав, Верховний Суд дійшов висновку про те, що банк не довів, що саме надані Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мала на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брала на себе зобов?язання зі сплати процентів за користування кредитними коштами в обумовленому позивачем розмірі.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України (1618-15) ).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, а, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	С. Ю. Бурлаков
	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун