906/551/19 Про стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням умов договору комісії щодо організації участі у Міжнародній виставці сухопутних та військово-морських озброєнь - 15.01.2020 Прийняття

у ньому проживає без правових підстав ОСОБА_2, яка не є членом родини позивача за первісним позовом. Між сторонами не існує будь-яких домовленостей щодо проживання відповідача за первісним позовом у спірному приміщенні.

Вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо звільнення спірного житлового приміщення залишені без задоволення.

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 з житлового будинку

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування права власності.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що вона

з 1998 року до теперішнього часу проживає у квартирі

АДРЕСА_2 . Вказаний будинок перебуває на балансі Комунального підприємства "ЖКС "Пересипський" Одеської міської ради (далі - КП "ЖКС "Пересипський"), що підтверджується листами зазначеного підприємства та Департаменту міського господарства Одеської міської ради.

Оскільки ОСОБА_2 більше 10 років проживала в указаній вище квартирі, то вона звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності на зазначене майно за набувальною давністю.

У подальшому ОСОБА_2 дізналася, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 06 грудня 2016 року, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, останній є власником будинку

АДРЕСА_1 . Зазначала, що вказані договори купівлі-продажу є недійсними, оскільки вони не відповідають вимогам цивільного законодавства.

Разом з тим, в Одеській міській раді, зокрема у департаменті архівної справи та діловодства, відсутнє розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 травня 2008 року, на

підставі якого, як вказує позивач за первісним позовом, ОСОБА_3 набула права власності на будинок АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 оформила право власності на спірне майно на підставі розпорядження, якого не існує, тому її право власності на це майно не виникло у законний спосіб.

Отже, відсутні правові підстави для набуття ОСОБА_3 та ОСОБА_1 права власності на будинок АДРЕСА_1 .

На підставі викладеного ОСОБА_2 з урахуванням уточнених позовних вимог просила: визнати недійсним договір від 06 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, щодо купівлі-продажу

4/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1303, з приведенням сторін договору в попередній стан; визнати недійсним договір від 06 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, щодо купівлі-продажу 1/5 частини житлового будинку

АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1306, з приведенням сторін договору в попередній стан; скасувати право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, що зареєстроване за власниками ОСОБА_3 (номер запису про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 16851598 від 05 жовтня 2016 року) та ОСОБА_1 (номери записів про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17890169 від 06 грудня 2016 року та 17889407 від 06 грудня 2016 року),

з внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 31 серпня

2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Виселено ОСОБА_2 з житлового будинку АДРЕСА_3, що належить на праві власності ОСОБА_1, без надання іншого житлового приміщення.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що перебування та проживання у спірному будинку ОСОБА_2 без правових підстав створює власнику будинку - ОСОБА_1, перешкоди у здійсненні ним свого права власності. Позивачем за зустрічним позовом не надано доказів недійсності укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договорів купівлі-продажу будинку.

Доводи ОСОБА_2, що ОСОБА_3 не могла бути власником спірного майна, оскільки відомості про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно були внесені на підставі неіснуючого розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 травня 2008 року, є припущенням.

Позивачем за зустрічним позовом не надано доказів відсутності, підроблення або скасування вищевказаного розпорядження.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 березня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що відсутні докази наявності у ОСОБА_2 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, докази проживання останньої у спірному приміщенні з правових підстав. Разом з тим, власником спірного приміщення є саме ОСОБА_1, тому

ОСОБА_2 створює йому перешкоди у володінні та користуванні своїм майном.

ОСОБА_1 набув право власності на будинок

АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 06 грудня 2016 року, які є чинними. Права ОСОБА_2, яка жодних правових підстав на проживання в будинку не має, укладеним договором та оформленням свідоцтва на право власності ОСОБА_3 не порушені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Бучко О. С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічних позовних вимог.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно залишили поза увагою подані позивачем за зустрічним позовом докази на підтвердження факту оформлення ОСОБА_3 права власності на будинок

АДРЕСА_1 на підставі неіснуючого розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 травня 2008 року, яке до матеріалів справи так і не було долучено.

Зібраними у справі доказами, зокрема листами Департаменту міського господарства Одеської міської ради від 14 лютого 2017 року та

від 31 березня 2017 року, листом Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 08 червня 2017 року, листом Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 24 травня 2017 року, листом КП "ЖКС "Пересипський" від 28 квітня 2017 року, підтверджено, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі КП "ЖКС "Пересипський", а відомості про видачу розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 травня 2008 року відсутні.

Суди помилково вважали, що позивач за зустрічним позовом повинна доводити фіктивність розпорядження від 20 травня 2008 року, якого не існує.

Помилковими є висновки судів, що спірними договорами купівлі-продажу не порушено права та інтереси ОСОБА_2, оскільки вона тривалий час проживає у квартирі АДРЕСА_2, звернулася до суду з іншим позовом про визнання права власності на це майно за набувальною давністю, проте провадження у справі № 523/3364/17 зупинено до вирішення цієї справи.

Суди залишили поза увагою зміст повідомлення відділу Управління державної реєстрації прав на нерухоме майно юридичного департаменту Одеської міської ради від 29 березня 2018 року, в якому зазначено, що з наявної в указаному органі місцевого самоврядування копії розпорядження від 20 травня 2008 року не можливо прочитати його змісту, у зв`язку з чим надати на адресу суду копію розпорядження належної якості не вбачається можливим.

Внаслідок неправильного застосування судами норм матеріального права ОСОБА_2 виселили з єдиного житла.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_3 подала до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновки судів.

ОСОБА_3 на момент продажу ОСОБА_1 житлового будинку АДРЕСА_1 була його власником на підставі державної реєстрації прав власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується зібраними у справі доказами. ОСОБА_1 набув право власності на спірне майно у визначеному законом порядку. ОСОБА_2 самовільно зайняла вказане вище приміщення та безпідставно там проживає, чим порушуються права власника нерухомого майна.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що згідно з повідомленням відділу Управління державної реєстрації прав на нерухоме майно від 29 березня 2018 року при перегляді відомостей про право власності ОСОБА_3 встановлено наявність розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 травня 2008 року.

На час вчинення спірних правочинів ОСОБА_3 була власником нерухомого майна, що підтверджується відповідними реєстрами, підстави для визнання цих договорів недійсними відсутні. При цьому ОСОБА_2 вселилася до будинку АДРЕСА_1 без жодних правових підстав, тому суди правильно виселили її з цього житлового приміщення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.

15 жовтня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 грудня 2019 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 купив у ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 91,6 кв. м, житловою площею 53,5 кв. м на підставі договору купівлі-продажу 4/5 частини вказаного житлового будинку від 06 грудня 2016 року та договору купівлі-продажу 1/5 частини цього житлового будинку від 06 грудня 2016 року, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В., що також підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Згідно з довідкою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Слобідський" від 10 лютого 2017 року та домовою книгою з 16 грудня

2016 року ОСОБА_1 разом із членами своєї сім`ї проживає та зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 .

Суди встановили, що ОСОБА_2 проживає у будинку

Установлено, що ОСОБА_2 вселилася до свого родича -

ОСОБА_4, де і проживає до цього часу.

Відповідно до відомостей домової книги та довідки КП "ЖКС "Пересипський"даних про те, що ОСОБА_2 зареєстрована у будинку АДРЕСА_1, не має.

ОСОБА_1 звертався до Хаджибеївського відділу поліції Суворовського відділу поліції в м. Одесі Головного управління національної поліції в Одеській області із заявою, в якій просив допомогти у виселенні незаконно проживаючих у вищевказаному будинку людей. За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 указаний відділ поліції листом від 25 січня 2017 року повідомив, що зазначені у цій заяві факти не мають ознак кримінального чи адміністративного правопорушення та відносяться до категорії цивільно-правових відносин.

ОСОБА_2 24 січня 2017 року зверталася до Слідчого відділу Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області із заявою про вчинені кримінальні правопорушення, в якій зазначала, що вона протягом тривалого часу проживає у квартирі АДРЕСА_2, проте 17 січня 2017 року ОСОБА_1, який проживає у квартирі АДРЕСА_4 зазначеного будинку, не дозволив їй увійти до квартири, вимагав звільнити житло, після чого нецензурно висловлювався та застосував фізичне насильство. Вказувала, що свідками вказаної події були мешканці квартири АДРЕСА_5, а саме: ОСОБА_5 та її син ОСОБА_6 .

Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 08 лютого

2017 року в справі № 523/1713/17 зобов`язано начальника Слідчого відділу Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області забезпечити виконання вимог статті 214 КПК України щодо внесення заяви ОСОБА_2 від 24 січня 2017 року про скоєння кримінальних правопорушень, передбачених статтею 126, частиною першою статті 296, частиною першою статті 356 КК України, до Єдиного реєстру досудових розслідувань з присвоєнням номеру кримінального провадження та визначенням слідчого, що буде здійснювати досудове розслідування.

Відповідно до листа КП "ЖКС "Пересипський" від 06 грудня 2017 року згідно з розпорядженням міського голови м. Одеси від 28 січня 2003 року житловий будинок АДРЕСА_1 передано на баланс КП "ДЕЗ "Пересипське", яке рішенням Одеської міської ради від 05 квітня 2007 року перейменовано у КП "ЖКС "Пересипський". Інформація щодо зареєстрованих осіб в квартирі АДРЕСА_2 відсутня.

Згідно з поквартирною карткою у квартирі АДРЕСА_6 були зареєстровані: ОСОБА_4 (з 11 березня 1970 року

до 03 лютого 2006 року), ОСОБА_7 (з 30 листопада 1970 року

до 20 листопада 1987 року), ОСОБА_8, ОСОБА_9 (з 30 листопада 1970 року до 18 листопада 1987 року).

За змістом листа регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 15 лютого 2017 року надати будь-які підтверджуючі документи щодо виділення ОСОБА_4 квартир АДРЕСА_7 та АДРЕСА_2 не вбачається за можливе.

Листом від 14 лютого 2017 року Департамент міського господарства Одеської міської ради повідомив, що на теперішній час вищевказаний будинок знаходиться на балансі КП "ЖКС "Пересипський", згідно з рішенням Ленінського виконавчого комітету від 02 серпня 1974 року увесь будинок АДРЕСА_1 визначено аварійним. За інформацією КП "ЖКС "Пересипський" на теперішній час у квартирі АДРЕСА_8 зареєстрованих осіб не має.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14 березня 2017 року ОСОБА_5 є власником квартири

Відповідно до листа Департаменту архівної справи та діловодства

від 08 червня 2017 року згідно з журналом обліку розпоряджень Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради за 2008 рік розпорядження від 20 травня 2008 рік не зареєстровано. У перевірених документах Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради за травень 2008 року розпорядження щодо видачі свідоцтва на право власності на будинок на АДРЕСА_1 не знайдено.

За змістом повідомлення відділу Управління державної реєстрації прав на нерухоме майно від 29 березня 2018 року при перегляді відомостей про право власності ОСОБА_3, які містяться у розділі Державного реєстру прав на об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1, встановлено наявність розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 травня 2008 року, а також його електронної копії. Однак, при відкритті зазначеного документа для перегляду, останній відображається у тому вигляді, у якому його було надано до суду, тобто сканкопію розпорядження виготовлено та додано таким чином, що унеможливлює перегляд його змісту, у зв`язку з чим надати на адресу суду копію розпорядження належної якості не вбачається можливим.

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області від 13 вересня 2018 року

ОСОБА_2 є жителькою с. Усатове Біляївського району Одеської області та проживає у будинку АДРЕСА_9 . Склад сім`ї - одна особа.

Встановлено, що ОСОБА_2 з 10 жовтня 2002 року зареєстрована

у будинку АДРЕСА_9 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням (частина перша статті 156 ЖК Української РСР).

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями частини другої та третьої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Звертаючись до суду із зустрічними позовними вимогами, ОСОБА_2 вказувала, що ОСОБА_3, яка відчужила спірне нерухоме майно

ОСОБА_1, набула право власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі неіснуючого розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 травня 2008 року.

Вказувала, що її двоюрідна баба - ОСОБА_4 з 1970 року до 1999 року працювала на державному підприємстві "Одеська залізниця" та у 1970 році отримала у користування квартиру АДРЕСА_6, а у 1998 році переселилася до квартири АДРЕСА_10 за вказаною адресою, оскільки попереднє помешкання прийшло у непридатний для проживання стан.

ОСОБА_2 зазначала, що вона вселилася до квартири

АДРЕСА_7 у 1998 році як член сім`ї ОСОБА_4, де постійно і проживає, сплачує комунальні послуги, робила покращення технічного стану вказаної квартири.

Разом з тим, ОСОБА_2 не є стороною спірних договорів купівлі-продажу майна, а також не подала до суду належних та допустимих доказів порушення її прав внаслідок вчинення цих правочинів, оскільки не довела належними та допустимими доказами, що вона вселилася до спірного приміщення як член сім`ї ОСОБА_4 та з її згоди. Жодних доказів законного проживання ОСОБА_2 у спірному приміщенні суду надано не було.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Разом з тим, у разі задоволення зустрічних позовних вимог у цій справі у ОСОБА_2 не виникне право власності або право користування на житло у будинку АДРЕСА_1 .

Отже, ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами, що спірними договорами порушено її законні права та інтереси. Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У пунктах 38, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Тому порушене право позивача за первісним позовом підлягає захисту в обраний ним спосіб.

Заперечуючи проти заявлених ОСОБА_1 вимог, ОСОБА_2 вказувала, що вона у законний спосіб займає квартиру

АДРЕСА_2, проте не надала до суду жодного доказу на підтвердження цих обставин.

Так, у матеріалах справи відсутні докази проживання та реєстрації ОСОБА_2 у спірному приміщенні з 1998 року. Також відсутні докази отримання ОСОБА_2 кореспонденції за спірною адресою або сплати комунальних послуг.

Разом з тим, згідно з довідкою Виконавчого комітету Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області від 13 вересня 2018 року ОСОБА_2 є жителькою с. Усатове Біляївського району Одеської області та проживає у будинку АДРЕСА_9 . Склад сім`ї - одна особа.

Встановлено, що ОСОБА_2 з 10 жовтня 2002 року зареєстрована

у будинку АДРЕСА_9 .

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Разом з тим, суди встановили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, в якому ОСОБА_2 проживає без правових підстав.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що перебування та проживання у спірному будинку ОСОБА_2 без правових підстав створює власнику будинку - ОСОБА_1, перешкоди у здійсненні ним свого права власності.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов`як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом", не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається "необхідним у демократичному суспільстві". Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

У справі, що переглядаються позивач за зустрічним позовом не набула охоронюваного законом права на мирне володіння майном у законний спосіб, тому виселення її із спірного житла є пропорційним втручанням у право ОСОБА_2 на повагу до житла.

ОСОБА_2 не довела, що спірне житло є її єдиним місцем проживання, не спростувала належними доказами довідку про наявність у неї іншого житла і місця реєстрації.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що ОСОБА_3 (попередній власник спірного нерухомого майна) набула право власності на підставі неіснуючого розпорядження, оскільки вказані доводи не знайшли свого підтвердження. Крім того, внаслідок переходу права власності на спірне майно до позивача за первісним позовом, права ОСОБА_2 не порушені, оскільки остання не спростувала, що проживає у будинку АДРЕСА_1 без достатніх правових підстав.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в місцевому та апеляційному судах із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.