607/16424/18 Про зобов`язання прийняти на роботу та стягнення коштів - 19.05.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Міщій О. Я., Ткач З. Є., Шевчук Г. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства спеціального зв`язку про зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

22 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідач необґрунтовано відмовив йому у прийнятті на роботу. Позивач зазначав, що 09 липня 2018 року він отримав у Тернопільському міськрайонному центрі зайнятості направлення на працевлаштування на вакантне місце фельд`єгеря в Тернопільському обласному вузлі спеціального зв`язку державного підприємства спеціального зв`язку. Проте відповідач відмовив у наданні роботи, посилаючись на те, що на підприємстві відсутня вільна посада фельд`єгеря, оскільки дано згоду на укладення трудового договору з іншою особою. Позивач вказував, що посада фельд`єгеря була вакантною, наказ про прийняття на роботу щодо іншої особи не видавався, тому йому незаконно відмовлено у прийнятті на роботу.

Із урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати незаконною відмову у прийнятті його на роботу, зобов`язати державне підприємство спеціального зв`язку укласти з ним трудовий договір на посаду фельд`єгеря Тернопільського обласного вузла спеціального зв`язку з 09 липня 2018 року, стягнувши з відповідача 35 314,41 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09 липня 2018 року до 05 грудня 2018 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 січня 2019 року у складі судді Братасюка В. М. позов задоволено частково. Визнано незаконною відмову державного підприємства спеціального зв`язку у прийнятті ОСОБА_1 на посаду фельд`єгеря та зобов`язано відповідача укласти трудовий договір з ОСОБА_1 на посаду фельд`єгеря Тернопільського обласного вузла спеціального зв`язку з 09 липня 2018 року. Стягнуто з державного підприємства спеціального зв`язку на користь ОСОБА_1 18 701,28 грн оплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09 липня 2018 року до 05 грудня 2018 року з відрахуванням обов`язкових платежів до державного бюджету. Стягнуто із державного підприємства спеціального зв`язку на користь ОСОБА_1 704, 80 грн судового збору. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідач необґрунтовано відмовив у прийнятті позивача на роботу, чим порушив його право.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 січня 2019 року скасовано. Постановлено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що для роботодавця обов`язковим є наведення письмового обґрунтування відмови у працевлаштуванні безробітних, які направлені до роботодавця центром зайнятості. Саме по собі направлення з центру зайнятості не породжувало обов`язковість прийняття позивача на посаду фельд`єгеря.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

27 серпня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що відповідач мав вакантні посади фельд`єгеря та протиправно відмовив йому у прийнятті на роботу.

Відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року державне підприємство спеціального зв`язку подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 09 липня 2018 року Тернопільським міськрайонним центром зайнятості було видано направлення ОСОБА_1 на працевлаштування на вільне робоче місце (вакансію) фельд`єгеря Тернопільського обласного вузла спеціального зв`язку державного підприємства спеціального зв`язку.

Перед зверненням ОСОБА_1 до відповідача із направлення від центру зайнятості щодо працевлаштування на посаду фельд`єгеря, інші кандидати звернулись із заявами щодо працевлаштування на указану посаду.

Тернопільський обласний вузол спеціального зв`язку надав згоду ОСОБА_2 на укладення трудового договору та запропонував йому подати необхідні довідки. 20 липня 2018 року ОСОБА_2 був прийнятий на роботу на посаду фельд`єгеря (а. с. 38).

Як вбачається із корінця направлення на працевлаштування № 19011807040026003 від 09 липня 2018 року, роботодавцем в графі "Відповідь про прийняте рішення" зроблено відмітку в рядку "відмова" та зазначено "посада зайнята, кандидатура проходить медогляд" (а. с. 5).

Листом Тернопільського обласного вузла спеціального зв`язку від 02 серпня 2018 року позивача повідомлено, що посада фельд`єгеря зайнята, тому йому відмовлено у прийнятті на роботу (а. с. 7).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Стаття 22 КЗпП України передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу, а саме: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених частиною другою статті 22 КЗпП України, так і в інших нормах законодавства.

Відповідно до положень статті 21 КЗпП України укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом.

Вказаний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 159/2298/16-ц (провадження № 61-5664св18).

Отже, для роботодавця обов`язковим є наведення письмового обґрунтування відмови у працевлаштуванні безробітних, які направлені до роботодавця центром зайнятості. Саме по собі направлення з центру зайнятості не породжувало обов`язковість прийняття позивача на посаду фельд`єгеря.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм трудового законодавства, правильно надавши оцінку встановленим обставинам у цій справі, обґрунтованого виходив із відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки укладення трудового договору із позивачем потребує не тільки ініціативи, згоди та бажання самого працівника, але й згоди роботодавця із урахуванням його потреб та волі.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.

Судді:	А. І. Грушицький
	В. В. Сердюк
	І. М. Фаловська