331/4290/17 Про визнання фізичної особи обмежено дієздатною - 18.05.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та його адвоката Россохи Марини Олександрівни на постанову апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2018 року в складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Онищенко Е. А.,

Описова частина

Короткий зміст заяви

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просив визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, обмежено дієздатною та встановити над нею піклування, призначивши ОСОБА_3 її піклувальником.

Заява мотивована тим, що його дружина ОСОБА_2, починаючи з 2005 року страждає стійким психічним захворюванням - ендогенним прогредієнтним психотичним розладом, що характеризується погіршенням сприйняття реальності та значною соціальною дисфункцією.

Через свою хворобу ОСОБА_2 приймала психотропні ліки та проходила курс психотерапії, які не принесли результату і стан її здоров`я не покращився.

Окрім прогресуючої психічної хвороби, ОСОБА_2 почала зловживати алкогольними напоями, що істотно виплинуло на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Посилаючись на викладене, з метою створення оптимальних умов для одужання його дружини, ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_3 обмежено дієздатною та призначити їхнього сина ОСОБА_3 піклувальником.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2017 року відкрито провадження у справі, призначено дату і час судового засідання.

Місцевий суд, відкриваючи провадження у справі, виходив з того, що справа підсудна Жовтневому районному суду м. Запоріжжя.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою справу за заявою ОСОБА_1 про визнання фізичної особи обмежено дієздатною, заінтересована особа - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району, направлено на розгляд Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, виходив з того, що місцем проживання ОСОБА_2 є кв. АДРЕСА_1, а тому справа відповідно до правил статті 236 ЦПК України (2004 року) підсудна Орджонікідзевському районному суду м. Запоріжжя.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У лютому 2018 року ОСОБА_1 та його адвокат Россоха М. О. звернулись до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, оскільки прийняв до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка пропустила строк на апеляційне оскарження. Суд апеляційної інстанції не врахував зареєстроване місце проживання ОСОБА_2, яке знаходиться в Жовтневому районному суді м. Запоріжжя. Висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 проживає у кв. АДРЕСА_1 ґрунтується на неналежних доказах.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України ( у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у пункті 1 статті 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається "належний суд", тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Згідно із частиною першою статті 236 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви) заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, за місцем знаходження цього закладу.

Тобто, до заяв про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи процесуальним законодавством встановлено виключну підсудність, яка визначається за місцем проживання цієї особи.

Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя, постановляючи ухвалу від 29 червня 2017 року про відкриття провадження у справі, вважав, що справа підсудна цьому суду, оскільки зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 є кв. АДРЕСА_2 .

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2017 року, дослідив правову природу спірних правовідносин та виходив з того, що з 05 травня 2016 року ОСОБА_2 не проживає у кв . АДРЕСА_2, що підтверджується відповідним актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 01 вересня 2017 року.

Відповідно до статті 380 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу про відкриття провадження у справі та приймає постанову про направлення справи на розгляд до суду першої інстанції за встановленою підсудністю, якщо таку ухвалу прийнято судом із порушенням правил підсудності.

Встановивши, що фактичним місцем проживання ОСОБА_2 є кв. АДРЕСА_1, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про направлення справи на розгляд до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

При цьому суд касаційної інстанції враховує, що після зміни підсудності справа розглядалась Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя з лютого 2018 року по липень 2019 року, а тому скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду порушить принцип юридичної визначеності, який є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що судом апеляційної інстанції безпідставно поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження не заслуговують на увагу, оскільки з матеріалів справи вбачається, що остання до участі у розгляді справи залучена не була, будь-яких процесуальних документів не отримувала, а тому, звертаючись з апеляційною скаргою, мала право на поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2017 року, про що правильно вказано в ухвалі апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 з посиланням на те, що висновок апеляційного суду ґрунтується на неналежних доказах, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Судді :	В. С. Жданова
	В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов