542/461/17 Про визнання права власності на спадкове майно - 18.05.2020 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Стовбино-Долинська сільська рада Новосанжарського району Полтавської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - Новосанжарська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області

від 19 червня 2018 року у складі судді Лизенка А. В. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Стовбино-Долинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області (далі - Стовбино-Долинська сільська рада),

ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Новосанжарська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба - ОСОБА_4, яка залишила заповіт щодо належного

їй майна. Відповідно до змісту заповіту він є спадкоємцем 1/2 частини земельної частки (паю), площею 4,82 га, яка розташована на території

Стовбино-Долинської сільської ради. Спадкоємцем іншої частини

земельної ділянки є ОСОБА_3 . Право власності ОСОБА_4

на вказану земельну ділянку підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 листопада 2005 року серії ПЛ

Вказував, що він вчасно звернувся до Новосанжарської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Державним нотаріусом Новосанжарської державної нотаріальної контори було прийнято постанову, якою йому відмовлено у видачі свідоцтва про право

на спадщину, так як у Державному земельному кадастрі земельна ділянка

з вказаним кадастровим номером належить не ОСОБА_4 .

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаної земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області

від 19 червня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 1/2 частку у праві власності на земельну ділянку, площею 4,82 га, що розташована на території Стовбино-Долиньскої сільської ради, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 листопада 2005 року серії ПЛ № 237596, зареєстрованого

в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю

та на право постійного користування землею, договорів оренди землі

за № 010554500026, у порядку спадкування за заповітом після померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 прийняв спадщину, оскільки звернувся до нотаріальної контори із заявою

про прийняття спадщини у строк, встановлений статтею 1270 ЦК України. При цьому помилка у кадастровому номері та відсутність механізму

її виправлення, як наслідок неможливість державної реєстрації прав

на земельну ділянку, є нелегітивним втручанням держави у право особи

на мирне володіння майном.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області

від 19 червня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи

та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що наявність спору щодо чинності заповіту не створює об`єктивну неможливість розгляду цієї справи по суті, склад відповідачів у справі є належним, а районний суд вірно застосував статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) щодо захисту права власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись

на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду з підстав, визначених пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України, або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, визначених пунктом 8 частини першої статті 411 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 26 жовтня 2018 року поновлено ОСОБА_2 строк на оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 542/461/17 із Новосанжарського районного суду Полтавської області та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій

не врахували, що позивач не є власником спірної земельної ділянки,

а ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є спадкоємцями за законом.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримав суд апеляційної інстанції, вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не вказував

про існування помилки у кадастровому номері спірної земельної ділянки.

Вказує, що ОСОБА_1 не оскаржив постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, питання належності правовстановлюючого документу

на земельну ділянку в судовому порядку не вирішувалося.

Крім того, суди проігнорували вимоги пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України та не зупинили провадження в указаній справі, незважаючи на об`єктивну неможливість її розгляду до розгляду справи

про визнання заповіту недійсним. Також безпідставно не було залучено

до участі у справі ОСОБА_5 та не враховано, що спадкоємці

за заповітом жодної участі у догляді за спадкодавцем та її похованні

не приймали.

При цьому суди безпідставно послалися на статтю 1 Першого протоколу

до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) ,

так як позивач не є власником земельної ділянки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу,

в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними

та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу -

без задоволення.

Крім того, у листопаді 2018 року ОСОБА_3 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судузаяву (по суті відзив на касаційну скаргу), проте вона не надіслана іншим учасникам справи, а тому

до розгляду не приймається (частина четверта статті 395 ЦПК України).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України

від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено,

що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких

не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку,

що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частин першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті(частина перша статті 1223 ЦК України).

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець

за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві

з часу відкриття спадщини.

Частиною першої статті 1269 ЦК України закріплено, що спадкоємець,

який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини

не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу

або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Судом встановлено, що ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, була зареєстрована і проживала одна, мала на праві власності земельну ділянку, площею 4,82 га, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Стовбино-Долинської сілської ради, що підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 листопада 2005 року серії ПЛ № 237596 (а. с. 10, 96, 11).

За життя ОСОБА_4 був складений заповіт, посвідчений 17 квітня

2012 року секретарем Стовбино-Долинської сільської ради, зареєстрований в реєстрі за № 11, згідно з яким спадкодавець заповіла вказану земельну ділянку ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у рівних частинах (а. с.11).

12 березня 2014 року, тобто у строк, встановлений положеннями статті 1270 ЦК України, ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою

про прийняття спадщини, однак отримав відмову у видачі свідоцтва

про право на спадщину на частку спірної земельної ділянки, так як

у Державному земельному кадастрі земельна ділянка з вказаним кадастровим номером належить не ОСОБА_4 (а. с. 97).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку

є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Таким чином, встановивши, що позивач не мав можливості оформити право власності на спадкове майно через помилку у кадастровому номері земельної ділянки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано задовольнили позов ОСОБА_1, захистивши його права.

При цьому у матеріалах справи міститься повідомлення державного кадастрового реєстратора про відмову у наданні відомостей з Державного земельного кадастру (а. с. 12).

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на наявність підстав для зупинення провадження у цій справі, передбачених пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України у зв`язку з оспоренням заповіту, оскільки суди їм надали вірну правову оцінку, визнавши відсутність для цього підстав.

Крім того, до участі у справі за клопотанням позивача в якості співвідповідачів залучені всі особи, які звернулися із заявами

про прийняття спадщини.

ОСОБА_5 заяву про прийняття спадщини своєчасно не подала,

а тому підстави для її залучення до участі у цій справі відсутні.

Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно послалися на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) ,

у силу їх необґрунтованості, так як вказане посилання є вірним

при вирішенні даного спору, предмет якого стосується захисту права власності.

При цьому частиною першою статті 17 Закону України

"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду

з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини іосновоположних свобод та практику суду як джерело права.

Доводи касаційної скарги про те, що спадкоємці за заповітом жодної участі у догляді за спадкодавцем не приймали та не брали участі в її похованні,

відхиляються колегією суддів, оскільки вказані обставини не входять

до предмета доказування в указаній справі.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального і процесуального права й зводяться

до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити

без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області

від 19 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.