Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді -

Черпіцької Л.Т.

Суддів -

Гончар Л.Я.

Шведа Е.Ю.

провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04.12.2015 р., ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2016 р., додаткову ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2016 р. у справі № 641/6729/15-а за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії, -

У червні 2015 року ОСОБА_4 (надалі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова (надалі - відповідач, Управління), в якому просив:

встановити наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень Управління при порушенні майнових прав непрацюючих пенсіонерів стосовно застосування ст. 50 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в справі та законів про права людини на відповідність ст.ст. 3, 5, 21, 22, 24, 28, 41, 43, 46, 49, 60, 62, 68 Конституції України;

визнати нечинним рішення Управління про зменшення пенсійних виплат непрацюючим пенсіонерам;

зобов`язати відповідача згідно зі ст. 107 п. 3 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", повернути позивачу суми коштів, безпідставно стягнені з пенсії, з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки НБУ;

зобов'язати Управління зарахувати науковий стаж з 01.08.1973 р. по 01.04.1975 р.

Постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04.12.2015 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2016 р., в частині позовних вимог про встановлення наявності чи відсутності компетенції пенсійного органу - закрито, в частині позовних вимог про визнання незаконними дій Управління щодо не включення до наукового стажу позивача періоду праці з 01.08.1973 р. по 01.04.1975 р. - залишено без розгляду. Також судовим рішенням відповідача зобов'язано повернути ОСОБА_4 неправомірно стягнуті кошти у розмірі 20% від місячної пенсії за період з 01.04.2014 р. по 04.12.2015 р. В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Окрім того, додатковою ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2016 р. стягнуто з позивача судовий збір у розмірі 2090 (дві тисячі дев'яносто) гривень 09 копійок до спеціального фонду Державного бюджету України.

Не погоджуючись із вищенаведеними рішеннями суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2016 р. скасувати та ухвалити нове судове рішення щодо повернення Управлінням розміру пенсії і відрахувань згідно з розрахунком позивача.

Окрім того, на підставі довідки № 32/0к від 15.08.2005 р. ВАТ Укрєлектромаш зобов'язати Управління зарахувати науковий стаж позивача з 01.01.1972 р. по 31.01.1994 р.

Також просив скасувати додаткову ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2016 р. щодо виплати судового збору.

Частиною другою ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України (2747-15) ) передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищенаведену норму, колегія суддів здійснює перегляд оскаржуваних рішень в межах касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 09.06.1970 р. по 31.01.1994 р. працював у Спеціалізованому проектно-конструкторському і технологічному бюро електродвигунів.

16.07.1973 р. наказом № 10 з 01.08.1973 р. позивач переведений з посади провідного конструктора на посаду інженера-конструктора 1 категорії, у зв`язку з переходом на нову систему оплати праці, а наказом № 46/9 від 26.03.1975 року переведений начальником сектору перспективних розробок 3 конструкторського відділу

Розпорядженням Управління від 14.10.2005 р. з 03.10.2005 року позивач переведений з одного виду пенсії на інший, а саме - з пенсії за віком на умовах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) на пенсії за віком на умовах Закону України від 13.12.1991 року № 1977-XII (1977-12) "Про наукову і науково-технічну діяльність" у розмірі 80% від сум заробітної плати, загально трудовий стаж 47 років 8 місяців 1 день, стаж наукової роботи 20 років 5 місяців.

04.11.2008 р. виконавчим комітетом Харківської міської ради здійснена державна реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця, 10.11.2008 р. його взято на облік у Управління як платника страхових внесків.

12.09.2014 р. відділом інформаційних систем та програмного забезпечення до відділу з призначення пенсій Управління надано довідку № 2760 про те, що з листопада 2008 року позивач зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності .

08.04.2015 р. державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців надано повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

На підставі довідки № 184133/68 про розмір переплати пенсії позивачу Управлінням прийнято рішення без дати та номеру про утримання сум пенсії, надміру виплаченої пенсіонеру внаслідок зловживань з його сторони, яким з підстав, встановлених п. 1 ст. 50 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з позивача стягнута сума переплати пенсії у розмірі 3.901,92 грн., що виникла за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2015 р., шляхом утримання 20% від розміру призначеної до виплати пенсії до повного погашення суми переплати.

Не погоджуючись із даними діями Управління, позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку про залишення позовних вимог щодо не включення наукового стажу позивача без розгляду, оскільки з 2011 р. йому було достеменно відомо, що до наукової роботи, перебування на яких дає право на призначення пенсії відповідно до ст. 24 Закону № 1977-XI, не зараховано період роботи позивача з 01.08.1973 р. по 01.04.1975 р.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із даним висновком з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

02.06.2015 р. позивач звернувся до суду із позовною заявою одною із вимог якої було проведення перерахунку стажу з 01.08.1973 р. п 01.04.1975 р.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач звертався до суду із позовом до Управління стосовно визнання його стажу науково-технічної діяльності 30 років 6 місяців та зобов'язання Управління перерахувати пенсію з урахуванням даного наукового стажу.

Постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26.12.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2012 р. у справі № 2020/2а-889/11, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Отже, суди попередніх інстанцій прийшли до правомірного висновку щодо обізнаності ОСОБА_4 з 2011 року про розрахунок стажу наукової роботи, зроблений відповідачем.

Також суди попередніх інстанцій зобов'язали Управління повернути позивачу неправомірно стягнуті кошти у розмірі 20% від місячної пенсії за період з 01.04.2014 р. по 04.12.2015 р.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із даним висновком з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 50 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (надалі - Закон N 1058-IV (1058-15) ) суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Відповідно до ст. 103 Закону України від 5 листопада 1991 року N 1788-XII Про пенсійне забезпечення (надалі - Закон N 1788-XII (1788-12) ) суми пенсії, над міру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання територіальними органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення передбачений Порядком повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 21 березня 2003 року N 6-4 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 травня 2003 р. за N 374/7695 (z0374-03) ; надалі - Порядок N 374/7695).

Пунктами 3,4 Порядку № 374/7695 (z0374-03) встановлено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону N 1058-IV.

Рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії (додаток 1).

У разі припинення виплати пенсії відповідно до частини першої статті 49 Закону N 1058-IV решта переплати пенсії, що стягувалася за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України, або суми пенсії, виплачені надміру внаслідок рахункової помилки, у випадку відмови пенсіонера від добровільного повернення виплачених сум стягуються в судовому порядку.

Таким чином, законодавець встановив наступні підстави для відрахування виплаченої надміру суми пенсії на підставі рішення пенсійного органу:

- зловживання з боку пенсіонера;

- подання страхувальником недостовірних даних.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, зазначені надмірно проведені виплати пенсії виплачені позивачу не з вини пенсіонера.

Станом на момент звернення за призначенням пенсії ОСОБА_4 не працював, та в подальшому після набуття ним статусу фізичної особи - підприємця, звернувся до Управління та повідомив про зазначені зміни в його статусі, після чого йому було надано повідомлення про взяття його на облік як фізичної особи - підприємця.

Таким чином, відповідач, приймаючи рішення про утримання сум пенсії, надміру виплачених пенсіонеру, внаслідок зловживань з його сторони або подання страхувальниками недостовірних даних у відношенні позивача, діяв не на підставі та не в межах повноважень, що передбачені Законом N 1058-IV (1058-15) .

У касаційній скарзі позивач зазначив також, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що Управління двічі утримувало 20 % з його пенсії - з 01.04.2014 р. (лист № 5932/02-28 від 27.04.2015 р.) та з 01.04.2015 р. (лист № 7994/02-28 від 05.06.2015 р.).

Однак, за перевіркою матеріалів справи, колегія суддів зазначає, що листи № 5932/02-28 від 27.04.2015 р. та № 7994/02-28 від 05.06.2015 р. є відповідями на звернення позивача, в них повідомлялось про те, що з 01.04.2014 р. з пенсії ОСОБА_4 утримуються суми надміру виплачені пенсіонеру у розмірі 20 %.

Окрім того, додатковою ухвалою Харківського апеляційного суду адміністративного суду від 09.02.2016 р. з позивача було стягнуто судовий збір у розмірі 2090 (дві тисячі дев'яносто) гривень 09 копійок до спеціального фонду Державного бюджету України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такий висновок суду апеляційної інстанції обґрунтованим з огляду на наступне.

15.12.2015 р. позивач звернувся до суду апеляційної інстанції, судовий збір сплачено ним не було.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року апелянту відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду до ухвалення апеляційним судом рішення у справі.

При винесенні 09.02.2016 р. Харківським апеляційним адміністративним судом ухвали про залишення без задоволення апеляційної скарги позивача, питання розподілу судових витрат вирішено не було.

Відповідно до п. 3 ч.1. ст. 168 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

09.02.2016 р. Харківським апеляційним адміністративним судом постановлено додаткову ухвалу щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, стягуючи з позивача судовий збір, вказав, що вимоги позивача мали одночасно майновий і немайновий характер.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із даним висновком з огляду на наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору передбачено Законом України від 8 липня 2011 року N 3674-VI (3674-17) "Про судовий збір" (надалі - Закон N 3674-VI (3674-17) ).

Відповідно до ст. 1 Закону N 3674-VI судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до пункту 1 частини третьої ст. 4 Закону N 3674-VI (в редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду першої інстанції) за подання до адміністративного суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру, необхідно сплатити 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з положеннями підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону N 3674-VI, в редакції Закону, що була чинною до 01.09.2015 року, за подання адміністративного позову майнового характеру сплачувався судовий збір в розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати, а за подання адміністративного позову немайнового характеру 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

Частиною третьою статті 6 Закону N 3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. Законом України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII (80-19) Про Державний бюджет України на 2015 р. передбачено, що мінімальна заробітна плата на 01.01.2015 р. становить 1218 грн.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що звертаючись до Комінтернівського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом позивач повинен був сплатити судовий збір за вимоги немайнового характеру в розмірі 73,08 грн. (1218 грн. х 0,06) та майнового характеру (вимога про повернення безпідставно стягнутої відповідачем суми) в розмірі1827 грн. (1218 грн. х 1,5).

Отже, при зверненні до суду першої інстанції ОСОБА_4 повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1900,08 грн. (1827+73,08=1900,08)

Пунктом 2 частини третьої ст. 4 Закону N 3674-VI (в редакції від 03.09.2015 р., що була чинною на момент звернення позивача до суду із апеляційною скаргою) встановлено, що за подання апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір в розмірі 110 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Отже, за подання апеляційної скарги на постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04.12.2015 року у справі № 641/6729/15-а апелянт - повинен сплатити судовий збір у розмірі 2090,09 грн. (110% від 1900,08).

Враховуючи те, що ОСОБА_4 ухвалою суду було відстрочено плату судового збору за подання апеляційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про необхідність стягнення з позивача на користь Державного бюджету України відшкодування судових витрат у вигляді судового збору 2090,09 грн.

Отже, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, керуючись частиною першою статті 224 КАС України, приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами процесуального права що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 220-1, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2016 р., додаткову ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2016 р. у справі № 641/6729/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.