153/442/18 Про визнання права власності на спадкове нерухоме майно та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - 14.05.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 07 червня 2018 року у складі судді Дзерин М. М. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Шемети Т. М., Зайцева А. Ю.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Северинівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове нерухоме майно та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_2, яка згідно із записами у погосподарській книзі № 7 була головою домогосподарства АДРЕСА_1, що розташовувалось на земельній ділянці розміром 0,49 га.

Після смерті ОСОБА_2 головою двору стала ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_2 її мати ОСОБА_3 померла, після смерті якої відкрилась спадщина.

Вказувала на те, що в погосподарській книзі господарства за період 1950 - 1952 роки безпідставно змінено (виправлено) розмір земельної ділянки з 0,49 га на 0,25 га та викреслено прізвище голови сім`ї - ОСОБА_3 і записано ОСОБА_6 - сестру ОСОБА_3, яка в грудні 1950 року виїхала на проживання в Білоруську РСР, де проживала до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зазначала, що останнім головою домогосподарства була її мати - ОСОБА_3, яка впродовж свого життя опікувалася і займалася питаннями облаштування, догляду і впорядкування вказаної земельної ділянки.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати неправомірними дії Северинівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області щодо зменшення площі земельної ділянки, що належала домогосподарству АДРЕСА_1, з 0,49 га до 0,25 га та встановити розмір земельної ділянки в її початковій площі - 0,49 га; встановити факт користування земельною ділянкою площею 0,49 га ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; встановити факт прийняття спадщини померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_2 у виді земельної ділянки розміром 0,49 га у с. Іваноково Ямпільського району Вінницької області; визначити їй додатковий строк тривалістю шість місяців для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті її матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 07 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні її позовних вимог, не врахували, що зміни до погосподарської книги за 1950-1951 роки щодо зменшення площі земельної ділянки здійснені почерком, який не відповідав почерку, яким внесено решту записів. При цьому не зазначено дату внесення таких змін, а також відсутній підпис особи, яка вносила зміни.

Також суди не врахували, що на момент смерті у 1947 році ОСОБА_2 у домогосподарстві АДРЕСА_1 з останньою проживала ОСОБА_3, яка не відмовлялась від спадщини, а тому відповідно до положень ЦК УРСР (1540-06) 1922 року вважається такою, що прийняла спадщину.

Крім того, суди не врахували, що 25 травня 2018 року надіслала до суду першої інстанції заяву про відмову від позовної вимоги щодо визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки спадкова справа вже була відкрита. Однак суди розглянули вказану позовну вимогу.

При цьому суди не врахували, що відповідач не заперечував проти задоволення її позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Забілоччя Радомишльського району Житомирської області померла ОСОБА_3, після смерті якої відкрилась спадщина.

З 07 вересня 2006 року і по день смерті ОСОБА_3 була зареєстрована у м. Вишневе Києво-Святошинського району разом із дочкою ОСОБА_1

ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 .

Згідно з витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі 08 липня 2015 року Вишневою міською державною нотаріальною конторою Києво-Святошинського району Київської області була заведена спадкова справа щодо майна померлої ОСОБА_3 .

Згідно із записами погосподарської книги за 1947 - 1949 роки головою домогосподарства АДРЕСА_1 була ОСОБА_2 з народження у 1883 році до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ; з 1947 року головою домогосподарства стала ОСОБА_3, 1930 року народження. Відповідно до записів погосподарської книги за 1950 - 1952 роки ОСОБА_3 вибула в погосподарський НОМЕР_1. З 01 липня 1951 року головою домогосподарства стала ОСОБА_6,1927 року народження.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо позовних вимог про визнання неправомірними дій Северинівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області щодо зменшення площі земельної ділянки з 0,49 га на 0,25 га та встановлення розміру земельної ділянки в її початковій площі - 0,49 га

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 цього Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

За змістом частин першої, шістнадцятої статті 46 Закону сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради, за результатами розгляду питань віднесених до її компетенції рада приймає рішення, які фіксуються у протоколі сесії.

Вимагаючи визнати неправомірними дії органу місцевого самоврядування - Северинівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області щодо зменшення прощі земельної ділянки з 0,49 га на 0,25 га, позивач не посилалась на прийняті органом місцевого самоврядування у відповідності і в порядку, передбачених Законом, рішення, а зазначала про безпідставне внесення виправлень в офіційні документи - погосподарські книги.

Погосподарські книги є письмовими доказами, які підлягають оцінці судом, в тому числі на предмет їх достовірності і не можуть бути самостійним предметом судового захисту відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій Северинівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області щодо зменшення площі земельної ділянки з 0,49 га на 0,25 га.

Щодо позовних вимог про встановлення факту користування ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, земельною ділянкою площею 0,49 га

На час виникнення правовідносин спадкування ОСОБА_3 після матері ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, був чинним ЦК Української РСР 1922 року.

Згідно зі статтею 416 ЦК Української РСР 1922 року допускається спадкоємство за законом і за заповітом в межах загальної вартості спадкового майна не більше 10000 золотих карбованців, з вирахуванням усіх боргів померлого.

Права, які витікають із укладених органами держави з приватними особами договорів (орендних, концесійних, забудовних та ін.), переходять в порядку спадкування за законом та за заповітом в межах строків, вказаних в цих договорах без обмеження граничною вартістю, встановленою цією статтею.

Отже, за змістом цієї норми до складу спадщини належали майно, а також права, які витікають із укладених органами держави з приватними особами договорів (орендних, концесійних, забудовних та ін.) в межах строків, вказаних в цих договорах.

Відповідно до статті 21 цього Кодексу земля становить власність держави і не може бути предметом приватного обороту. Володіння землею допускається лише на правах користування.

Стаття 52 ЦК Української РСР 1922 року визначала три види власності: а) державну (націоналізовану і муніципалізовану); б) кооперативну; в) приватну.

Земля, надра, ліси, води і залізниці загального користування можуть бути виключно власністю держави (стаття 53 ЦК Української РСР 1922 року).

Установивши, що у власності ОСОБА_2 земельна ділянка перебувати не могла в силу закону, відсутні дані щодо укладених до дня її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 з органами держави договорів стосовно користування цією ділянкою, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав вважати, що земельна ділянка чи право користування нею увійшли до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 .

Щодо встановлення факту прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 у виді земельної ділянки

Згідно з абзацом третім пункту 5 постанови Верховної Ради УРСР від 18 грудня 1990 року "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР (2874а-07) " громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав землеволодіння або землекористування.

Відповідно до статті 22 ЗК Української РСР 1990 року право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється.

Згідно зі статтею 23 ЗК Української РСР 1990 року право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.

Отже, у зв`язку з набранням чинності з 15 березня 1991 року ЗК Української РСР ОСОБА_3 була зобов`язана оформити своє право користування земельною ділянкою, оскільки приступати до користування земельною ділянкою без складення правовстановлюючого документу заборонялося.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України 2001 року громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

До формування земельної ділянки з визначенням її площі, меж та внесенням інформації про неї до Державного земельного кадастру вона не набуває статусу об`єкта цивільних прав - нерухомої речі (частина перша статті 181 ЦК України), а отже права на неї, в тому числі право користування, не можуть бути предметом судового захисту.

У справі, що переглядається, установлено, що земельна ділянка площею 0,49 га, на якій розташовувалось господарство померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, у встановленому порядку сформована не була, жодних рішень про її надання ОСОБА_3 Северинівська сільська рада Ямпільського району Вінницької області не приймала.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для встановлення факту користування ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, земельною ділянкою площею 0,49 га у с. Іванково Ямпільського району Вінницької області.

Щодо позовних вимог про визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті її матері ОСОБА_3 .

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини, він не заявив про відмову від неї.

Установивши, що з 07 вересня 2006 року і по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 була зареєстрована і проживала у м. Вишневе Києво-Святошинського району разом із дочкою ОСОБА_1, за заявою якої була заведена спадкова справа нотаріусом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивач є такою, що прийняла спадщину в силу закону і визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не потребує.

Доводи ОСОБА_1 про те, що вона відмовилась від позовної вимоги щодо визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини, спростовуються матеріалами справи, які не містять доказів того, що позивач подавала до суду заяву про відмову від вказаної позовної вимоги.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували заяву відповідача про визнання позову, є необґрунтованими з огляду на таке.

Так, згідно з заявою сільського голови Северинівська сільська рада Ямпільського району Вінницької області від 16 травня 2018 року Северинівська сільська рада Ямпільського району Вінницької області просила розглядати справу за відсутності представника, а також не заперечувала проти задоволення вимог.

Частиною шостою статті 263 ЦПК України передбачено, що якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, що в даному випадку відсутнє.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄМПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), 2).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 07 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року залишити без змін.