199/2703/16 Про стягнення кредитної заборгованості - 13.05.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2017 року у складі судді Якименко Л. Г. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 10 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), яке в подальшому перейменовано на Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ СL-313/005/2008, згідно з умовами якого ОСОБА_1 надано у борг 31 846,50 доларів США зі сплатою 12,75 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 10 липня 2015 року.

07 листопада 2014 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір факторингу, за умовами якого ПАТ "ОТП Факторинг Україна" набуло право вимоги за кредитним договором від 10 липня 2008 року

№ СL-313/005/2008.

У зв`язку із неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, станом на 01 квітня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 5 678,47 доларів США, що в еквіваленті 213 246,11 грн, та складається із: основної заборгованості - 5 262,90 доларів США, заборгованості за процентами - 415,57 доларів США.

На підставі викладеного та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а. с. 93-94) ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 5 678,47 доларів США, що в еквіваленті 213 246,11 грн, а також пеню у розмірі 213 246,11 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2017 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовлено у позові.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач на обґрунтування заявлених позовних вимог не надав суду доказів отримання відповідачем кредитних коштів та розміру кредиту. Матеріали справи також не містять належного розрахунку заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відхилено.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів розміру заборгованості відповідача за кредитним договором. Наданий позивачем розрахунок заборгованості є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків і не є підставою для стягнення з відповідача зазначеної у цьому розрахунку суми.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2018 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв`язку із чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника на користь товариства.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2017 року, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 199/2703/16.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року справу за позовом ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

10 липня 2008 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СL-313/005/2008, згідно з умовами якого ОСОБА_1 надано 31 846,50 доларів США зі сплатою 12,75 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 10 липня 2015 року.

07 листопада 2014 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факториг Україна" укладено договір факторингу, за умовами якого ПАТ "ОТП Факторинг Україна" набуло право вимоги за кредитним договором від 10 липня 2008 року № СL-313/005/2008.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" зазначало, що у зв`язку із неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 01 квітня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 5 678,47 доларів США, що в еквіваленті 213 246,11 грн, та складається із: основної заборгованості - 5 262,90 доларів США, заборгованості за процентами - 415,57 доларів США, а також пені - 213 246,11 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 10 ЦПК України 2004 року).

Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 60 ЦПК України 2004 року).

Статтею 57 ЦПК України 2004 року передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року). Аналогічні положення містяться в частині шостій статті 81 ЦПК України.

Надаючи оцінку поданим сторонами доказам, суди повинні оцінювати кожний доказ окремо, а потім надавати оцінку сукупності доказів у їх співвідношенні. При цьому суд має з`ясовувати як належність та допустимість доказів за формою та їх відношенням до правовідносин між сторонами, так і за їх змістом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із недоведеності позовних вимог, зокрема відсутності доказів, які б підтверджували видачу відповідачу, використання і розпорядження ним кредитними коштами відповідно до договору про надання споживчого кредиту.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів.

Відповідно до пункту 2 частини № 1 "Базові умови кредитування. Визначення термінів" та положень частини № 2 кредитного договору від 10 липня 2008 року № СL-313/005/2008 банк надає позичальнику кредит у розмірі 31 846,50 доларів США шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку.

Згідно з кредитною заявкою від 10 липня 2008 року ОСОБА_1 просив ЗАТ "ОТП Банк" видати йому кредит у розмірі 31 846,50 доларів США шляхом зарахування кредитних коштів у повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок № НОМЕР_1, відкритий у банку на його ім`я; видачу здійснити 10 липня 2008 року (а. с. 157).

Відповідно до валютного меморіального ордера від 10 липня 2008 року № 1 кредитні кошти у розмірі 31 846,50 доларів США були зараховані на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 з призначенням платежу - надання кредиту згідно з договором від 10 липня 2008 року

№ СL-313/005/2008 (а. с. 158).

Під час розгляду справи відповідач не заперечував факт укладення із ЗАТ "ОТП Банк" кредитного договору від 10 липня 2008 року

№ СL-313/005/2008.

Зазначене вище спростовує висновки судів про те, що позивач на обґрунтування заявлених позовних вимог не надав суду доказів отримання відповідачем кредитних коштів та розміру кредиту.

Крім того, факт отримання і використання грошових коштів у розмірі 31 846,50 доларів США, а також часткове погашення кредитної заборгованості підтверджено ОСОБА_1 у його заяві від 06 березня 2017 року, адресованій ТОВ "ОТП Факторинг Україна", відповідно до якої він заперечував лише проти нарахування пені, тоді як пропонував банку у позасудовий спосіб сплатити позивачу основну заборгованість з нарахованими відсотками у розмірі 147 609,73 грн (а. с. 153-154).

Про отримання коштів від банку також свідчить подальша поведінка ОСОБА_1, який частково сплачував заборгованість за кредитним договором, про що зазначав особисто.

Вирішуючи вказаний спір, суди попередніх інстанцій також не звернули увагу, що ОСОБА_1 не надав суду доказів про те, що він не підписував кредитний договір від 10 липня 2008 року № СL-313/005/2008, і не заявив вимогу про визнання цього правочину недійсним, а отже, не спростував презумпцію його правомірності, передбачену статтею 204 ЦК України.

Таким чином, суди фактично однобічно дослідили докази у справі, не сприяли всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

У силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з`ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили всіх фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.