758/15458/15-ц Про визнання права власності в порядку спадкування за законом та виселення - 07.05.2020 Прийняття

Позовна заява мотивована тим, що вона є тіткою - ОСОБА_5, який за життя прийняв спадщину після смерті батька - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, але оформити документи на спадщину не встиг, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . До складу спадщини входять: квартира АДРЕСА_1, земельна ділянка, площею 0,10 га, розташована у садовому товаристві " Кожевник " на території Веселинівської сільської ради Баришівського району Київської області, ділянка НОМЕР_3, автомобіль марки "Форд", реєстраційний номер НОМЕР_2 та гараж НОМЕР_4 в автокооперативі "Мрія".

У встановлений законом строк вона звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_5, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено у зв?язку з відсутністю правовстановлюючих документів та у зв`язку із зверненням ОСОБА_3 до суду.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 листопада 2015 року було встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (батька - ОСОБА_5 ) у період з 01 січня 2004 року по 05 березня 2013 року. На даний час ОСОБА_3 користується квартирою

АДРЕСА_1 на свій розсуд та перешкоджає їй у доступі до спадкового майна.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, земельну ділянку, площею 0,10 га, розташовану у садовому товаристві " Кожевник " на території Веселинівської сільської ради Баришівського району Київської області, ділянка НОМЕР_3, автомобіль марки "Форд", реєстраційний номер НОМЕР_2 та гараж НОМЕР_4 в автокооперативі "Мрія"; зобов`язати ОСОБА_3 усунути їй перешкоди у користуванні зазначеною квартирою, виселивши останню з квартири.

У березні 2016 року ОСОБА_3 пред?явила до суду зустрічний позов до

ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на майно.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона проживала з ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1987 року. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 листопада 2015 року встановлено факт її проживання з ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по 05 березня 2013 року. Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входять квартира АДРЕСА_1, земельна ділянка, площею 0,10 га, розташована у садовому товаристві " Кожевник " на території Веселинівської сільської ради Баришівського району Київської області, ділянка НОМЕР_3, автомобіль марки "Форд", реєстраційний номер НОМЕР_2 та гараж НОМЕР_4 у автокооперативі "Мрія".

Зазначала, що 26 квітня 2013 року вона звернулася до приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Буренко О. М. із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_6 . З аналогічною заявою звернувся також і син померлого - ОСОБА_5, проте оформити спадщину після смерті батька він не встиг, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5 до нотаріальної контори звернулася також ОСОБА_1 .

Вважала, що майно, набуте ОСОБА_6 у власність у період з 1987 року по

05 березня 2013 року є їх спільним майном, оскільки вона з померлим проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу і майно придбане у результаті їх спільної праці. Крім того, зазначала, що під час спільного проживання із ОСОБА_6

27 липня 2007 року ними було придбаний автомобіль "Форд", реєстраційний номер НОМЕР_2, на придбання якого надали кошти її батьки.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила: визнати квартиру АДРЕСА_1, земельну ділянку, площею 0,10 га, розташована у садовому товаристві " Кожевник " на території Веселинівської сільської ради Баришівського району Київської області, ділянка НОМЕР_3, автомобіль марки "Форд", реєстраційний номер НОМЕР_2 та гараж НОМЕР_4 у автокооперативі "Мрія" спільною сумісною власністю її та ОСОБА_6 ; визнати за нею право власності на 1/2 частину спірної квартири та на 1/2 частину спірної земельної ділянки; визнати за нею право власності на автомобіль "Форд", реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, земельну ділянку, площею 0,10 га, розташовану у садовому товаристві "Кожевник" на території Веселинівської сільської ради Баришівського району Київської області, ділянка НОМЕР_3 .

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано право власності за ОСОБА_3 на автомобіль "Форд", 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 травня

2017 року зобов`язано ОСОБА_3 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 із вказаної квартири.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5 прийняв спадщину після смерті свого батька - ОСОБА_6, проте не встиг її оформити. ОСОБА_1, яка є тіткою ОСОБА_5, у встановлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5, тому її вимоги про визнання за нею права власності на спірну квартиру та земельну ділянку в порядку спадкування за законом є обґрунтованими, оскільки зазначене майно належало ОСОБА_6 на праві особистої приватної власності. У зв?язку з цим суд вважав обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 в частині зобов?язання ОСОБА_3 усунути їй перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом виселення ОСОБА_3 .

Вирішуючи спір в частині визнання права власності на автомобіль, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Подільського районного суду м. Києва

від 16 листопада 2015 року було встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 05 березня 2013 року, спірний автомобіль було придбано у 2007 році, тобто за час їх спільного проживання, а представники ОСОБА_1 визнали позов в частині визнання права власності на автомобіль за ОСОБА_3 .

ОСОБА_6 не набув права власності на спірний гараж в автокооперативі "Мрія", оскільки земельна ділянка, на якій розташований гараж не виділена автокооперативу "Мрія" у передбаченому законом порядку і рішення з цього питання Київською міською державною адміністрацією не прийнято, тому суд виключив із поділу майна гараж НОМЕР_4 автокооперативу "Мрія".

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 липня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 - залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що посилання ОСОБА_3 на те, що вона проживала із ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1987 року і тому спірна квартира та земельна ділянка є об?єктами спільної сумісної власності подружжя, безпідставні, оскільки до вступу в дію у 2004 році СК України (2947-14) проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не мало правових наслідків, так як спільним сумісним майном визнавалося лише майно, яке набуте у шлюбі. Крім того, спірна квартира була передана у власність спадкодавця із житлового фонду державної чи комунальної власності в порядку безоплатної приватизації на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , а спірна земельна ділянка так само була виділена у приватну власність із державного земельного фонду безоплатно, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін.

Постановою Верховного Суду від 17 липня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 залишено без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 липня 2017 року залишити без змін.

Залишаючи без задоволення касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що спірні квартира та земельна ділянка були набуті у власність ОСОБА_6 до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності

СК України, були приватизовані, а не створені спільними зусиллями чи спільною працею сторін, тому єдиним спадкоємцем зазначеного нерухомого майна є

ОСОБА_1 . Сам по собі факт проживання не дає правових підстав вважати спільне проживання шлюбом та не породжує правових наслідків, а рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 листопада 2015 року встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_6 з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з 01 січня

2004 року, тобто до набуття у власність ОСОБА_6 спірного майна у порядку приватизації та під час дії КпШС України (2006-07) ,нормами якого спільним сумісним майном визнавалося лише майно, набуте у зареєстрованому шлюбі.

Особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4 оскаржив рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року в апеляційному порядку.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, спадкоємцями якого були його син ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, не отримавши свідоцтва про право на спадщину, ОСОБА_6 помер, але на момент відкриття спадщини батька ОСОБА_6 мав обов`язок перед ним, ОСОБА_4, на суму 170 000,00 доларів США зі строком повернення до 01 серпня 2013 року. Після смерті ОСОБА_5 він подав до Першої Київської державної нотаріальної контори, в якій була відкрита спадкова справа, вимогу про обов`язок спадкодавця з копією розписки, яка була вручена ОСОБА_1 . Однак, ОСОБА_1 відмовилась виконувати дане зобов`язання, у зв`язку з чим він, ОСОБА_4, звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця. У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним. У зв`язку із проведенням експертних досліджень щодо вирішення питання належності підпису ОСОБА_5 у спірному договорі позики у справі за позовом ОСОБА_1, та у справі за позовом ОСОБА_8 було зупинено провадження. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду. Звернувшись до Подільського районного суду м. Києва з питанням щодо поновлення провадження у справі про стягнення боргу кредитором спадкодавця він, ОСОБА_4, дізнався про вирішення іншої справи щодо майна померлих ОСОБА_6 та ОСОБА_5 без його участі. Отже, на думку ОСОБА_4, оскаржуваним рішенням порушено його право як потенційного ймовірного власника квартири АДРЕСА_1, яку він може отримати в рахунок погашення боргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року про виправлення описки, залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_1, яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_2 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року закрито.

Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року, апеляційний суд виходив із того, що оскаржуваним судовим рішенням жодним чином не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки

ОСОБА_4, як кредитора спадкодавця.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

26 грудня 2019 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що без участі кредитора спадкодавця, за допомогою рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада

2016 року, кредитор спадкодавця фактично був позбавлений можливості задоволення своїх вимог, оскільки суд проігнорував наявність у спадковій масі боргових зобов?язань та вивів зі складу спадкової маси частину спадкового майна. Вказане свідчить, що розгляд справи у будь-якому випадку не можна було проводити без участі кредитора, на інтереси якого безпосередньо впливає результат розгляду цієї справи.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Подільського районного суду м. Києва.

У січні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року, ОСОБА_4 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, спадкоємцями якого були його син ОСОБА_5 та ОСОБА_3 17 січня 2014 року не отримавши свідоцтва про право на спадщину, ОСОБА_6 помер, але на момент відкриття спадщини батька ОСОБА_6 мав обов`язок перед ним, ОСОБА_4, на суму

170 000,00 доларів США зі строком повернення до 01 серпня 2013 року. Отже, на думку ОСОБА_4, оскаржуваним рішенням порушено його право як потенційного імовірного власника квартири АДРЕСА_1, яку він може отримати в рахунок погашення боргу. На його думку, рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 листопада

2016 року фактично позбавило його можливості задовольнити свої вимоги кредитора за рахунок майна, яке складало спадкову масу.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини й громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК (1618-15) України, якими врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення порушує їх права чи покладає на них додаткові обов`язки, що у будь-якому випадку тягне несприятливі наслідки для цих осіб.

Разом із тим, судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1844цс16, висновок про відсутність у особи права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов`язки, може бути зроблений лише після з`ясування, яким чином вказане рішення впливає на обсяг прав, інтересів чи обов`язків особи, яка подала апеляційну скаргу.

Аналогічний правовий висновок міститься також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 2-825/10 (провадження № 14-78цс18).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Установивши, що рішенням Подільського районного суду м. Києва

від 22 листопада 2016 року було вирішено питання щодо визнання права власності на спірну квартиру та інше майно, яке належало ОСОБА_5, у порядку спадкування. ОСОБА_4 не входить до числа спадкоємців ОСОБА_5, а відтак, рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 листопада

2016 року жодним чином не стосується його прав, інтересів та обов`язків в контексті порушення його права як кредитора спадкодавця, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року.