757/51306/17-ц Про розірвання договору та стягнення коштів за договором банківського вкладу - 14.12.2021 Прийняття

Іменем України14 грудня 2021 року м. Київсправа № 757/51306/17-цпровадження № 61-1582св21Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року у складі судді Цокол Л. І. та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Сержанюка А. С., Гуля В. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) про розірвання договору та стягнення коштів за договором банківського вкладу.

Позовна заява мотивована тим, що між ним та АТ КБ "ПриватБанк" 22 квітня

2011 року укладений договір № SAMDN01000715980374 (вклад "Депозит VIP"), відповідно до умов якого банк оформив позивачу депозитний вклад на суму

50 000,00 дол. США, процентна ставка 8,5 % річних, строк 12 місяців по 22 квітня 2012 року включно, період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць. Банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_1, номер ощадної картки НОМЕР_2 .

17 липня 2012 року укладений договір № SAMDN01000727243470 (вклад "Депозит VIP"), відповідно до умов якого банк оформив позивачу депозитний вклад на суму 10 000,00 дол. США на строк 366 днів по 17 липня 2013 року включно, під 10 % річних, період нарахування процентів за вкладом - 1 місяць. Банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_3, номер ощадної картки НОМЕР_4 .

05 грудня 2014 року він звернувся до відповідача із заявою про розірвання зазначених договорів від 22 квітня 2011 року та від 17 липня 2012 року

з вимогою про повернення вкладу разом із нарахованими відсотками. Банком заява отримана 09 грудня 2014 року, але відповідачем не виконані умови договору, що є неналежним виконанням банком своїх договірних зобов`язань зі своєчасного і належного повернення банківських вкладів (грошових коштів), сум нарахованих відсотків, та порушенням умов цих договорів і норм законодавства України.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив:

розірвати договори банківських вкладів від 22 квітня 2011 року та від 17 липня 2012 року, укладені між ним та банком;

стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" грошові кошти у розмірі 53 985,90 дол. США,

з яких: 50 000,00 дол. США - тіло депозиту, 3 985,90 дол. США - залишок процентів станом на 28 лютого 2014 року;

стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" грошові кошти за договором від 17 липня

2012 року у розмірі 11 610,36 дол. США, з яких: 10 000,00 дол. США - тіло депозиту, 1 610,36 дол. США - залишок процентів станом на 28 лютого 2014 року;

проценти за договором від 22 квітня 2011 року у розмірі 16 720,55 дол. США та за договором від 17 липня 2012 року у розмірі 3 934,25 дол. США, які нараховані за період з 01 березня 2014 року по 28 січня 2018 року включно;

три проценти річних у розмірі 5 636,71 дол. США за період з 12 грудня 2014 року по 28 січня 2018 року.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано зазначені договори від 22 квітня 2011 року та від 17 липня 2012 року.

Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором від 22 квітня 2011 року у розмірі 53 985,90 дол. США, з яких: 50 000,00 дол. США - тіло депозиту, 3 985,90 дол. США - залишок процентів станом на

28 лютого 2014 року.

Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором від 17 липня 2012 року у розмірі 11 610,36 дол. США, з яких: 10 000,00 дол. США - тіло депозиту, 1 610,36 дол. США - залишок процентів станом на

28 лютого 2014 року.

Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 проценти за користування банківським вкладом за договором від 22 квітня 2011 року

у розмірі 16 720,55 дол. США та за договором від 17 липня 2012 року у розмірі

3 934,25 дол. США, які нараховані за період з 01 березня 2014 року по 28 січня

2018 року включно.

Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 три проценти річних

у розмірі 5 636,71 дол. США за період з 12 грудня 2014 року по 28 січня

Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судовий збір 8 000 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що у добровільному порядку відповідач не виконує свої зобов`язання з повернення коштів позивачу за договорами вкладу, а тому вимоги про захист порушеного права позивача підлягають задоволенню шляхом примусового стягнення грошових коштів на підставі статей 526, 625, 629, 1058, 1060, 1061 ЦК України та з урахуванням вимог частини другої статті 625 ЦК України.

Період нарахування відсотків за обома депозитними договорами однакові -

1 місяць. Оскільки банк повинен був повернути вклад 12 грудня 2014 року, а не повернув його, то належним способом захисту права у вказаній частині буде застосування частини п`ятої статті 1061 ЦК України, згідно з якою проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким відмовлено

у задоволенні позову.

Апеляційний суд вважав, що позивачем не наведено достатніх доказів виникнення договірних відносин з відповідачем та внесення депозитних коштів до банку.

Постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 року (провадження

№ 61-3143св19) постанову апеляційного суду від 16 січня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що позивачем не надано доказів виникнення договірних відносин

з відповідачем, а тому АТ КБ "ПриватБанк" зобов`язаний повернути позивачу суму депозитного вкладу, внесену ним згідно з умовами договорів, а відмова від такого повернення є неправомірною. Посилання АТ КБ "ПриватБанк" на те, що

у зв`язку з окупацією території Автономної Республіки Крим банк не може перевірити інформацію щодо спірних банківських договорів, є безпідставними, оскільки договір банківського вкладу укладений з АТ КБ "ПриватБанк" як юридичною особою, а не з його Кримською філією. Тому у відповідача повинна бути вся необхідна інформація за вказаним договором. Отже, відмовивши

у задоволенні позову за недоведеністю, апеляційний суд належним чином не перевірив розмір відсотків, які підлягають стягненню за договором банківського вкладу поза межами строку дії договору (після звернення ОСОБА_1 до банку із заявою про розірвання договору банківського вкладу), зокрема не встановив, коли саме відбулося дострокове припинення нарахування відсотків, які суми відсотків за відповідним банківським вкладом та на якій правовій підставі такі відсотки підлягають стягненню з банку на користь вкладника після такого припинення.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі трьох процентів від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі відповідно до положень частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). Розрахунок пені, наведений позивачем за формулою, яка викладена в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, тому є правильним.

Неможливість банку здійснити повернення вкладу позивачеві у зв`язку з тим, що за законодавством Російської Федерації та відповідно до рішення Центрального Банку вказаної держави від 21 квітня 2014 року і рішень судів Російської Федерації відповідальність за повернення грошових коштів по вкладах покладено на автономну некомерційну організацію "Фонд захисту вкладників", судом апеляційної інстанції не взято до уваги, оскільки згідно зі статтею 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Тому невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення суми банківського вкладу є безпідставним.

Позивачем доведено факт внесення коштів на депозит і дані обставини не оспорюються банком, а саме надано: договір банківського вкладу

№ SAMDN01000715980374 "вклад "Депозит VIP" від 22 квітня 2011 року, оригінал довідки № 51617545 від 16 травня 2014 року, копія якої міститься у матеріалах справи, де зазначено, що на особовому рахунку ОСОБА_1

№ НОМЕР_1 знаходиться сума грошових коштів у розмірі 54 359,87 дол. США, договір № SAMDN01000727243470 "вклад "Депозит VIP" від 17 липня

2012 року, платіжне доручення № 26358613659946 від 17 липня 2012 року на суму 10 000,00 дол. США (т. 1, а. с. 22).

Банком не надано доказів виплати позивачу суми вкладу та процентів.

Аргументи учасників справи

У січні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити

у задоволенні позовних вимог; судові витрати стягнути з позивача на користь

АТ КБ "ПриватБанк".

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами не враховано висновок Верховного Суду щодо застосування статті 1059 ЦК України в контексті підтвердження факту укладання договору банківського вкладу, зокрема що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту (постанови Верховного Суду від

18 травня 2018 року у справі № 761/18883/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 201/13687/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 757/1536/15-ц, від

19 лютого 2020 року у справі № 201/15704/15).

Банк не погоджується з висновками апеляційного суду про те, що в даному випадку позивачем доведено факт внесення коштів на депозит і дані обставини не оспорюються банком, оскільки надано договори банківського вкладу, оригінал довідка від 16 травня 2014 року, платіжне доручення від 17 липня

2012 року. Довідка від 16 травня 2014 року не може вважатися належним та допустимим доказом внесення грошових коштів на рахунок, у зв`язку із тим, що довідка датована вже після відкликання Національним банком України банківської ліцензії у відокремлених підрозділах АТ КБ "ПриватБанк", що розташовані на території АР Крим, а отже - і припинення діяльності відокремлених підрозділів Банку, а тому не є допустимим доказом у справі. Довідка не є належним доказом у справі у розумінні статті 77 ЦПК України, оскільки не містить інформацію про предмет доказування, зокрема, у довідці зазначено неповні номери рахунків, містяться лише перші чотири та останні дві цифри номерів рахунків, що не дає можливості встановити, що саме на цих рахунках розміщені грошові кошти, які позивач просить повернути йому. Така позиція узгоджується з висновками в постановах Верховного суду від 16 травня 2018 року у справі № 201/8674/14-ц, від 02 вересня 2020 року у справі

№ 757/32332/18-ц (провадження № 61-18194св19).

У постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 760/3445/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 592/6332/15-ц, від 31 жовтня 2018 року

у справі № 554/3200/16-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17, від

10 липня 2019 року у справі № 335/11482/16-ц зроблено висновок щодопитання нарахування процентів за договором банківського вкладу після його розірвання та застосування до цих правовідносин статті 1070 ПК України. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 20119 року у справі № 761/26293/16-ц.

Судами стягнуто з Банку проценти станом на 28 лютого 2014 року у розмірі

3 985,90 дол. США за договором від 22 квітня 2011 року та 1 610,36 дол. США станом на 28 лютого 2014 року за договором від 17 липня 2012 року, але не враховано умови договорів, якими передбачена щомісячна сплата відсотків,

а також те, що до моменту припинення діяльності відокремлених підрозділів філії "Кримське Регіональне Управління ПАТ КБ "ПриватБанк" перешкоди

у нарахуванні, виплаті та користуванні грошовими коштами були відсутні. Враховуючи, що відповідно до витягу з протоколу № 18 засідання Правління банку від 15 травня 2014 року діяльність відокремлених підрозділів Філії "Кримське Регіональне Управління ПАТ КБ "ПриватБанк'" припинено саме

15 травня 2014 року, підстави для повторного нарахування та виплати відсотків за період з 01 березня 2014 року по 14 травня 2014 року відсутні.

Відповідно до наказу № 07 від 05 січня 2004 року, затвердженого головою Правління Банку була встановлена відсоткова ставка по вкладам "На вимогу"

у розмірі 1% річних. Позивачем невірно розраховані проценти та судом неправомірно задоволені вимоги, оскільки відповідно до розрахунку позивача за договором від 22 квітня 2011 року застосовані відсоткові ставки 8,5 % річних, за договором від 17 липня 2012 року- 10 %, незважаючи на те, що рішенням суду встановлено звернення позивача до Банку у грудні 2014 року із заявою про розірвання договору, яку Банк отримав 09 грудня 2014 року та у разі дострокового розірвання договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються за ставкою на вимогу. Суди не врахували, що договір припинив строк дії з 12 грудня 2014 року. У постанові Верховного Суду України від

02 березня 2016 року у справі № 6-2861цс15 викладено відповідну позицію.

У відзиві на позов представником АТ КБ "ПриватБанк" заявлено про сплив позовної давності, проте суд першої інстанції не взяв до уваги зазначене клопотання. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного суду України від 18 травня 2016 року у справі N 6-474цс16.

Оскільки 28 січня 2018 року є днем звернення до суду з вимогою щодо стягнення трьох процентів річних за договором 22 квітня 2011 року в розмірі 4 697,26 дол. США, то нарахування може бути здійснено лише за період з 28 січня 2015 року по 28 січня 2018 року, що складає 1 095 днів та за договором від

22 квітня 2011 року становить розмір 4 500,00 дол. США; за договором від

17 липня 2012 року - 900,00 дол. США. Саме з такою сумою погодився позивач, про що зазначив у своїх письмових поясненнях від 15 червня 2020 року, та просив апеляційний суд змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення трьох процентів річних, однак суд апеляційної інстанції таку вимогу позивача не прийняв до уваги. Різниця у сумах нарахування процентів позивачем і відповідачем лише у періоді нарахування, а саме - даті початку нарахування, позивач вважає, що таке нарахування слід здійснити з 01 березня 2014 року, відповідач - з 15 травня 2014 року, відсоткові ставки застосовані

і позивачем, і відповідачем однакові та розраховані за єдиною формулою.

Апеляційний суд послався на статті 549, 551, 611 ЦК України, статі 2, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , частину п`яту статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" та взяв до уваги, що розрахунок пені, наведений позивачем за формулою, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц. Проте

з таким висновком погодитися неможна, оскільки позивачем не була заявлена пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а тому зазначені посилання на норми законодавства

є безпідставними та такими, що підлягають виключенню із мотивувальної частини рішення.

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з відзивом, поданим представником - адвокатом Нежигай І. О., у якому просив рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів за депозитними договорами змінити, зменшити суму стягнення процентів за договором від 22 квітня 2011 року

з 16 720,55 дол. США до 4 518,07 дол. США, за договором від 17 липня 2012 року - з 3 934,25 дол. США до 1 020,74 дол. США; в частині стягнення трьох процентів річних змінити, зменшити розмір з 5 636,71 дол. США до 5 400,00 дол. США;

в іншій частині - залишити без змін; судові витрати покласти на відповідача.

Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення в частині стягнення депозиту ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі. Проте в частині стягнення процентів за депозитними договорами та трьох процентів річних позивач частково погоджується з позицією скаржника в межах наданих у відзиві розрахунків.

Укладення договору депозиту від 22 квітня 2011 року підтверджується оригіналом квитанції № 289778576 від 22 квітня 2011 року, копія якої наявна

в матеріалах справи та містить всі необхідні реквізити (дата, номер квитанції, підпис та П.І.Б. платника, код ІПН, суму, рахунок та банк отримувача, призначення платежу відповідно до спірного договору, підпис касира та прямокутний штамп банку). Оригінал квитанції від 22 квітня 2011 року разом

з електронною ощадною книжкою оглянутий в судовому засіданні в судах першої та апеляційної інстанції. Укладення договору депозиту від 17 липня

2012 року підтверджується наявним в нього оригіналом банківського чеку від

17 липня 2012 року. Копія цієї квитанції наявна в матеріалах справи, вона містить також всі необхідні реквізити. Оригінал квитанції від 17 липня 2012 року разом з електронною ощадною книжкою оглянутий в судовому засіданні

в першій та апеляційній інстанції.

05 березня 2014 року, ще до окупації Автономної Республіки Крим, Банк надав ОСОБА_1 довідку № 1272977 (копія наявна в матеріалах справи) англійською мовою (цей документ був потрібний йому для Консульства США). Ця довідка містить оригінал підпису Заступника директора ГРУ ПВ СФ

з обслуговування індивідуальних VІР-клієнтів банку ОСОБА_3 та печатку,

у довідці наявне прізвище працівника, який підготував цю довідку ( ОСОБА_4 ) та телефон цього працівника. Оригінал цієї довідки разом з офіційним перекладом (який також міститься в матеріалах справи) оглянутий в судовому засіданні судів першої та апеляційної інстанції.

Суди першої та апеляційної інстанції правильно встановили, що при оформленні договору банківського вкладу дотримані всі вимоги; оригінали документів, які підтверджують укладання депозитних договорів та внесення грошових коштів на депозитні рахунки, судом оглянуті, копії долучені до матеріалів справи. На спростування дійсності цих документів АТ КБ "ПриватБанк" жодних письмових доказів суду не надав, як і не надав доказів того, що кошти за договором банківського вкладу повернуто вкладнику.

Позивач погоджується з позицією скаржника про те, що вказані депозитні договори є розірваним з 12 грудня 2014 року. Розмір процентів за договором вкладу від 22 квітня 2011 року становить 4 518,07 дол. США; за договором вкладу від 17 липня 2012 року - 1 020,74 дол. США. Зважаючи на це, позивач погоджується з доводами касаційної скарги про те, що з урахуванням строку позовної давності в межах трьох років перед зверненням до суду за період 1 095 днів розмір трьох процентів річних становить 5 400,00 дол. США.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі

№ 761/18883/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 201/13687/16-ц, від

28 березня 2018 року у справі № 757/1536/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 201/15704/15, від 20 червня 2018 року у справі № 760/3445/15-ц, від

07 листопада 2018 року у справі № 592/6332/15-ц, від 31 жовтня 2018 року

у справі № 554/3200/16-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17, від

10 липня 2019 року у справі № 335/11482/16-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 20119 року у справі № 761/26293/16-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

22 квітня 2011 року між ОСОБА_1 та АТ КБ "Приватбанк" укладений договір № SAMDN01000715980374 (вклад "Депозит VIP"), відповідно до умов якого банк оформив позивачу депозитний вклад на таких умовах: сума вкладу 50 000,00 дол. США, на строк 12 місяців по 22 квітня 2012 року включно, процентна ставка 8,5 % річних, період нарахування процентів по вкладу -

1 місяць, банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_1, номер ощадної картки НОМЕР_2 .

17 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладений договір № SAMDN01000727243470 (вклад "Депозит VIP"), відповідно до умов якого банк оформив позивачу депозитний вклад на таких умовах: сума вкладу

10 000,00 дол. США, вклад оформлюється на строк 366 днів по 17 липня

2013 року включно, процентна ставка 10 % річних; банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_3, рахунок для зарахування процентів за вкладом

№ НОМЕР_3, період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць, номер ощадної картки НОМЕР_4 .

Згідно довідки від 16 травня 2014 року № 51617545 на особовому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 відкритому на підставі договору

№ SAMDN01000715980374 (вклад "Депозит VIP") від 22 квітня 2011 року знаходиться сума грошових котів у розмірі 54 359,87 дол. США (а. с. 15, т. 1).

На підтвердження внесення коштів по договору від 17 липня 2012 року

№ SAMDN01000727243470 (вклад "Депозит VIP") на поточний особовий рахунок НОМЕР_3 позивач надав квитанцію від 17 липня 2012 року, що

ОСОБА_1 вніс 10 000,00 дол. США, яка засвідчена підписом касира банку.

Відповідно до пункту 16 договорів (Вклад "Депозит VIP") від 22 квітня 2011 року та від 17 липня 2012 року сторони мають право достроково розірвати договір відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору.

05 грудня 2014 року вкладник звернувся із заявою до банку з вимогою розірвати договір № SAMDN01000715980374 (вклад "Депозит VIP") від 22 квітня 2011 року та договір № SAMDN01000727243470 (вклад "Депозит VIP") від

17 липня 2012 року, повернути вклад разом з нарахованими відсотками. Днем розірвання даних договорів є день коли банк отримав відповідну заяву ?

09 грудня 2014 року.

Банк грошові кошти за договорами банківських вкладів ОСОБА_1 не повернув.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

У пункті 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків

у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) (далі - Інструкція № 492) банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції.

Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються

в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту

у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).

Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).

Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до касових документів, які оформляються згідно

з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (п.1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію

в платіжній системі; суму комісійної винагороди.

Згідно з пунктом 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) залучення банком вкладів (депозитів) юридичних

і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, щоукладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту

є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу

з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 757/1536/15-ц, провадження № 61-2496св18 зроблено висновок, що "письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції),

а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ".

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня

2018 року у справі № 761/18883/15-ц (провадження № 61-20039св18), від

31 липня 2019 року у справі № 201/13687/16-ц (провадження № 61-48276св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 201/15704/15-ц (провадження

№ 61-12301св18).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині третій статті 89 ЦПК України зазначено, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суди зробили правильний висновок про доведеність позивачем факту внесення коштів на виконання зазначених депозитних договорів, а тому ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов`язаний повернути позивачу суму депозитного вкладу, внесену ним згідно з умовами договорів, а відмова від такого повернення є неправомірною.

Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Згідно зі статтею 1070 цього Кодексу за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року у справі

№ 592/6332/15-ц (провадження № 61-5735св18) зроблено висновки, що "договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов`язань за договором після закінчення терміну його дії. Тому суд на підставі частини другої статті 1070 ЦК України стягнув з банку на користь позивача проценти за користування грошовими коштами в розумінні, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу".

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року

у справі № 760/3445/15-ц (провадження № 61-802св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 554/3200/16-ц (провадження № 61-6709св18), від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17 (провадження № 61-4981св19), від 10 липня 2019 року

у справі № 335/11482/16-ц (провадження № 61-5014св19).

Відповідно до частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та

в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад,застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною другою статті 1060 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що "після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом "на вимогу" відповідно до вимог статті 1070 ЦК України".

У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які

є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України

і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суди встановили, що 05 грудня 2014 року вкладник звернувся із заявою до банку з вимогою розірвати договори від 22 квітня 2011 року та від 17 липня

2012 року, повернути вклад разом з нарахованими відсотками. Банк отримав відповідну заяву 09 грудня 2014 року. Відповідно до пункту 16 вказаних договорів сторони мають право достроково розірвати договір відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору. Сторони визнали те, що вказані договори

є розірваними з 12 грудня 2014 року (а. с. 131, т. 1; а. с. 6, т. 2).

За таких обставин суди не врахували, що з моменту розірвання договору про депозит нарахування передбачених договорами процентів припиняється, які підлягають стягненню за період з 01 березня 2014 року по 11 грудня 2014 року, починаючи з 12 грудня 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В письмових поясненнях на апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" від 15 червня 2020 року позивач надав розрахунок процентів за вказаними вкладами за період з 01 березня 2014 року по 11 грудня 2014 року на суми 4 518,07 дол. США та 1 020,74 дол. США відповідно (а. с. 1 - 8, т. 2), який в частині порядку нарахування відповідає розрахунку заборгованості банку.

Колегія суддів перевірила зазначений розрахунок та погоджується з ним.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), початок перебігу якого слід рахувати з дня, коли кредитор дізнався про порушення грошового зобов`язанняборжником.

Аналіз матеріалів свідчить, що в позовній заяві ОСОБА_1 вимоги про стягнення з відповідача трьох процентів річних обґрунтовував наявністю підстав, передбачених статтею 625 ЦК України. Позивач звернувся до суду із позовною заявою 05 вересня 2017 року (а. с. 4, т. 1), тобто в межах позовної давності. У січні 2018 року позивач збільшив позовні вимоги, у тому числі

в частині стягнення процентів річних.

Тому суди зробили правильний висновок про задоволення вимоги про стягнення процентів річних і визначення періоду такого стягнення - з 12 грудня 2014 року по 28 січня 2018 року, проте апеляційний суд помилково послався на частину п`яту статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки відповідних вимог позивач не заявляв, розрахунків не наводив.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються

у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Оскільки суди встановили, що позивач скористався правом розірвання договорів на їх умовах в односторонньому порядку, які є розірваними

з 12 грудня 2014 року, то вимога про розірвання договорів у судовому порядку задоволенню не підлягає. Тому суди помилково задовольнили позовні вимог

в цій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу,

а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20),дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення

в частині задоволених позовних вимог про розірвання договорів скасувати

і в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог,

в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами змінити, зменшивши розмір процентів за договором від 22 квітня 2011 року з 16 720,55 дол. США до 4 518,07 дол. США, за договором від 17 липня 2012 року - з 3 934,25 дол. США до 1 020,74 дол. США, постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення процентів річних також змінити в мотивувальній частині,

а в іншій частині оскаржені судові рішення залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.