462/1055/19 Про скасування розпорядження міської ради - 05.05.2020 Прийняття

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради (далі - Залізнична РА, Львівська міськрада відповідно), ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, Львівська міськрада,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Залізничної РА Львівської міськради

на постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Залізничної РА Львівської міськради, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, Львівська міськрада, про скасування розпорядження та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив скасувати розпорядження Залізничної РА Львівської міськради від 07 квітня 2016 року № 211 "Про затвердження висновку міжвідомчої комісії гр. ОСОБА_2 ".

Позивач мотивував позов тим, що спір виник щодо приміщення загального користування - холу на другому поверсі гуртожитку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), а також треті особи у справі.

Залізнична РА Львівської міськради незаконно погодила ОСОБА_2 переобладнання її житлового приміщення за рахунок приєднання частини приміщення (холу) загального користування, що перешкоджає позивачу у належному користуванні цим приміщенням.

Спірний хол протягом усього часу існування гуртожитку використовувався і дотепер використовується для забезпечення побутових потреб мешканців правої сторони другого поверху зазначеного гуртожитку, а саме для зберігання їхніх особистих речей, робочого інвентарю. Тобто це приміщення використовується відповідно до цілей, передбачених статтею 1-1 Закону України від 04 вересня 2008 року № 500-VI "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) , та є допоміжним приміщенням гуртожитку.

Оспорюваним розпорядженням наданоОСОБА_2 приміщення загального користування (допоміжне приміщення гуртожитку) - хол, яке згідно з чинним законодавством не може передаватися в особисте користування чи власність без згоди всіх мешканців будинку (гуртожитку), а тому таке розпорядження є незаконним та має бути скасоване. Указане приміщення ОСОБА_2 зайняла самовільно, тому Залізнична РА Львівської міськради не мала повноважень всупереч волі мешканців другого поверху гуртожитку погоджувати відповідачці його переобладнання під житлове приміщення.

Надання дозволу ОСОБА_2 на переобладнання спірного приміщення загального користування суттєво порушує права майже десяти сімей - мешканців правої сторони другого поверху гуртожитку користуватися цим єдиним приміщенням, де зберігаються їхні особисті речі, робочий інвентар.

Своєї згоди на передання спірного приміщення - холу у власність чи користування ОСОБА_2 ні позивач як співвласник допоміжних приміщень гуртожитку, ні інші мешканці гуртожитку не надавали.

Співвласники допоміжних приміщень у гуртожитку зобов`язані не перешкоджати іншим особам у правомірному користуванні такими приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями.

На думку ОСОБА_1, спір виник про право цивільне, яке полягає у тому, що рішення Залізничної РА Львівської міськради про надання ОСОБА_2 згоди на переобладнання її житлового приміщення за рахунок приєднання частини приміщення (холу) загального користування в гуртожитку перешкоджає позивачу належно користуватися вказаним приміщенням. А тому цей спір має цивільно-правовий характер і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

19 червня 2019 року Залізничний районний суд міста Львова ухвалою провадження у справі закрив.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством делеговані повноваження, шляхом прийняття розпорядження, яке оспорюється. Суд вважав, що справа належить до юрисдикції адміністративних судів.

При цьому суд послався на аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18), від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16 (провадження № 11-96апп18) та від 15 травня 2018 року у справі № 463/4564/16-а (провадження № 11-346апп18).

26 вересня 2019 року постановою Львівського апеляційного суду скасовано ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 19 червня 2019 року, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційний суд зазначив, що спір виник щодо приєднання до помешкання ОСОБА_2 частини приміщення загального користування в гуртожитку. Предметом спору у справі є вимога про скасування розпорядження Залізничної РА Львівської міськради від 07 квітня 2016 року № 211 "Про затвердження висновку міжвідомчої комісії гр. ОСОБА_2 ". Суд вважав, що існує спір про право, оскільки позивач звернувся за захистом свого приватного інтересу.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У листопаді 2019 року Залізнична РА Львівської міськради подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірні правовідносини обумовлені реалізацією виконавчими органами місцевого самоврядування делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, передбачених Законом України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) . Здійснення такого державного контролю передбачає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольних суб`єктів, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже і публічно-правову природу таких відносин.

Заявник послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18), від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16 (провадження № 11-96апп18), від 15 травня 2018 року у справі № 463/4564/16-а (провадження № 11-346апп18), від 30 травня 2018 року у справі № 464/5495/13-ц(провадження № 14-92цс18).

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 січня 2020 року Залізничній РА Львівської міськради поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення та відкрито провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 11 березня 2020 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2020 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України визначає публічно-правовий спір, зокрема, як спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим є, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

За змістом статті 19 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 4, 19 ЦПК України).

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої зазначеної статті).

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (частина перша статті 393 ЦК України).

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Ураховуючи наведені нормативні положення, не є публічно-правовим спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

У поданому до суду в порядку цивільного судочинства позові ОСОБА_1 просив скасувати розпорядження Залізничної РА Львівської міськради від 07 квітня 2016 року № 211 "Про затвердження висновку міжвідомчої комісії гр. ОСОБА_2 ".

Зі справи вбачається, що оспорюваним розпорядженням від 07 квітня 2016 року № 211 "Про затвердження висновку міжвідомчої комісії гр. ОСОБА_2 " Залізнична РА Львівської міськради вирішила:

- затвердити висновок міжвідомчої комісії - протокол від 05 квітня 2016 року № 11;

- ОСОБА_2 - наймачу житлового приміщення АДРЕСА_2 погодити завершення самочинно розпочатих робіт з переобладнання частини холу загального користування під літ. "LXII" на другому поверсі під житлове приміщення відповідно до проекту, розробленого фізичною особою - підприємцем ОСОБА_12 . Після переобладнання житлові приміщення № 57 будуть складатися з двох житлових кімнат площами 17,7 кв. м, 11,2 кв. м, коридору площею 2,73 кв. м, поєднаного санвузла площею 3,53 кв. м. У спільному користуванні житлових приміщень №№ 48, 50, 51 - 53, 52, 54, 55, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 65, 67- 69, 71 - 73 будуть знаходитися приміщення: кухня площею 19,1 кв. м під літ. "LX", комора площею 18,4 кв. м під № 56 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 здати в експлуатацію переплановані житлові приміщення у встановленому порядку та звернутися в обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" для внесення змін у технічну документацію.

Таким чином, предметом спору у цій справі є скасування розпорядження Залізничної РА Львівської міськради від 07 квітня 2016 року № 211 "Про затвердження висновку міжвідомчої комісії гр. ОСОБА_2 ", яким, у тому числі погоджено третій особі (відповідачці) завершення самочинно розпочатих робіт з переобладнання частини холу загального користування гуртожитку на АДРЕСА_5 під житлове приміщення відповідно до проекту, право користування яким, за твердженнями позивача, має він і треті особи у справі - мешканці правої сторони другого поверху гуртожитку.

Тобто позивач оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень, яке фактично стосується права третьої особи, з підстав порушення прав позивача як власника квартири у зазначеному гуртожитку. Цей спір стосується не стільки правомірності дій суб`єкта владних повноважень щодо погодження третій особі (відповідачці) завершення самочинно розпочатих робіт з переобладнання частини холу загального користування гуртожитку, скільки правомірності здійснення третьою особою цього самочинного переобладнання без згоди позивача.

Враховуючи, що управлінські дії відповідача мали наслідком створення перешкоди у реалізації цивільного права позивача на володіння, користування та розпоряджання майном, спір позивача з відповідачем не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, тобто не є публічно-правовим.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/13285/13-а, від 04 вересня 2019 року у справі № 564/2064/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 462/5617/16-а.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами касаційної скарги, що справу необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства та вважає правильними висновки апеляційного суду про відсутність підстав для закриття провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки, як зазначив суд, існує спір про право, так як позивач звернувся за захистом свого приватного інтересу. Отже, спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що суд порушив норми процесуального права.

Зокрема, безпідставним є посилання особи, яка подала касаційну скаргу, на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18), від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16 (провадження № 11-96апп18), від 15 травня 2018 року у справі № 463/4564/16-а (провадження № 11-346апп18), від 30 травня 2018 року у справі № 464/5495/13-ц (провадження № 14-92цс18).

У зазначених справах предметами позовів були: зобов`язання привести самочинно реконструйоване домоволодіння до попереднього стану (справа № 1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18)); скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії (справа № 826/366/16 (провадження № 11-96апп18)); знесення самочинно збудованого об`єкта (справа № 463/4564/16-а (провадження № 11-346апп18)); демонтаж самочинно збудованих об`єктів (справа № 464/5495/13-ц (провадження № 14-92цс18)).

У справах № 1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18), № 464/5495/13-ц (провадження № 14-92цс18) позивачами були органи місцевого самоврядування - районні адміністрації міських рад, які звернулися до суду на виконання владних управлінських функцій, які спрямовані на захист публічного, а не приватного інтересу; щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, що свідчить про владно-управлінський характер. Велика Палата Верховного Суду вважала, що спір не пов`язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування. Справа за позовом такого суб`єкта належить до компетенції адміністративних судів.

Разом з цим у справі № 463/4564/16-а (провадження № 11-346апп18) позивачем є Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю як суб`єкт владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта містобудування. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року, справа за позовом такого суб`єкта владних повноважень, який звернувся до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта на підставі частини першої статті 38 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI"Про регулювання містобудівної діяльності", належить до юрисдикції адміністративних судів.

Крім цього, у справі № 826/366/16 (провадження № 11-96апп18) позивачем є фізична особа, відповідачем - приватний нотаріус, предметом позову є, зокрема, визнання протиправними дій державного реєстратора прав на нерухоме майно, що полягають у прийнятті рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та скасування цих рішень. У зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що спірні правовідносини пов`язані з невиконанням умов цивільно-правових угод (кредитного та іпотеки), а позивач на обґрунтування своїх позовних вимог послався на протиправність позбавлення його права власності, тому спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України (1618-15) .

З огляду на зміст зазначених постанов Великої Палати Верховного Суду, правовідносини у цих справах не є подібними до справи, що розглядається, враховуючи предмет і підстави позовів, характер спірних правовідносин та особу позивача, а тому застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у цих постановах, до правовідносин у справі, що розглядається, є некоректним, і зазначені висновки не є релевантними.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.