495/10977/17 Про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку - 29.04.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 квітня 2018 року у складі суддіШевчук Ю. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року перший заступник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Затоківської селищної радиБілгород - Дністровської міської ради Одеської області від 29 грудня 2014 року № 2680 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0173) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

Державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32634030.

Вважав, що право власності на спірну земельну ділянку набуто відповідачем із порушенням вимог земельного законодавства, без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у порушення Генерального плану смт. Затока та за відсутності схематичного плану території.

Крім того, цільове призначення земельної ділянки, яка перебувала раніше у користуванні Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України, - розміщення готельного комплексу. Виходячи з поділу земельної ділянки, належної Департаменту ДАІ МВС, Затоківська селищна рада мала розпорядитись спірною земельною ділянкою відповідно до цього ж цільового призначення, а не передавати земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва.

Посилаючись на те, що вказані порушення спричиняють державі і територіальній громаді економічні збитки, перешкоджають здійсненню передбаченого Конституцією України (254к/96-ВР) права власності на землю та тягнуть нераціональне використання земель, а також на те, що діючим законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, прокурор як позивач у справі просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанцій

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 січня 2018 року відкрито провадження по цивільній справі за позовом першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року, позовну заяву першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури залишено без розгляду.

Судові рішення мотивовані тим, що звертаючись до суду із зазначеним позовом, перший заступник прокурора не обґрунтував наявність підстав представництва та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що він попередньо повідомляв відповідний компетентний орган, який повинен самостійно захищати інтереси держави.

Посилаючись у позовній заяві на відсутність суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями прокурор не звернув належної уваги, що таким органом є Держгеокадастр. Таким чином, враховуючи відсутність доказів звернення Держгеокадастру до прокуратури з клопотанням про поновлення порушених прав, відсутні правові підстави для звернення без зазначення органу влади до суду прокурора.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 грудня 2018 року заступник прокурора Одеської області звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи № 495/10977/17 з суду першої інстанції.

У березні 2019 року справу № 495/10977/17 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, залишаючи позов без розгляду, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для самостійного звернення прокурора до суду через наявність уповноваженого органу - Держгеокадастру, який повинен представляти інтереси держави в цьому спорі.

Суди не звернули належної правової уваги на те, що Держгеокадастр уповноважений на звернення до суду з позовами лише у випадку відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва та повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

У цій справі предметом спору є земельна ділянка рекреаційного призначення, розташована на узбережжі Чорного моря, яка призначена для організації відпочинку необмеженого кола громадян. Таким чином, оскільки законодавством не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок рекреаційного призначення, з метою захисту порушеного права держави, прокурор реалізує своє право та обов`язок здійснити захист таких інтересів.

Суди першої та апеляційної інстанції не визначилися з характером спірних правовідносин, помилково застосували норми права, що не підлягали застосуванню, чим позбавили права судового захисту держави.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2680 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0173) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32634030, щодо земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0173) для індивідуального дачного будівництва, яке зареєстровано відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 січня 2015 року № 18829275.

Вважаючи, що вказані рішення прийняті з порушенням чинного законодавства, у грудні 2017 року перший заступник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури як позивач звернувся до суду із позовом про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

У квітні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про залишення позову без розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши всі наведені аргументи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України (1618-15) . Так, згідно з частиною четвертою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини п`ятої статті 56 ЦПК України, що кореспондується положеннями статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Враховуючи викладене, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 (v003p710-99) (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України (254к/96-ВР) , так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Враховуючи викладене,прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, залишаючи без розгляду позовну заяву прокурора, виходив із відсутності у поданому позові обґрунтувань існування передбачених законом підстав для звернення прокурора до суду, оскільки уповноваженим органом є Держгеокадастр, який здатний самостійно представляти свої інтереси в суді, а прокурор не довів, що Держгеокадастр не виконує або неналежним чином виконує свої представницькі функції.

Колегія суддів вважає такі висновки помилковими.

Згідно з частиною п`ятою статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору у цій справі є земельна ділянка рекреаційного призначення, розташована на узбережжі Чорного моря, яка призначена для організації відпочинку необмеженого кола громадян. Тобто, позов ґрунтується, зокрема, на тому, що земельна ділянка не могла бути передана у власність будь-якій особі.

Прокурор заявив позов до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 і відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України, частини четвертої статті 23 Закону у тексті позовної заяви обґрунтував, на його думку, відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах (тобто, навів підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтував, у чому, з погляду позивача, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 січня 2018 року відкрито провадження у справі.

Ухвала суду мотивована тим, що подана прокурором позовна заява відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України. Жодних недоліків цієї заяви в частині відсутності обґрунтування прокурором підстави для здійснення представництва інтересів держави суд першої інстанції не виявив, і позовну заяву прокурора як з цих, так і з інших підстав без руху не залишав.

Разом із тим, ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року, позовну заяву залишено без розгляду з підстав не доведення представництва. При цьому суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що невиконання вимог, указаних в частині четвертій статті 56 ЦПК України, має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього кодексу щодо залишення заяви без руху, повернення заяви. Підставою для залишення позовної заяви без розгляду суд вважав те, що відповідні функції у спірних правовідносинах виконують органи Держгеокадастру, а прокурор не надав доказів, які би свідчили про невиконання або неналежне виконання з боку Держгеокадастру повноважень у сфері розпорядження спірними земельними ділянками та у сфері нагляду або про відсутність повноважень у цього органу на звернення до суду чи у позасудовому порядку усунути виявлені порушення, що надавало би прокурору право звернутися до суду. Вказане, на думку суду, підтверджує те, що позовну заяву подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, а тому суд на підставі частини першої статті 257 ЦПК України залишив позовну заяву без розгляду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що стаття 257 ЦПК України передбачає вичерпний перелік підстав для залишення позовної заяви, провадження за якою відкрите, без розгляду через виникнення обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що прокурор зазначив у позовній заяві підставу для здійснення ним представництва. Тобто, прокурор виконав вимогу частини п`ятої статті 175 ЦПК України. Проте суд вважав означену підставу помилковою та вказав, що прокурор не надав докази на підтвердження як цієї підстави представництва (відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема повноважень звертатися до суду з позовом, який заявив прокурор), так і тієї, яку прокурор у позовній заяві не зазначав (нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави органом, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах).

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 175 ЦПК України вимагає вказувати у позовній заяві докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог (на підтвердження обставин, якими обґрунтовані ці вимоги). Незгода суду з наведеним у позовній заяві на виконання частини сьомої цієї статті обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду, як помилково вважали суди у цій справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) зроблено правовий висновок такого змісту: оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів Держгеокадастру, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив таку відсутність, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не відповідають приписам цивільного процесуального законодавства.

Крім того, ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 січня 2018 року відкрито провадження у справі, а тому відповідно до положень частини п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" суд тим самим визнав право прокурора на звернення до суду із зазначеним позовом.

Факт відкриття провадження у справі свідчить про підтвердження повноважень прокурора, який діє в інтересах інших осіб, оскільки в розумінні частини п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор набуває процесуального статусу позивача.

Стаття 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає право особи чи її законного представника або суб`єкта владних повноважень оскаржити представництво прокурора.

Зміст цієї правової норми визначає перелік осіб, які можуть оскаржити представництво прокурора, що діє в їх інтересах, не погодившись з таким представництвом (частини перша-третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Аналіз зазначеної норми права у поєднанні зі змістом пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України, пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України дає підстави для висновку, що у випадку відкриття провадження у справі за позовом прокурора в інтересах органу, який зазначений прокурором, провадження у справі може бути закрито за клопотанням цього органу, який є позивачем у справі (частина п`ята статті 56 ЦПК України), однак позов не може бути залишено без розгляду із застосуванням правового механізму, передбаченого статтею 257 ЦПК України, оскільки відкрите провадження у справі само по собі є визнанням повноважень прокурора на пред`явлення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.