196/1525/15-ц Про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим приміщенням - 29.04.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

у справі за позовом Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Царичанська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим приміщенням,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року Царичанська селищна рада Царичанського району Дніпропетровської області (далі - Царичанська селищна рада) звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що на підставі рішення сесії від 02 грудня 2005 року № 717-37/IV на балансі Царичанської селищної ради знаходиться квартира АДРЕСА_1 .

Вказана квартира використовується з 2006 року як службове житло для працівників правоохоронних органів, а саме: Царичанського РВ УМВС України у Дніпропетровській області.

Рішенням Виконавчого комітету Царичанської селищної ради від 17 вересня 2008 року № 211-а ордер на вселення у службове житлове приміщення було надано новопризначеному з іншої місцевості начальнику Царичанського РВ УМВС України ОСОБА_1 .

Разом із ним право на вселення у службове житлове приміщення отримали члени його сім`ї: дружина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, дочки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

18 вересня 2015 року на адресу Царичанської селищної ради надійшла заява від ОСОБА_1 щодо виключення зі службового житлового фонду зазначеної квартири та надання дозволу на приватизацію йому та членам його сім`ї.

Водночас, селищна рада звернулася із відповідним запитом до начальника Царичанського РВ УМВС України повідомити про необхідність використання вищезазначеної квартири як службове житло для працівників МВС, посаду, яку на той час займав ОСОБА_1, та щодо можливості надання йому дозволу на приватизацію квартири.

Листом від 05 жовтня 2015 року № 19/7215 Царичанський РВ ГУ МВС повідомив про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі наказу від 10 лютого 2009 року № 15 о/с.

Також, подано клопотання щодо виселення та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1 у зв`язку з втратою права користування службовим житловим приміщенням та про наявність інших працівників, які потребують службового житла.

06 жовтня 2015 року згідно з клопотанням Царичанського РВ ГУ МВС комісія провела обстеження спірної службової квартири, в результаті якого встановлено, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї згідно з ордером у службовій квартирі протягом тривалого часу не проживають.

У спірній квартирі протягом чотирьох років проживає сім`я ОСОБА_5 (із дружиною та малолітнім сином) - працівника Царичанського РВ ГУМВС України, які в свою чергу дозвіл на проживання від Царичанської селищної ради не отримали, як і ордер на вселення.

Відповідні матеріали були розглянуті на черговій сесії селищної ради, за результатами якої 15 жовтня 2015 року прийнято рішення № 1366-69/VI, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його заяви.

Листом від 16 жовтня 2015 року № 965/2.7 ОСОБА_1 зобов`язано терміново здати та підписати акт прийому-передачі службової квартири, вирішити питання зняття з реєстрації місця проживання.

Оскільки ОСОБА_1 та члени його сім`ї у службовій квартирі не проживають, вирішити питання у добровільному порядку немає можливості, Царичанська селищна рада просила визнати ОСОБА_1 та членів його сім`ї: дружину ОСОБА_2, дочку ОСОБА_3 та дочку ОСОБА_4, такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2016 року у складі судді Бойка Ю. О. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що Царичанська селищна рада не є власником та балансоутримувачем (управителем) спірної квартири, тому позивач позбавлений можливості звернутися до суду за захистом цивільних прав та інтересів, а Царичанська районна державна адміністрація як власник спірного майна, самостійних вимог щодо предмета спору не заявила.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року апеляційну скаргу Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області задоволено частково.

Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Царичанська селищна рада є належним позивачем у цій справі, оскільки квартира рішенням сесії Царичанської селищної ради від 02 грудня 2005 року № 717-37/IV прийнята на баланс Царичанської селищної ради, однак, звернувшись до суду з цим позовом, Царичанська селищна рада не довела належними та допустимими доказами те, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї: дружина - ОСОБА_2, дочка - ОСОБА_3 та дочка - ОСОБА_4 не проживають у спірній квартирі тривалий час у зв`язку з чим втратили право користування житловим приміщенням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року Царичанська селищна рада Дніпропетровської області подала касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що реєстрація відповідача за адресою місця знаходження квартири жодним чином не свідчить про те, що останній постійно проживав та користувався спірною квартирою, або має право на користування чи вселення у квартиру. Дочка відповідача ОСОБА_4 навчалася постійно з 1 класу до 6 класу (ІІ семестр) починаючи з 2012 року до 13 квітня 2018 року у КЗ "Середня загальноосвітня школа № 19" Кам`янської міської ради та мешкала у місті Кам`янське разом з батьками.

Відповідач не звертався до селищної ради із заявою про продовження строку з поважних причин, а також до суду із заявою про продовження такого строку, не вказав жодних обставин непроживання у спірній квартирі протягом строку починаючи з лютого 2009 року до жовтня 2015 року.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

29 серпня 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях позивача та осіб, які надали відомості, які виходять за межі їхніх повноважень. При поданні позовної заяви не враховано, що ними суттєво поліпшено умови спірного житла. Позивачем суду надано недостовірні відомості щодо непроживання відповідача у спірному житлі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 листопада 2005 року за договором купівлі-продажу квартири ОСОБА_6 продав, а Царичанська районна державна адміністрація, в особі голови Семенова В . І ., купила квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником зазначеної квартири є Царичанська районна державна адміністрація Дніпропетровської області.

Рішенням сесії Царичанської селищної ради від 02 грудня 2005 року № 717-37/IV на баланс Царичанської селищної ради було прийнято придбану для поліпшення житлових умов працівників правоохоронних органів, а саме: Царичанського РВ УМВС України у Дніпропетровській області двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням виконкому Царичанської селищної ради від 17 вересня 2008 року № 211-а ордер на вселення у службове житлове приміщення було надано новопризначеному з іншої місцевості начальнику Царичанського РВ УМВС України ОСОБА_1 .

Згідно з ордером право на вселення у службове житлове приміщення отримали ОСОБА_1 та члени його сім`ї: дружина - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, дочки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Форма власності на вказану квартиру є державною.

Згідно з наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 09 лютого 2009 року № 211 о/с ОСОБА_1 був звільнений в запас Збройних сил за пунктом 64 "б" (через хворобу).

18 вересня 2015 року від ОСОБА_1 на адресу Царичанської селищної ради надійшла заява щодо виключення зі службового житлового фонду квартири за адресою: АДРЕСА_2, та надання дозволу на приватизацію йому та членам його сім`ї.

29 вересня 2015 року селищна рада звернулася із відповідним запитом до начальника Царичанського РВ УМВС України повідомити про необхідність використання вищезазначеної квартири як службового житла для працівників МВС, посаду, яку на той час займав ОСОБА_1, та щодо можливості надання йому дозволу на приватизацію квартири.

Листом від 05 жовтня 2015 року № 19/7215 Царичанським РВ ГУМВС повідомлено про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі наказу від 10 лютого 2009 року № 15 о/с. Також подано клопотання щодо виселення та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1 у зв`язку з втратою права користування службовим житловим приміщенням та про наявність інших працівників, які потребують службового житла.

06 жовтня 2015 року, за клопотанням Царичанського РВ ГУМВС, комісією було проведено обстеження службової квартири за адресою: АДРЕСА_2, та встановлено, що ОСОБА_1 і члени його сім`ї не проживають у спірній квартирі протягом тривалого часу, що підтверджують сусіди ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . У зазначеній квартирі протягом близько чотирьох років проживає сім`я ОСОБА_5 (із дружиною та малолітнім сином), працівника Царичанського РВ ГУМВС України, які в свою чергу дозвіл на проживання від Царичанської селищної ради не отримали, як і ордер на вселення.

Рішенням сесії Царичанської селищної ради від 15 жовтня 2015 року № 1366-69/VI було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його заяви щодо виведення зі статусу службового житла вищевказаної квартири.

Листом від 16 жовтня 2015 року № 965/2.7 ОСОБА_1 зобов`язано терміново здати та підписати акт прийому-передачі службової квартири за адресою: АДРЕСА_2, вирішити питання зняття з реєстрації місця проживання. Проте, зазначений лист не отримано, у зв`язку із непроживанням ОСОБА_1 та членів його сім`ї у службовій квартирі.

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Царичанської селищної ради від 13 квітня 2018 року ОСОБА_2 є жителем смт Царичанка, Царичанського району Дніпропетровської області та проживає за адресою АДРЕСА_2 . Чоловік - ОСОБА_1, дочка ОСОБА_3 .

Із довідки КЗ "Царичанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів" Царичанської селищної ради встановлено, що дочка ОСОБА_1 - ОСОБА_4 навчається у КЗ "Царичанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів" Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області.

Відповідачем ОСОБА_1 надано суду копії квитанцій про сплату ним комунальних послуг у вищевказаній квартирі.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 липня 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали Царичанського районного суду Дніпропетровської області.

10 серпня 2018 року справа № 196/1525/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися чи розпоряджатися своїм майном.

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду (частина перша статті 47 Конституції України).

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 18 ЖК УРСР управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Статтею 72 ЖК УРСР встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі статті 71 ЖК УРСР, предметом доказування є причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (статті 71 ЖК УPCP), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка вселилась туди і проживала як член сім'ї власника приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до частини першої статті 118 ЖК УРСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 Закону України "Про житло-комунальні послуги" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власник має право тримати на балансі та управляти належним йому майном. Власник має право доручати повністю або частково розпоряджатися та управляти належним йому майном відповідно до закону та договору балансоутримувачу або управителю.

Пунктом 1 частини першої статті 24 Закону України "Про житло-комунальні послуги" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, балансоутримувач має право здійснювати функції утримання на балансі переданого йому за договором з власником майна та управляти їм чи передавати за договором повністю або частково функції управління управителю.

Звертаючись до суду з цим позовом, Царичанська селищна рада просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування службовим приміщенням, у зв`язку з їх тривалим непроживанням без поважних причин у спірній квартирі.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_1 та членів його сім`ї такими, що втратили право на користування спірною квартиро, у зв`язку із тривалим їх непроживанням у ній.

Згідно із статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2008 року пункт 50, (рішення у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (рішення у справі "Савіни проти України" від 18 грудня 2008 року).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (пункт 56 рішення у справі "Зехентнер проти Австрії" 2009 року).

Із урахуванням установлених обставин, Верховний Суд виходить з того, що визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням буде становити для них надмірний тягар.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи те, що висновки апеляційного суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, постанова суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Судді:	І. В. Литвиненко

	В. С. Висоцька

	І. М. Фаловська