534/1898/14 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 29.04.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 04 липня 2016 року у складі судді Крикливого В. В. та постанову Апеляційного суду Полтавської області

від 20 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О.,

Бондаревської С. М., Лобова О. А.,

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані

і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк"

(далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1, ОСОБА_2, Приватного підприємства фірми "Транс-Рава ЛТД" (далі - ППФ "Транс-Рава ЛТД") про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 29 березня 2007 року між

Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі -

ВАТ "Кредитпромбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір з встановленням процедури надання кредитів у межах кредитної лінії у розмір 1 000 000 грн зі сплатою 18 % річних на строк до 25 серпня 2015 року.

Кредитні зобов`язання були забезпечені окремими договорами поруки, укладеними кредитором з ОСОБА_2 та ППФ "Транс-Рава ЛТД".

Оскільки позичальник належним чином не виконав свої кредитні зобов`язання, то станом на 13 травня 2014 року виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 772 304,02 грн, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів.

На підставі викладеного ПАТ "Дельта Банк" просило стягнути солідарно

з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ППФ "Транс-Рава ЛТД" заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 772 304,02 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 04 липня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ППФ "Транс-Рава ЛТД" заборгованість за кредитним договором

від 29 березня 2007 року в розмірі 1 476 722,37 грн та по 1 015 грн судового збору з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що задоволення 25 вересня 2012 року Комсомольським міським судом Полтавської області позову кредитора про звернення стягнення на предмет застави не є перешкодою для пред`явлення позову про стягнення заборгованості за тим самим кредитним договором у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена.

Оскільки позичальник порушив умови кредитного договору, забезпеченого договорами поруки, то виникла заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів. Судом враховано вартість майна, реалізованого на виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Місцевий суд відхилив доводи ОСОБА_2 про порушення позивачем шестимісячного строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки у додаткових угодах до договорів поруки поручителі дали свою згоду на зміну розміру основного зобов`язання до 1 104 000 грн та кінцевого строку повернення кредитних коштів до 25 серпня 2015 року.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2016 року

(в складі колегії суддів: Мартєва С. Ю., Кузнєцової О. Ю., Хіль Л. М.) рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 04 липня 2016 року в частині стягнення з ППФ "Транс-Рава ЛТД" заборгованості за кредитним договором від 29 березня 2007 року в розмірі 1 476 722,37 грн та 1 015 грн судового збору скасовано.

Провадження у справі за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ППФ "Транс-Рава ЛТД" про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито.

У решті рішення Комсомольського міського суду Полтавської області

від 04 липня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги до

ППФ "Транс-Рава ЛТД" мають розглядатися за правилами господарського судочинства. Об`єднання в одне провадження вимог, які мають розглядатися за правилами різних видів судочинства, не допускається.

У решті апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року

(в складі колегії суддів: Гудими Д. А., Антонюк Н. О., Бакуліної С. В.,

Британчука В. В., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М.,

Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.) ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2016 року скасовано, а справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов`язаними з обов`язком належного виконання основного зобов`язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин. Цей спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 20 серпня 2018 року рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 04 липня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором та додатковими угодами до нього, станом на 13 травня 2014 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 1 772 304,02 грн. Оскільки на виконання рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 25 вересня 2012 року виконавчою службою реалізовано заставне майно на суми: 261 416,45 грн, 23 472,60 грн та 10 692,60 грн, то розмір заборгованості, що підлягає до стягнення

у солідарному порядку з відповідачів на користь позивача, необхідно зменшити на вказану суму та він складає 1 476 722,37 грн.

Строк дії кредитного договору визначено до 25 серпня 2015 року, тому банк правильно нараховував відсотки за користування кредитним договором до 13 травня 2014 року.

Банк не порушив шестимісячний строк для пред`явлення вимог до поручителів, оскільки відповідно до додаткових угод до договорів поруки ОСОБА_2 та ППФ "Транс-Рава ЛТД" дали свою згоду на зміну терміну повернення кредитних коштів до 25 серпня 2015 року, а з цим позовом до суду кредитор звернувся 15 липня 2014 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 04 липня 2016 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 20 серпня

2018 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_1 та ППФ "Транс-Рава ЛТД" судові рішення в частині вирішення до них позовних вимог банку не оскаржували, тому в цій частині судові рішення не є предметом касаційного перегляду відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

ПАТ "Дельта Банк" судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до боржника та поручителів не оскаржувало, тому в цій частині судові рішення не є предметом касаційного перегляду відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Апеляційний суд всупереч вимогам статей 1048, 1050 ЦК України погодився з висновками місцевого суду про правомірність стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих позивачем до 13 травня 2014 року після пред`явлення вимоги кредитора згідно з рішенням суду від 25 вересня 2012 року та настання строку виконання основного зобов`язання.

Банк використав надане йому право, визначене пунктом 5.3 кредитного договору, на дострокове повернення кредитних коштів і сплату процентів та рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області

від 25 вересня 2012 року позов Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк") задоволено, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет застави.

Суди неправильно встановили заборгованість станом на 13 травня 2014 року, оскільки судовим рішенням від 25 вересня 2012 року стягнуто всю заборгованість за кредитним договором, тому її розмір не може збільшуватися. При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося внаслідок пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Крім того, суди помилково не застосували під час вирішення цієї справи частину четверту статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки строк дії поруки не встановлено, термін повернення кредитних коштів, встановлений до 25 серпня 2015 року, був змінений кредитором та наступив відповідно до рішення Комсомольського міського суду від 25 вересня 2012 року, а з цим позовом банк звернувся 15 липня 2014 року. Отже, банк пропустив визначений законом шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя.

Доводи інших учасників справи

ПАТ "Дельта Банк" подало до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не є перешкодою для стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя. Банк не пропустив строк звернення до поручителів, оскільки строк дії кредитного договору визначено до 25 серпня 2015 року, досудові вимоги відповідачам направлені 15 травня 2014 року, а до суду з цим позовом звернувся 30 червня 2014 року. Судами правильно визначено заборгованість за кредитним договором.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

14 квітня 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 29 березня 2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк", назву якого змінено на ПАТ "Кредитпромбанк", і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній надано кредитну лінію у національній валюті України або в іноземних валютах у межах загальної суми 1 000 000 грн за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення кожної додаткової угоди, що є невід`ємними частинами договору. Термін користування та процентні ставки за кожним траншом визначаються додатковою угодою. Згідно з пунктом 4.4 указаного договору боржник зобов`язалась повністю повернути заборгованість за кредитами та процентами не пізніше 25 березня 2014 року.

Відповідно до додаткової угоди від 29 березня 2007 року банком надано позичальнику кредит у розмірі 600 000 грн (транш надано на споживчі цілі) за процентною ставкою 18 % річних. Термін погашення кредиту та сплати процентів визначається графіком, згідно з яким останньою датою повернення коштів є 26 березня 2012 року.

Зі змісту додаткової угоди від 04 квітня 2007 року вбачається, що ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 250 000 грн (транш на споживчі цілі) за процентною ставкою 18 %. Термін погашення кредиту та сплати процентів обумовлений сторонами графіком платежів, згідно з яким кінцевою датою повернення коштів є 27 квітня 2009 року.

Згідно з додатковою угодою від 08 лютого 2008 року банком надано ОСОБА_1 кредит у розмірі 230 000 грн на споживчі цілі за процентною ставкою 18 % річних на строк до 25 березня 2014 року.

На підставі додаткової угоди від 15 серпня 2008 року ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 183 700 грн з процентною ставкою за користування траншом 25 % річних на строк до 25 березня 2014 року.

Пунктом 3 додаткової угоди № 7 від 31 серпня 2010 року змінено кінцевий строк повернення кредитних коштів, а саме: у терміни, визначені відповідними додатковими угодами, але у будь-якому випадку не пізніше

25 серпня 2015 року готівкою через касу банку або безготівковим переказом на рахунки банку, що вказані у додаткових угодах.

Відповідно до додаткової угоди № 8 від 31 серпні 2010 року ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 790 000 грн зі сплатою 20 % річних на строк до 25 серпня 2015 року.

Терміни погашення кредитів та сплати процентів були визначені відповідними графіками, що є частинами укладених угод.

Крім того, додатковою угодою від 15 серпня 2008 року встановлено, що основним забезпеченням повернення заборгованості за кредитами, сплати процентів і пені є застава за договорами іпотеки, застави і поруки.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між

ВАТ "Кредитпромбанк" і ОСОБА_2 укладено договір поруки

від 29 березня 2007 року. У додатковій угоді від 31 серпня 2010 року ОСОБА_2 погодився на зміну основного зобов`язання, а саме: збільшення розміру основного зобов`язання до 1 104 000 грн та терміну повернення кредитних коштів до 25 серпня 2015 року.

Кредитні зобов`язання також були забезпечені договором поруки, укладеним 29 березня 2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк" і ППФ "Транс-Рава ЛТД". У додатковій угоді від 31 серпня 2010 року ППФ "Транс-Рава ЛТД" погодився на зміну основного зобов`язання, а саме: збільшення розміру основного зобов`язання до 1 104 000 грн та терміну повернення кредитних коштів до 25 серпня 2015 року.

Між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" 26 червня 2013 року укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, зокрема, за зобов`язаннями відповідачів, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами.

ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконувала, тому відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 13 травня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 1 772 304,02 грн.

Суди також встановили, що рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 25 вересня 2012 року у справі № 1612/1371/12, яке набрало законної сили, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ "Кредитпромбанк" за кредитним договором від 29 березня

2007 року в розмірі 1 578 753,92 грн звернуто стягнення на предмети застави, які належать ОСОБА_2, а саме: екскаватор АТЕК-881, екскаватор НОМЕР_3, будинок з господарськими будівлями на

Згідно з повідомленням Відділу державної виконавчої служби Комсомольського міського управління юстиції Полтавської області

від 17 лютого 2016 року під час примусового виконання зазначеного рішення суду від 25 вересня 2012 року звернуто стягнення на заставлене майно шляхом продажу (реалізації), а саме: будинку з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 за 261 416,45 грн, екскаватора АТЕК-881 за 23 472,60 грн, екскаватора

НОМЕР_3 за 10 692,60 грн.

У подальшому постановою державного виконавця від 29 листопада

2013 року виконавчий документ повернуто стягувачу відповідно до пункту 8 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження"

(в редакції, чинній на час вчинення вказаної виконавчої дії).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та

у порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом -

у володіння третій особі (стаття 575 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

За змістом частин першої та другої статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами встановлено, що сторони погодили кінцевий строк повернення кредиту до 25 серпня 2015 року.

Як встановлено вище, банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на застане майно та рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 25 вересня 2012 року у справі № 1612/1371/12, яке набрало законної сили, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ "Кредитпромбанк" за кредитним договором від 29 березня

Отже, за наявності прострочення виконання основного зобов`язання

в обумовлений сторонами строк ПАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого є позивач, використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в заставу (іпотеку, заклад) майна.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку та поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша

статті 553 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник

і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором

у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Необхідно звернути увагу, що умови договору поруки про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника (пункт 4.1) не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов`язання.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права,

у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Разом з тим, у разі зміни кредитором на підставі частини другої

статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов`язання передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) шестимісячний строк підлягає обчисленню від цієї дати.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19).

Отже, рішення Комсомольського міського суду Полтавської області

від 25 вересня 2012 року у справі № 1612/1371/12 про звернення стягнення на заставлене майно засвідчує настання строку виконання основного договору в повному обсязі. Проте до суду з позовом про стягнення заборгованості, зокрема до поручителя ОСОБА_2, за кредитним договором ПАТ "Дельта Банк" звернулося лише у липні 2014 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), так як строк дії поруки договором поруки чи додатковим договором до нього не встановлений, тому відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_2 .

Суди першої й апеляційної інстанцій установили усі обставини, дослідили докази та надали їм правову оцінку, але неправильно застосували норми матеріального права та помилково задовольнили позовні вимоги до ОСОБА_2 .

Встановлені судами обставини, а також наявні у матеріалах справи докази дають підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог до

ОСОБА_2, з ухваленням нового судового рішення у цій частині про відмову в задоволенні вказаних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права в оскаржуваній частині, це порушення призвело до ухвалення незаконних судових рішень, тому рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором необхідно скасувати, прийняти в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні вказаних вимог.

Судові рішення в частині вирішення позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 і ППФ "Транс-Рава ЛТД" про стягнення заборгованості за кредитним договором не оскаржуються, тому відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України ці рішення в указаній частині судом касаційної інстанції не переглядаються.

ПАТ "Дельта Банк" судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до боржника та поручителів не оскаржувало, тому в цій частині вказані рішення не є предметом касаційного перегляду відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 04 липня 2016 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області

від 20 серпня 2018 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.