160/278/18 Про визнання недійсним рішення, свідоцтва про право власності на нерухоме майно - житловий будинок, та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно - 29.04.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 23 серпня 2018 року у складі судді Корнелюка В. С. та постанову Волинського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Русинчука М. М., Федонюк С. Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Холопичівської сільської ради Локачинського району, третя особа - Сектор державної реєстрації Локачинської районної державної адміністрації, про визнання недійсним рішення, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст обставин справи

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась в суд з цим позовом, обґрунтовуючи його тим, що 01 травня 1982 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб. За час шлюбу в них народився син - ОСОБА_3

21 листопада 2006 шлюб між нею та ОСОБА_2 було розірвано,

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер їх син ОСОБА_3 .

Відповідно до витягів з погосподарської книги №10 за 1991 - 1993 роки, житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3

07 листопада 2017 рішенням Локачинського районного суду Волинської області визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/15 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті сина - ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 грудня 2017 року, за нею зареєстровано право власності на 1/15 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 .

З метою оформлення права власності на 1/3 частки в зазначеному житловому будинку та приватизації земельної ділянки, на якій розташований належний їй на праві спільної часткової власності житловий будинок, вона звернулась до Холопичівської сільської ради. 01 лютого 2018 листом Холопичівської сільської ради № К-1 їй було повідомлено, що згідно з рішенням сесії № 14 від 07 жовтня 1993 року, земельна ділянка площею 0,25 га для обслуговування цього житлового будинку була передана у власність її колишньому чоловікові ОСОБА_2

05 березня 2018 нею було отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер: 0722485800:03:000:0534, що розташована у АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія та номер: НОМЕР_1 видане 16.11.2015, державним реєстратором реєстраційної служби Локачинського районного управління юстиції Бліндер І. В.

Вказує, що відповідно до розробленої технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,25 га кадастровий номер: 0722485800:03:000:0534, що розташована у АДРЕСА_1, на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2, розташований житловий будинок АДРЕСА_1, який належить їй на праві спільної часткової власності, згідно з витягом з державного реєстру та право на який вона має на підставі витягів з погосподарської книги. Вважає, що прийняте рішення Холопичівської сільської ради Локачинського району від 07 жовтня 1993 року № 14 та свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія та номер: НОМЕР_1 видане 16 листопада 2015 року прийняті в порушення вимогам чинного законодавства та порушують її право, як співвласника житлового будинку, на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок.

Просить визнати недійсним рішення Холопичівської сільської ради Локачинського району від 07 жовтня 1993 року № 14, в частині передачі безкоштовно у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га, для обслуговування житлового будинку, що розташована у АДРЕСА_1.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія та номер: НОМЕР_1 видане 16 листопада 2015 року на земельну ділянку, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер: 0722485800:03:000:0534, що розташована в АДРЕСА_1, видане державним реєстратором реєстраційної служби Локачинського районного управління юстиції Бліндер І. В.

Скасувати запис про державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер: 0722485800:03:000:0534, що розташована у АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 23 серпня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним рішення Холопичівської сільської ради Локачинського району від 07 жовтня 1993 року № 14, в частині передачі безкоштовно у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га, для обслуговування житлового будинку, що розташована у АДРЕСА_1.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія та номер: НОМЕР_1 видане 16 листопада 2015 року на земельну ділянку, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер: 0722485800:03:000:0534, що розташована в АДРЕСА_1, видане державним реєстратором реєстраційної служби Локачинського районного управління юстиції Бліндер І. В.

Скасовано запис про державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 0722485800:03:000:0534, що розташована у АДРЕСА_1.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Волинського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Локачинського районного суду Волинської області від 23 серпня 2018 року без змін.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що Холопичівська сільська рада передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на якій на момент прийняття оскаржуваного рішення був та є розміщений житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, співвласниками, якого були крім відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 .

Такими діями сільської ради було порушено вимоги статті 30 ЗК України (від 18 грудня 1990 року), яким чітко передбачено набуття такої земельної ділянки, всіма співвласниками житлового будинку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19 грудня 2018 року представник ОСОБА_2 - адвокат Раулець М. М.подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 23 серпня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року в якій, посилаючись неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при задоволенні позову ОСОБА_1 дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Представник заявника вказує, що обраний позивачем спосіб захисту у цій справі неправильний, адже на його думку позивач повинна була заявляти позовні вимоги про поділ майна подружжя.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Локачинського районного суду Волинської області.

Згідно з розпорядженням від 13 квітня 2020 року № 1021/0/226-20 "Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями та рішенням зборів суддів касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя" призначено повторний автоматизований розподіл судових справ за касаційними провадженнями. Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 01 травня 1982 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. За час шлюбу в них народився син - ОСОБА_3 21 листопада 2006 шлюб між нею та ОСОБА_2 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 24 липня 2015 року.

Відповідно до витягів з погосподарської книги № 10 за 1991 - 1993 роки, житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 .

Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 07 листопада 2017 року визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/15 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті сина - ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 грудня 2017, за позивачем зареєстровано право власності на 1/15 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 .

Згідно виписки з рішення сесії сільської ради від 07 жовтня 1993 року № 14, земельна ділянка площею 0,25 га для обслуговування цього житлового будинку була передана у власність її колишньому чоловікові позивача - ОСОБА_2 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер: 0722485800:03:000:0534, що розташована у АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія та номер: НОМЕР_1 видане 16 листопада 2015 року, державним реєстратором реєстраційної служби Локачинського районного управління юстиції Бліндер І. В.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Положенням статті 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Спірні правовідносини регулюються нормами ЗК УРСР в редакції, чинній на момент передачі безоплатно в приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки (07 жовтня 1993 року).

За статтею 30 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

Частиною першою статті 23 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Статтею 42 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) встановлено, що громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.

Частинами першою, другою статті 43 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) встановлено, що права власників земельних ділянок і землекористувачів охороняються законом. Припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках, передбачених статтями 27 і 28 цього Кодексу.

Порушені права власників земельних ділянок і землекористувачів підлягають поновленню. Поновлення прав власників земельних ділянок і землекористувачів здійснюється Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, судом, арбітражним судом або третейським судом (стаття 44 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року)).

Положеннями статті 50 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Спори між громадянами, яким належить жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка на праві спільної власності, щодо порядку використання і розпорядження земельною ділянкою вирішуються судом (стаття 105 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року)).

Судами встановлено, що спірне домоволодіння відповідно до витягів з погосподарської книги № 10 за 1991 - 1993 роки належало ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3

У 1993 році ОСОБА_2 одноособово отримав у власність земельну ділянку, на якій знаходилось вказане домоволодіння з надвірними будівлями, та зареєстрував своє право власності на неї.

Відповідно до розробленої технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,25 га кадастровий номер: 0722485800:03:000:0534, що розташована у АДРЕСА_1, на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2, розташований житловий будинок АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Таким чином, судами було правильно встановлено, що спірна земельна ділянка перебувала у спільному користуванні ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, як співвласників домоволодіння з надвірними будівлями, розташованого на цій земельній ділянці, відповідно до положень статті 30 ЗК УРСР, та того, що використання і розпорядження земельною ділянкою згідно статті 42 ЗК УРСРС мало здійснюватися останніми спільно.

Згідно положень статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже, задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції дійшли до обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Вищенаведеним також спростовуються доводи касаційної скарги представника відповідача, що обраний позивачем спосіб захисту у цій справі неправильний, адже на його думку позивач повинна була заявляти позовні вимоги про поділ майна подружжя

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішеннь судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, 58).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судді:	І. В. Литвиненко

	В. С. Висоцька

	І. М. Фаловська