323/3736/18 Про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку - 29.04.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лаврищева Віктора В`ячеславовича на постанову Запорізького апеляційного суду від 22 травня 2019 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Бєлки В. Ю., Кримської О. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 16 липня 1980 року вона працювала у виробничому підрозділі "Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця".

Наказом від 10 липня 2017 року її було звільнено із займаної посади звільнено на підставі частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату.

Враховуючи те, що на порушення вимог статті 116 КЗпП України у день звільнення з нею не було проведено остаточного розрахунку, просила стягнути з відповідача на свою користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за березень-липень 2017 року у розмірі 26 880,08 грн, компенсацію за втрату частини заробітку у зв`язку із порушенням термінів виплати в розмірі 3 585,38 грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 18 липня 2017 року по день ухвалення рішення суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року у складі судді Гуцал О. П. позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця") на користь ОСОБА_1 :

- заборгованість із заробітної плати в сумі 24 353,15 грн (сума зазначена без урахуванням всіх податків та зборів);

- компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати в розмірі 3 087,04 грн;

- середній заробіток за час затримки розрахунку з 18 липня 2017 року до 18 січня 2019 року в сумі 135 386,40 грн (сума зазначена без урахування всіх податків та зборів).

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, в день звільнення з нею не був проведений остаточний розрахунок, відповідач не виплатив їй заробітну плату за березень-липень 2017 року, а тому на підставі статей 116, 117 КЗпП України, статті 34 Закону України "Про оплату праці" з нього на користь працівника підлягає стягненню вся сума заборгованості з відповідною компенсацією за порушення строків її виплати, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Невиплата заробітної плати працівникові є не законною та такою, що порушує його конституційне право на своєчасне отримання винагороди за працю. Наданий відповідачем науково-правовий висновок не свідчить про наявність законних підстав щодо невиплати заробітної плати працівникові.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 травня 2019 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") задоволено. Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не доведено наявність заборгованості із заробітної плати та не надано належних документів на її підтвердження.

Додані до позовної заяви відомості і табелі обліку робочого часу за березень-липень 2017 року не є належними і допустимими доказами, оскільки складені на непідконтрольній Україні території, належним чином не завірені.

Оскільки, підприємство було захоплено невідомими особами, відповідач втратив контроль над майном та документацією, а тому з незалежних від нього причин позбавлений можливості надати суду такі докази.

У зв`язку із захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ "Укрзалізниця" розташованих, зокрема у місті Донецьку, у зв`язку з чим у відповідача з 17 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю, тому для відповідача з 17 березня 2017 року розпочалися форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лаврищев В. В. подав касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 22 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати і передати справу в цих частинах на новий розгляд до апеляційного суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ні АТ "Українська залізниця", ні Регіональна філія "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця" жодного дня не мали юридичної адреси у зоні проведення антитерористичної операції (далі - АТО).

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт знаходження документації з питань трудових відносин, у тому числі щодо розміру заробітної плати, із позивачем у будівлі Донецької дирекції залізничних перевезень або інших містах на території зони проведення АТО. Всі фінансові, бухгалтерські, розрахункові та інші операції проходили (або повинні були проходити) за межами зони проведення АТО.

Чинним трудовим законодавством на позивача, як робітника, не покладено обов`язків здійснювати збереження документації (кадрової, первинної, бухгалтерської, технічної, договірної, податкової, архівної тощо), що стосується його трудових відносин з роботодавцем.

Матеріалами справи підтверджено те, що відповідач мав доступ до первинної документації щодо позивача. Разом з тим, у відповідача не було жодної перешкоди для обрахунку розміру компенсації за відпустку та грошову допомогу.

На час ухвалення рішення у матеріалах справи був відсутній сертифікат Торгово-промислової палати України, що засвідчував наявність у відповідача форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), а долучений до матеріалів справи Науково-правовий висновок не є документом, який може засвідчувати форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 22 липня 1980 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала електромеханіком П групи на виробничому підрозділі "Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця".

Наказом начальника дирекції залізничних перевезень ПАТ "Українська залізниця" Регіональної філії "Донецька залізниця" Структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" від 10 липня 2017 року № 6228/ДН-ос ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з 17 липня 2017 року, у зв`язку із скороченням штату.

За першу половину березня ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату в розмірі 2 113,93 грн, що підтверджується відомостями про виплату грошей № 34 за березень 2017 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали Оріхівського районного суду Запорізької області.

12 листопада 2019 року справа № 323/3736/18 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оплату праці", частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України (322-08) , Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) , заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Проте в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості ОСОБА_1 та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості із виплати заробітної плати у відповідача перед нею у зазначеному розмірі, а надані нею відомості і табелі обліку робочого часу за березень-липень 2017 року не є належними та допустимими доказами, оскільки складені на непідконтрольній Україні території, і не завірені належним чином.

Згідно з відомостями про виплату грошей № 34 за березень 2017 року ОСОБА_1 отримано 2 113,93 грн заробітної плати, що підтверджується особистим підписом позивача про одержання грошових коштів. Відомість скріплена печаткою підприємства.

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України", введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017 (62/2017) , нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця", а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.

Сам по собі факт звільнення позивача з АТ "Українська залізниця" не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження №61-36644св18). Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року № 1669-VII (1669-18) не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 10 Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: "зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні")".

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що "встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову".

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Згідно з висновком ТПП України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ "Укрзалізниця" засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у місті Донецьку.

З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ "Укрзалізниця", що знаходиться в тому числі у місті Донецьку, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників.

Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ "Укрзалізниця", регіональною філією "Донецька залізниця" обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території міста Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням вимог статей 12, 81 ЦПК України, встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем, з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини АТ "Українська залізниця" у несвоєчасній виплаті заробітної плати при звільненні у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову.

Аналогічні висновки висловлені у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року у справі № 233/4474/19 (провадження № 61-22805св19).

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи те, що висновки апеляційного суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, постанова суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Постанова Запорізького апеляційного суду від 22 травня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у касаційному порядку не оскаржується, тому Верховним Судом не переглядається.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лаврищева Віктора В`ячеславовича залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 22 травня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати залишити без змін.

Судді:	І. В. Литвиненко

	В. С. Висоцька

	І. М. Фаловська