487/2230/17 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 29.04.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 грудня 2017 року у складі судді Щербини С. В. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 12 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Галущенка О. І., Серебрякової Т. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що перебував з відповідачем у трудових відносинах, а з 23 серпня 2016 року - обіймав посаду контролера команди охорони загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму у Миколаївській філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "АМПУ").

Наказом від 23 березня 2017 року № 168/о його було звільнено із займаної посади з 23 березня 2017 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату працівників.

У зв`язку з тим, що не існувало об`єктивних причин для скорочень, роботодавець завчасно не повідомив профспілкову організацію про наступне вивільнення, звільнив працівника без отримання попередньої згоди профспілкової організації, а також не дотримався порядку вивільнення, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, просив поновити його на роботі на посаді контролера команди охорони загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму у Миколаївській філії ДП "АМПУ" та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 грудня 2017 року позов задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі в Миколаївської філії ДП "АМПУ" на посаді контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму з 23 березня 2017 року.

Стягнуто з ДП "АМПУ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 31 910,67 грн.

Стягнуто з ДП "АМПУ" на користь держави судовий збір у розмірі 1 280 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі піддано негайному виконанню.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, але не виконав обов`язок надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися протягом двох місяців і, які існували на день звільнення.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 12 лютого 2018 року апеляційну скаргу ДП "АМПУ" залишено без задоволення, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 грудня 2017 року залишено без змін та поновлено його дію.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2018 року ДП "АМПУ" подало касаційну скаргу на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 12 лютого 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами надання одночасно з попередженням про звільнення пропозиції роботи в ДП "АМПУ", в тому числі в інших філіях, є помилковими, оскільки 26 лютого та 23 березня 2017 року складено акти щодо відмови позивача від ознайомлення з наданими пропозиціями вакантних посад. Відповідачем додержано вимоги чинного трудового законодавства.

Відповідь профспілки про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору належним чином не аргументоване та не містить посилань на правове обґрунтування незаконного звільнення працівника та посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Місцевий суд зазначив про те, що відповідачем під час звільнення не було дотримано прав позивача, як члена виборного органу первинної профспілкової організації, хоча позивачем не є членом виборного органу профспілки і в матеріалах справи відсутні будь-які докази такого членства.

ДП "АМПУ" є неналежним відповідачем у справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У травні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Павлович Є. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що невиконання роботодавцем визначених законом гарантій діяльності профспілок безпосередньо порушує конституційні права працівника.

Профспілкою повністю дотримані вимоги, встановлені статтею 43 КЗпП України щодо рішення про відмову у наданні згоди на звільнення працівників.

Судами попередніх інстанцій надана правильна оцінка тому, що акти про відмову в ознайомлені із вакансіями та списки вакансій не є належними та допустимими доказами обставин виконання вимог трудового законодавства. В актах не зазначено, з якими саме вакансіями мав намір ознайомити позивача, не містять посилань на конкретний список вакансій, його реквізити. Дати списків вакансій не співпадають із датами актів.

ДП "АМПУ" є належним відповідачем у справі та несе відповідальність за всіма зобов`язаннями, зокрема за трудовим договором з питань щодо оплати праці (виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі незаконного звільнення працівника).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював на різних посадах в Миколаївському морському торговельному порту, а з 23 серпня 2016 року його переміщено на посаду контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму.

Наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника Адміністрації Миколаївського морського порту Єременко С. М. "Про внесення змін до штатного розпису" від 17 січня 2017 року № 30 скорочено із штатного розпису 66 штатних одиниць команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму з 23 січня 2017 року.

21 січня 2017 року роботодавець, тимчасово виконуючого обов`язки начальника Адміністрації Миколаївського морського порту Єременко С. М., попередив позивача про наступне вивільнення та запропонував вакантні посади в Миколаївській філії ДП "АМПУ".

ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з попередженням про звільнення та від пропозиції вакантних посад, про що зроблено відповідну відмітку та складено акти від 21 січня, 26 лютого та 23 березня 2017 року відповідно.

Згідно з наказом начальника адміністрації Миколаївського морського порту Козонак В.М від 23 березня 2017 року №168/о "Про припинення трудового договору" позивача звільнено з посади контролера команди охорони загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП "АМПУ" за пунктом 1 статті 40 КЗпП, у зв`язку із скороченням штату.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ДП "АМПУ" є юридичною особою та має 15 відокремлених підрозділів.

Доказів, які б належним чином підтверджували факт надання позивачу пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, включаючи 15 відокремлених підрозділів, і з`являлись на цих підприємствах до моменту звільнення (23 березня 2017 року) матеріали справи не містять.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 травня 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали Заводського районного суду міста Миколаєва.

05 лютого 2019 року справа № 487/2230/17 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 4статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Тобто до порядку застосування дисциплінарного стягнення встановлені такі обов`язкові вимоги: виявлення дисциплінарного проступку; отримання від порушника письмового пояснення; додержання строків накладення дисциплінарного стягнення - один місяць із дня виявлення дисциплінарного проступку і шість місяців із дня його вчинення працівником; видання власником наказу чи розпорядження про застосування дисциплінарного стягнення; доведення наказу (розпорядження) під розписку до відома працівника.

Згідно з частиною третьою статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Частиною третьою статті 252 КЗпП України передбачено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Отже системний аналіз указаних норм закону дозволяє зробити висновок, що попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації або його керівником, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено.

Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-319а13 та від 25 березня 2014 року у справі № 21-44а14.

Судами встановлено, що на час звільнення ОСОБА_1 із займаної посади не було отримано згоди на його звільнення як члена Професійної спілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту.

Разом з тим, згідно з частиною дев`ятою статті 43 КЗпП України, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Отже як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення при час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленим у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18).

Виконуючи вимоги частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, місцевий суд ухвалою від 10 серпня 2017 року запитав згоду чи відмову у наданні згоди Професійної спілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту ДП "АМПУ" на звільнення ОСОБА_1 з посади контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму ДП "АМПУ" в особі Миколаївської філії ДП "АМПУ" на підставі пункту частини першої статті 40 КЗпП України за скороченням штату та зупинив провадження у справі.

Згідно з витягу із протоколу засідання Професійної спілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту від 31 серпня 2017 року № 9/109, профком відмовив у наданні згоди на звільнення за скороченням штату за пунктом 1 статті 40 КЗпП України ОСОБА_1 контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП "АМПУ" (Адміністрація Миколаївського морського порту).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу не були запропоновані усі наявні на підприємстві вакансії, включаючи 15 відокремлених підрозділів ДП "АМПУ", у зв`язку з чим його звільнення відбулося з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Розмір такого стягнення слід обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , виходячи із середньоденного заробітку позивача за два останні місяці роботи до звільнення, помноженого на кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому середньоденна заробітна плата обчислюється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Визнавши незаконними дії та рішення роботодавця щодо звільнення позивача, суд першої інстанції, з рішенням кого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги про те, що ДП "АМПУ" є неналежним відповідачем у справі не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Як положеннями частини другої статті 30 ЦПК України 2004 року у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, так і нормами частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно з Положенням про Миколаївську філію ДП "АМПУ", затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України від 18 квітня 2014 року № 184, філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи та здійснює від імені Підприємства частину господарської діяльності (пункт 3.1 Положення).

При здійсненні своєї діяльності Філія виконує функції, передані Підприємством, та керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Уповноваженого органу, управління, нормативно-правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади; наказами, розпорядженнями та іншими актами Голови Підприємства; наказами, розпорядженнями та іншими актами начальника Миколаївської філії ДП "АМПУ" (пункт 3.2 Положення). Дії, які вчиняються Філією у встановленому законодавством України та цим Положенням порядку, вчиняються від імені Підприємства. Підприємство несе відповідальність за всіма зобов`язаннями Філії.

Враховуючи викладене, позов заявлено до належного відповідача - юридичної особи, яка згідно з Положенням несе відповідальність за всіма зобов`язаннями Філії, включаючи виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника в разі його незаконного звільнення.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи те, що висновки судів попередніх інстанцій є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Судді:	І. В. Литвиненко

	В. С. Висоцька

	І. М. Фаловська