643/16271/16-ц Про позбавлення батьківських прав стосовно синаklass=[1144.1.211 Позбавлення (поновлення) батьківських прав - 24.04.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, за участю третьої особи - служби у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 листопада 2012 року до 05 жовтня 2016 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .

Після народження сина ОСОБА_4 неодноразово зникала з дому на декілька днів, а 19 січня 2016 року взагалі пішла з дому і лише в березні 2016 року йому стало відомо, що вона мешкає в м. Кемерово.

Позивач зазначав, що ОСОБА_4 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не займається вихованням дитини, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Дитина на цей час мешкає з батьком, знаходиться на повному його забезпеченні. Матеріальної допомоги ОСОБА_4 на утримання дитини не надає.

На підставі викладеного позивач просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_4 відносно сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, стягнути з неї аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01 червня 2017 року позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня подачі заяви (23 грудня 2016 року) до досягнення повноліття дитиною.

Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в сумі 1 280,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов`язків, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. При цьому судом першої інстанції враховано висновок служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, а також показання свідків.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року рішення Московського районного суду міста Харкова від 01 червня 2018 року змінено, скасовано у частині задоволення позовних вимог щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У цій частині ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, відмовлено.

У решті рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов`язки, до ОСОБА_2 раніше не застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання сина. Сам факт заперечення нею проти задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав та оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку свідчить про наявність у неї бажання піклуватись про дитину. Тому висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу - позбавлення батьківських прав передчасним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі поданій до Верховного Суду у квітні 2019 року ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач покинула дитину, знехтувала своїми материнськими обов`язками, не приймала участі у вихованні дитини та не цікавилася її життям; суд апеляційної інстанції знехтував інтересами дитини та не застосував статтю 164 СК України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 4).

ОСОБА_3 проживає разом із батьком ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 5).

26 листопада 2016 року ОСОБА_4 повторно вийшла заміж і змінила прізвище на ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 133).

Вирішуючи питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 суд взяв до уваги висновок служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради від 18 травня 2017 року № 304, який було складено на основі пояснень батька дитини, допитав свідків та дослідив інші докази у справі. ОСОБА_4 на засіданні комісії служби у справах дітей присутня не була, оскільки з березня 2016 року проживає у м. Кемерово Російської Федерації.

ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції пояснила, що свідомо та умисно від виконання своїх материнських обов`язків не ухилялася. Після народження дитини проживала разом з чоловіком та сином, займалася вихованням та доглядом дитини. Проте відносини з чоловіком були дуже погані, вони спільно почали вживати наркотичні засоби. В 2016 році вона звернулася за допомогою до Благодійного Фонду Перетворення України з метою лікування та реабілітації наркозалежних, у зв`язку чим з весни по осінь 2016 року знаходилася в м. Одеса, де проходила курс реабілітації. Її чоловіку було відомо, що вона проходить лікування, дитина в цей час проживала у бабусі - ОСОБА_5 .

Після проходження лікування ОСОБА_7 робила спроби побачити дитину, привітати зі святами, надати матеріальну допомогу, проте батько та бабуся дитини проти цього заперечували.

У листопаді 2016 року ОСОБА_7 повторно вийшла заміж (т. 1 а. с. 133), а ІНФОРМАЦІЯ_4 народила другу дитину.

За своєю поведінкою і станом здоров`я вона хоче і може виконувати батьківські обов`язки належним чином.

Згідно з довідкою Обласного наркологічного диспансеру від 31 січня 2019 року № 261 ОСОБА_7 не є хронічним наркоманом (т. 2 а. с. 15). ОСОБА_7 не працює, отримує соціальну допомогу у зв`язку з народженням дитини, має постійне місце проживання та є волонтером Благодійної організації Всеукраїнський благодійний фонд Перетворення України, характеризується цією організацією позитивно (т. 1 а. с. 135).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частині третій статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Врахувавши, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов`язки та встановивши, що до ОСОБА_2 раніше не застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання сина, а сам факт заперечення нею проти задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав та оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку свідчить про наявність у неї бажання піклуватись про дитину, правильно застосувавши норми матеріального права суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу - позбавлення батьківських прав є передчасним.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач покинула дитину, знехтувала своїми материнськими обов`язками, не приймала участі у вихованні дитини та не цікавилася її життям; суд апеляційної інстанції знехтував інтересами дитини та не застосував статтю 164 СК України, висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги).

При вирішенні справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду