591/2314/17 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та скасування запису про право власності - 22.04.2020 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 22 січня 2019 року у складі судді Грищенко О. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 26 березня 2019 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Собини О. І., Хвостик С. Г.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпайпенерго" (далі - ТОВ "Укрпайпенерго"; товариство), ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В., про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування запису про право власності.

Вимоги обґрунтовував тим, що 02 жовтня 2013 року між ним та ТОВ "Укрпайпенерго" укладений договір про надання поворотної фінансової допомоги, згідно з умовами якого останнє отримало грошові кошти в розмірі 3 000 000 грн.

У зв`язку з невиконанням товариством зобов`язань за вищевказаним договором він подав до суду позов про стягнення заборгованості (справа № 755/17829/14-ц), який рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2014 року задоволений, з ТОВ "Укрпайпенерго" на його користь стягнуто 3 000 000 грн основного боргу. На виконання цього рішення виданий виконавчий лист, який пред`явлений до виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

У власності товариства перебувало нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 1 958,4 кв. м у місті Суми на АДРЕСА_2, на яке можливо було звернути стягнення в межах виконання вказаного вище рішення суду.

Разом із тим йому стало відомо, що станом на 24 березня 2017 року власником нежитлового приміщення механічна майстерня літ. "Е, е-ІІІ", загальною площею 1 958,4 кв. м. у місті Суми на АДРЕСА_2 є ОСОБА_2, яка зареєструвала право власності на це нерухоме майно 18 липня 2014 року на підставі договору купівлі-продажу. ОСОБА_2 є учасником ТОВ "Укрпайпенерго", їй належить частка у розмірі 40 % статутного капіталу.

ОСОБА_3 є її чоловіком та керівником товариства, у зв`язку з чим спірне нерухоме майно перейшло у спільну сумісну власність подружжя.

Вважав договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17 липня 2014 року, укладений між ТОВ "Укрпайпенерго" та ОСОБА_2, фіктивним, таким, що вчинений без наміру створення правових наслідків, а виключно з метою ухилення товариства від виконання грошового зобов`язання перед ним, яке виникло на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги від 02 жовтня 2013 року.

У зв`язку з наведеним на підставі статей 15, 16, 203, 215, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 17 липня 2014 року, скасувати запис про право власності номер 6388407 від 18 липня 2014 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В., у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення - механічну майстерню літ. "Е, е-ІІІ" загальною площею 1 958,4 кв. м, яке розташоване на АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 410835159101, поновити запис про право власності ТОВ "Укрпайпенерго" на вказане нерухоме майно.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 22 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 26 березня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди мотивували рішення тим, що позивач не довів, що в учасників правочину був відсутній намір створити юридичні наслідки, а також, що він укладений з метою ухилення від виконання зобов`язання за договором про надання поворотної фінансової допомоги.

Короткий зміст доводів касаційної скарги

У травні 2019 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Представник ОСОБА_1 зазначає, що суди зробили необґрунтовані висновки про те, що протокол загальних зборів від 02 липня 2014 року № 30, на підставі якого від імені продавця за договором діяв генеральний директор ТОВ "Укрпайпенерго", є достатнім доказом для підтвердження наявності повноважень останнього на вчинення правочину - укладення договору купівлі-продажу майна від 18 липня 2014 року. До компетенції загальних зборів учасників товариства відповідно до п.20.24 Статуту віднесено попереднє затвердження правочинів щодо придбання або відчуження нерухомості. Разом із тим він як учасник товариства не був повідомлений про проведення таких зборів, участі у вказаних загальних зборах та у голосуванні за прийняті зборами рішення він не приймав.

Суди помилково вважали, що сторони оспорюваного правочину, укладаючи його 18 липня 2014 року, не могли заздалегідь передбачити прийняття в подальшому заочного рішення суду від 25 вересня 2014 року, яким будуть стягнуті кошти на користь позивача. Відповідачі ОСОБА_3, як генеральний директор ТОВ "Укрпайпенерго", і ОСОБА_2, як головний бухгалтер та засновник ТОВ "Укрпайпенерго", які є подружжям, володіли повною інформацією щодо укладення договору від 02 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Укрпайпенерго" про надання поворотної фінансової допомоги на суму 3 000 000 грн, які внаслідок неповернення створили заборгованість товариства перед позивачем, і підлягали стягненню у судовому порядку.

Суди не з`ясували, чи передбачали сторони оспореного правочину реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, чи направлені дії сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, чи продовжував продавець фактично володіти та користуватися цим майном, та обмежено процесуальні права позивача щодо надання доказів фіктивності правочину, шляхом надання процесуальних привілеїв представнику відповідача - ТОВ "Укрпайпенерго".

Короткий зміст відзиву

Від представника ТОВ "Укрпайпенерго" ОСОБА_3 надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Обставини справи

Суди встановили, що ТОВ "Укрпайпенерго" створене згідно з рішенням загальних зборів його засновників, що підтверджується протоколом від 16 липня 2007 року № 1. Товариство діє на підставі Статуту.

Засновниками і учасниками товариства є: ОСОБА_5 (20% статутного капіталу), ОСОБА_2 (40 % статутного капіталу), ОСОБА_1 (40 % статутного капіталу) (пункти 3, 12 Статуту).

02 жовтня 2013 року ТОВ "Укрпайпенерго" (позичальник) та ОСОБА_1 (позикодавець) уклали договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого товариству надана поворотна фінансова допомога у загальному розмірі 3 000 000 грн на безоплатній основі. Вказана поворотна фінансова допомога підлягає поверненню позичальником частинами за наступним графіком: 1 800 000 грн - у строк до 27 грудня 2013 року; 1 200 000 грн - у строк до 30 травня 2014 року.

У подальшому зазначені кошти товариство не повернуло, що стало підставою для їх стягнення із ТОВ "Укрпайпенерго" Дніпровським районним судом міста Києва (заочне рішення від 25 вересня 2014 року у справі № 755/17829/14-ц).

16 січня 2015 року на виконання вказаного рішення суду видано виконавчий лист № 755/17829/14-ц та 03 березня 2015 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню цього виконавчого документа.

Згідно з пунктом 20.24 Статуту до компетенції загальних зборів учасників товариства віднесено попереднє затвердження правочинів (договорів, контрактів) щодо придбання або відчуження нерухомості, земельних ділянок, незалежно від їх ціни.

Відповідно протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Укрпайпенерго" від 02 липня 2014 року № 30 учасники: ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_1, одноголосно прийняли рішення про продаж частини майна товариства - а саме: механічної майстерні - нежитлового приміщення у АДРЕСА_2 .

18 липня 2014 року між ТОВ "Укрпайпенерго" в особі генерального директора ОСОБА_3, який діяв на підставі Статуту, протоколу № 1 Загальних зборів засновників ТОВ "Укрпайпенерго" від 16 липня 2007 року та протоколу № 30 Загальних зборів учасників ТОВ "Укрпайпенерго" від 02 липня 2014 року, та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення - механічної майстерні літ. "Е, е - ІІІ" загальною площею 1 958,4 кв. м у місті Суми на АДРЕСА_2, яке належить продавцю на підставі рішення господарського суду Сумської області від 20 січня 2011 року у справі № 18/161-10. Договір посвідчено Кирпич Л. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 18 липня 2014 року.

За погодженням сторін продаж предмета договору вчиняється за 401 000 грн, які сплачуються покупцем у безготівковому порядку на рахунок продавця протягом 90 робочих днів з дня підписання сторонами цього договору.

Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 18 липня 2014 року.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру від 31 липня 2014 року № 11 ТОВ "Укрпайпенерго" прийнято від ОСОБА_2 401 000 грн за договором купівлі-продажу від 18 липня 2014 року.

Позивач вважав договір від 18 липня 2014 року фіктивним, що стало підставою даного позову.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тлумачення статті 234 ЦК України свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що "позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.".

Предметом даного позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 18 липня 2014 року, укладеного між ТОВ "Укрпайпенерго" та ОСОБА_2, на підставі статті 234 ЦК України (у зв`язку з його фіктивністю).

Укладенню цього правочину передувало проведення 02 липня 2014 року загальних зборів товариства, на яких було вирішено здійснити продаж спірного нежитлового приміщення.

Суди встановили, що учасники загальних зборів: ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_1, одноголосно прийняли рішення про продаж частини майна товариства - механічної майстерні у місті Суми на АДРЕСА_2, що підтверджується протоколом від 02 липня 2014 року № 30.

31 липня 2014 року ОСОБА_2 сплатила на користь ТОВ "Укрпайпенерго" 401 000 грн на виконання умов договору купівлі-продажу від 18 липня 2014 року.

При відмові у задоволенні позову суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з недоведеності позивачем того, що в учасників правочину був відсутній намір створити юридичні наслідки.

Колегія погоджується з такими висновками та відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що оспорений правочин укладений з метою ухилення від виконання зобов`язання за договором про надання поворотної фінансової допомоги.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено 18 липня 2014 року, тобто до ухвалення Дніпровським районним судом міста Києва рішення від 25 вересня 2014 року у справі № 755/17829/14-ц про стягнення з ТОВ "Укрпайпенерго" на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 3 000 000 грн, наданих за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 02 жовтня 2013 року. Позивач не довів, що у товариства не було іншого майна, за рахунок якого можливо здійснити погашення боргу за договором поворотної фінансової допомоги.

Інші доводи касаційної скарги на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Головуючий	В. І. Журавель



Судді:	Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков
	М. М. Русинчук