752/13494/20 Про визнання незаконним та скасування запису державного реєстратора про обтяження - 01.12.2021 Прийняття

Короткий зміст заявлених позовних вимог У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк", державного реєстратора Державного підприємства "Український науково - дослідний і проектно - конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів "НДІБМІ" Троценка Юрія Миколайовича, третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування запису державного реєстратора про обтяження: реєстраційний номер обтяження 5836963 від 15 жовтня 2007 року 13:44654 в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна, перенесений записом про обтяження №23318995 від 15 жовтня 2007 року 13:44:54 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 38082399 від 13 листопада 2017 року 09:21:16.На обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідно до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №384/110/07-Пі від 15 жовтня 2007 року, укладеного між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2, банк надав позичальнику грошові кошти у тимчасове користування. 15 жовтня 2007 року на забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_2, між АКБСР "Укрсоцбанк" та ним (позивачем) укладений іпотечний договір №04/І-765, відповідно до умов якого він передав в іпотеку банку нерухоме майно: трикімнатну квартиру загальною площею 79,3 кв. м, жилою площею 44,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з направленим банком листом №1389 від 07 грудня 2017 року, АТ "Укрсоцбанк" повідомляло про припинення зобов`язання за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №384/110/07-ПІ у зв`язку з прощенням (анулюванням) заборгованості, та реєстрацією 09 листопада 2017 року на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" права власності банку на предмет іпотеки.Посилаючись на те, що у зв`язку з реалізацією належної йому на праві власності квартири, відповідно до статті 17 Закону України "Про Іпотеку" іпотека припинилася, державний реєстратор не мав законних підстав для внесення запису про обтяження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2, на підставі іпотечного договору № 04/І-765 від 15 жовтня 2007 року: реєстраційний номер обтяження 5836963 від 15 жовтня 2007 року 13:44654 в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна, перенесений записом про обтяження №23318995 від 15 жовтня 2007 року 13:44:54 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 38082399 від 13 листопада 2017 року 09:21:16.З огляду на наведене, просив визнати незаконним та скасувати оспорюваний запис державного реєстратора про обтяження:

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі.Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки заявлені вимоги щодо оскарження дій державного реєстратора, пов`язані з реєстрацією майна та майнових прав є самостійними, а не є похідними від спору щодо нерухомого майна, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що оскільки позивач обґрунтовує свої вимоги неналежним виконанням державним реєстратором своїх адміністративних функцій, зокрема внесення ним запису про обтяження на підставі договору іпотеки, який припинив свою дію, то зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що з аналогічним предметом і підставою позову він уже звертався до суду адміністративної юрисдикції, яким було відмовлено у відкритті провадження у справі з тих підстав, що зазначений спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, посилаючись на те, що звертаючись з адміністративним позовом до суду, ОСОБА_1 окрім вимоги про скасування запису про обтяження також заявляв вимогу про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію право власності на предмет іпотеки за АТ "Укрсоцбанк", а отже позовні вимоги в адміністративній справі та у зазначеній справі є відмінними.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справиУ червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року.Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року та витребувано матеріали справи. Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 16 липня 2021 року.Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не врахували, що судами адміністративної юрисдикції у відкритті провадження за пред`явленим позивачем позовом між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав відмовлено на тій підставі, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на рухоме, нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на майно є цивільно-правовим. Зважаючи на викладене, заявник вважав, що оскаржувані судові рішення є такими, що перешкоджають в реалізації ним права на судовий захист.Відзив на касаційну скаргу не надійшов.Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтуванняВідповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ), Закону України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) , законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляду яких здійснюється в порядку іншого судочинства. коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.Згідно з пунктами 1-2 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або не виконанням такою стороною зазначених функцій.Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового права суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.З матеріалів справи вбачається, що предметом позову ОСОБА_1 є вимога про скасування запису про обтяження нерухомого майна: реєстраційний номер обтяження: 5836963, 15 жовтня 2007 року 13:44:54 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, перенесений записом про обтяження № 23318995 від 15 жовтня 2017 13:44:54, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38082399 від 13 листопада 2017 09:21:16. ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги, посилаючись на те, що на забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_2 за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №384/110/07-Пі від 15 жовтня 2007 року, між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір №04/І-765, відповідно до умов якого він передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру загальною площею 79,3 кв. м, жилою площею 44,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з прощенням заборгованості за кредитним договором та реєстрацією 09 листопада 2017 року за АКБСР "Укрсоцбанк"на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" права власності на предмет іпотеки, іпотека припинилася, державний реєстратор не мав законних підстав для внесення оспорюваного запису про обтяження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 на підставі іпотечного договору № 04/І-765 від 15 жовтня 2007 року, а тому просив визнати незаконним та скасувати запис державного реєстратора про обтяження. Відмовляючи у відкритті провадження у справі суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням державним реєстратором своїх адміністративних функцій і не пов`язані з вимогою про захист приватного права чи інтересу позивача, а тому вважали, що спір не носить приватно-правовий характер.Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є помилковими, оскільки такий критерій визначення юрисдикції спору, як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора не завжди є достатнім та ефективним, враховуючи обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, у наведеному спорі питання належного виконання основного кредитного зобов`язання, виконання якого було забезпечене іпотекою, дія самого іпотечного договору, наявність підстав визнання іпотеки такою, що є припинена обов`язково постануть перед судом, який буде вирішувати даний спір, що свідчить про приватно-правовий характер спірних правовідносин.Не можна вважати публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У справі, що переглядається, вимоги про скасування запису про обтяження нерухомого майна стосуються в тому числі питання припинення забезпечуваного договору (припинення іпотеки), існування підстав відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) для припинення накладеного обтяження речових прав, а тому зазначений спір є цивільно-правовим, незважаючи на те, що у ньому бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами, у рішення від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" ("Bulanov and Kupchik v. Ukraine", заяви N 7714/06 та N 23654/08), ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40). У рішенні від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" ("Mosendz v. Ukraine", заява N 52013/08), ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125).У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" ("Shestopalova v. Ukraine", заява N 55339/07), ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24).У рішенні від 28 лютого 2008 року у справі "Церква села Сосулівка проти України" ЄСПЛ зазначив, що його завдання полягає не в тому, щоб досліджувати, чи мали національні суди відповідну компетенцію розглядати справу по суті, або встановлювати, якому з судів підсудний розгляд скарги заявників по суті (див. § 51). Суд вже роз`яснив у своїй прецедентній практиці щодо України, що суперечливі приписи національних судів у визначенні юрисдикції у справі, якщо це призвело до неможливості розгляду зазначеної справи по суті, прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує суть права заявника на доступ до суду (див. § 53).Верховний Суд зауважує, що відмова у відкритті провадження у цій справі з тих підстав, що спір належить розглядати в адміністративній, а не цивільній юрисдикції, за наявності судових рішень адміністративних судів, якими відмовлено у відкритті провадження за правилами адміністративного судочинства поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиЗгідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).Зважаючи на допущені судом першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, та з метою створення умов для ефективної реалізації права позивача на доступ до правосуддя, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, а отже наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень місцевого суду та суду апеляційної інстанції з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Щодо розподілу судових витрат Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141- 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблений висновок, що: "У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат". Ураховуючи, що за наслідками перегляду справи Верховним Судом, касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3,задоволена, оскаржувані судові рішення скасовано з направленням справи на розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, понесених особою у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, повинен здійснити суд, який ухвалить остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.Керуючись статтями 400, 406, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити.Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року скасувати, справу направи на розгляд до Подільського районного суду м. Києва. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.