333/3246/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 15.04.2020 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 серпня 2018 року у складі судді Круглікової А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2019 року у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк", банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 25 вересня 2007 року між АТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 657, за умовами якого позивач надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 28 000 доларів США зі сплатою 12,5 відсотків за користування кредитом в строк до 25 вересня 2027 року. В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 25 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за умовами якого ОСОБА_1 відповідає по зобов`язанням за вищезазначеним кредитним договором перед кредитором, у тому ж обсязі, що й боржник. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просили достроково солідарно стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 24 867,82 доларів США, з якої: 22 416,27 доларів США - заборгованість по кредиту, 2 272,11 доларів США - заборгованість за відсотками, 101,81 доларів США - пеня за прострочення відсотків, 46,81 доларів США - пеня за прострочення кредиту, 21,10 доларів США - 3% річних від простроченої суми відсотків по кредиту, 9,72 доларів США - 3% річних від простроченої суми кредиту.

Ужовтні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до АТ "Ощадбанк" із зустрічним позовом про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними.

Зустрічний позов мотивований тим, що між ОСОБА_1 та АТ "Ощадбанк" був укладений кредитний договір № 657. Крім того між ОСОБА_1 та банком був укладений договір іпотеки від 25 вересня 2007 року, яким було заставлено майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . 25 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та банком був укладений договір поруки № 657-1п від 25 вересня 2007 року. Істотна умова кредитного договору (порядок видачі та погашення кредиту) не відповідає вимогам Інструкції про касові операції в банках України. Пункти 1.3., 4.1.2. кредитного договору суперечать встановленому законодавством порядку видачі та повернення отриманих кредитів, порядку здійснення касових операцій з готівковою національною валютою в бухгалтерському обліку банку, Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) , статті 162 КпАП та є недійсними оскільки не відповідають вимогам статті 203 ЦК України. Кредитний договір позивачем було підписано під впливом обману з боку банку. Сторонами не узгоджено всіх істотних умов договору. Відповідно до висновку незалежного аудитора від 15 липня 2015 року реальна процентна ставка складає 15,218 %,, в той час як у договорі зазначено розмір процентів - 12,5 річних, а у таблиці визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки станом на 25 вересня 2007 року, яка є додатком до кредитного договору, вказана реальна процентна ставка - 14,38%. Недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Просили визнати недійсними з моменту укладання:

кредитний договір від 25 вересня 2007 року № 657, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ "Ощадний банк України",

договір іпотеки від 25 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ "Ощадний банк України", посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, яким було заставлено майно, а саме: квартира АДРЕСА_1,

договір поруки № 657-1п, укладений між ОСОБА_2 та ВАТ "Ощадний банк України".

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2019 року, первісний позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" територіально відокремленого безбалансового відділення №10007/0265 філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства "Ощадбанк" 22 416 доларів США 27 центів США заборгованості за кредитом, 2 272 долари США 11 центів США заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 101 долар США 81 цент США пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, 46 доларів США 81 цент США пені за прострочення сплати кредиту, 21 долар США 10 центів США - 3% річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, 9 доларів США 72 центи США - 3% річних за прострочення сплати кредиту та 4 872 грн 00 коп. судового збору.

У задоволенні зустрічної позовної заяви відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 не виконала взяті на себе зобов`язання за договором та допустила заборгованість по кредиту, чим порушила умови договору.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами за зустрічним позовом не надано доказів на підтвердження того, що оспорювані договори не відповідають вимогам статей 203, 215 ЦК України, Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) і порушують їхні права та інтереси. Правові підстави для визнання недійсними іпотечного договору 25 вересня 2007 року № 657-іф та договору поруки від 25 вересня 2007 року № 657-1п відсутні, оскільки судом не встановлено недійсність основного зобов`язання за договором про іпотечний кредит від 25 вересня 2007 року № 657.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 серпня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ВАТ "Державний ощадний банк України" про стягнення заборгованості за кредитним договором та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 28 000 доларів США не підтверджено. Висновок судово-економічної експертизи № 3258/3259-16 від 10 лютого 2017 року не мотивовано відхилений судом. Суди не надали оцінки доказам обману банком стосовно реальної відсоткової ставки. Наданий банком розрахунок заборгованості не відповідає дійсності.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2019 року АТ "Ощадбанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_3, у якому просять відмовити у задоволенні касаційної скарги. Відзив мотивований тим, що боржником та поручителем не доведено наявність умислу в діях банку, істотність значення обставин, щодо яких їх введено в оману, а також сам факт обману. Банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, відкривши позивачу позичковий рахунок та здійснивши видачу кредитних коштів. Виписка з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних операцій. Висновок експерта не може бути належним доказом по цій справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року заяву ОСОБА_1 про відстрочення судового збору задоволено. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення у даній справі, відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано цивільна справа № 333/3246/15-ц із суду першої інстанції.

У серпні 2019 року 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду

06 лютого 2020 року справа передана судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Судами встановлено, що 25 вересня 2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України", яке змінило найменування на ПАТ "Державний ощадний банк України" (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про іпотечний кредит № 657 з додатками № № 1-3, за умовами якого (пункт 1.1. договору) банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 28 000 доларів США, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 28 000 доларів США, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,5% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором.

Згідно з пунктом 1.2. договору, кредит надається на 240 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 25 вересня 2027 року на придбання двокімнатної квартири за договором купівлі-продажу від 25 вересня 2007 року, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

За змістом пункту 1.3. договору, надання кредиту здійснюється одноразово з позичкового рахунку № НОМЕР_1 у філії Орджонікідзевське відділення № 7717 ВАТ "Ощадбанк" готівкою протягом одного робочого дня з моменту виконання позичальником умов, що зазначені в пункті 1.4. цього договору. Сукупна вартість кредиту, графік платежів, вид і предмет кожної супутньої послуги та їх обґрунтування визначені в додатках № 1, № 2, № 3 цього договору, що є його невід`ємною частиною.

Пунктом 1.5. договору визначено, що позичальник зобов`язується щомісячно до останнього числа місяця, наступного за звітним, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані Банком проценти ануїтетними платежами в сумі 328 доларів США шляхом внесення готівки до каси Банку або шляхом безготівкових перерахувань, починаючи з 25 жовтня 2007 року на відповідні позичкові рахунки позичальника. Сплату останнього ануїтетного платежу здійснити до 25 вересня 2027 року

Відповідно до пункту 1.6.1.1. договору, нарахування процентів здійснюється, починаючи з дня видачі кредиту до закінчення строку, вказаного в пункті 1.2. договору. Проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом. Сплата процентів здійснюється позичальником з першого дня по останній день платіжного періоду включно (під платіжним періодом розуміється період, в якому Позичальник повинен сплатити черговий платіж згідно Графіку погашення і дорівнює 30 дням).

Згідно з пунктом 3.4. договору, банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, або у визначений банком частині, сплати процентів за користування кредитом та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов`язань за цим договором () Виконання позичальником вимоги банку щодо дострокового повернення суми кредиту, належних до сплати процентів та інших платежів відповідно до умов цього договору повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання такої вимоги від банку.

Пунктом 4.2.2. договору сторони передбачили право банку при виникненні простроченої заборгованості за кредитом чи процентами більше ніж на 2 місяці, а також в інших випадках, передбачених цим договором, вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за цим договором та стягнути заборгованість за цим договором в примусовому порядку.

За змістом пункту 4.3.3. договору, позичальник зобов`язався у разі порушення умов цього договору достроково повернути кредит з одночасною сплатою процентів за фактичний час користування кредитними ресурсами.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань по цьому договору (пункт 8.1. договору).

ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 25 вересня 2007 р. № 657 належним чином не виконала.

31 березня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали особисто вимогу про дострокове повернення кредиту від 27 березня 2015 року вих. № 4/128/1120, у якій АТ "Ощадбанк" просить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 30-денний строк погасити заборгованість перед банком за кредитом в загальній сумі 23 129,92 доларів США.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що 19 жовтня 2015 року ПАТ "Державний ощадний банк України" збільшило позовні вимоги і просило стягнути заборгованість у розмірі 24 867,82 доларів США, з якої: 22 416,27 доларів США - заборгованість по кредиту, 2 272,11 доларів США - заборгованість за відсотками, 101,81 доларів США - пеня за прострочення відсотків, 46,81 доларів США - пеня за прострочення кредиту, 21,10 доларів США - 3% річних від простроченої суми відсотків по кредиту, 9,72 доларів США - 3% річних від простроченої суми кредиту, яка виникла станом на 12 жовтня 2015 року (т. 1 арк.спр.149-150).

За змістом статті 526 ЦК України виходить, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Отже, встановивши, що відповідачі порушили строки виконання зобов`язання, суди дійшли обґрунтованих висновків щодо стягнення заборгованості за кредитом.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

В постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) зазначено, що "відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. () Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання".

Суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків за кредитом, пені та 3% річних, не врахував, що після настання строку виконання договору кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків за кредитом, пені та 3% річних,не перевірив та не встановив за який період нараховані відсотки, пеня та 3% річних за кредитним договором.

Стосовно вимог зустрічного позову колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України (435-15) ; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що "обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю".

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Враховуючи наведене, суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що АТ "Ощадбанк" надало позичальнику повну інформацію про умови кредитування, мету, з якою кредит може бути використаний; форми його забезпечення; тип відсоткової ставки, на яку кредит може бути виданий, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги по оформленню договору (переліку всіх видатків, пов`язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема, таких як видатки на страхування); строк, на який кредит був отриманий; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоти та об`єму; можливість дострокового повернення кредиту та його умов, про що свідчить підпис ОСОБА_1 на договорі про іпотечний кредит № 657 та додатках до договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судове рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення відсотків за кредитом, пені та 3% річних постановлено без додержання норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційної інстанції в частині стягнення відсотків за кредитом, пені та 3% річних скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.