297/704/18 Про визнання недійсними реєстрацій та свідоцтвт про право власності на нерухоме майно, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування - 14.04.2020 Прийняття

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Берегівська районна державна адміністрація (далі - Берегівська РДА), Дийдянська сільська рада, про визнання недійсним наказів, реєстрації та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням тринадцятої сесії 23 скликання Дийдянської сільської ради від 03 березня 2000 року його бабі ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1,77 га на території Дийдянської сільської ради у контурі 69 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а 19 лютого 2001 року їй виданий державний акт на право приватної власності на землю І-ЗК № 014864. ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та залишила заповіт, згідно з яким все своє майно вона заповіла йому. У 2017 році він вирішив оформити право власності на земельну ділянку за заповітом та звернувся до нотаріуса, де йому роз`яснено необхідність отримання кадастрового номера на земельну ділянку.

Листом інженера-розпорядника від 12 грудня 2017 року повідомлено про неможливість присвоїти кадастровий номер, оскільки на цю земельну ділянку накладаються:

1) земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 0,95 га, кадастровий номер 2120483600:01:000:0105, яку надано у власність ОСОБА_4 згідно з наказом Головного управління Держземагентства у Закарпатській області від 28 січня 2014 року № ЗК/2120483600:01:000/00000081;

2) земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 0,95 га, кадастровий номер 2120483600:01:000:0104, яку надано у власність ОСОБА_3, згідно з наказом Головного управління Держземагентства у Закарпатській області від 28 січня 2014 року № ЗК/2120483600:01:000/00000083.

23 січня 2015 ОСОБА_3 та 28 січня 2015 ОСОБА_4, уклали договори дарування, згідно з якими подарували ці земельні ділянки ОСОБА_6 . У зв`язку з набуттям спадкодавцем права власності на землю раніше за ОСОБА_3 та ОСОБА_4, накази Головного управління Держземагентства у Закарпатській області, вважає, що вказані накази є незаконними, прийнятими без вилучення земельної ділянки від власника. Здійснена на їх підставі державна реєстрація права власності та правовстановлюючі документи є незаконними.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати незаконними та скасувати: накази Головного управління Держземагентства у Закарпатській області від 28 січня 2014 року № ЗК/2120483600:01:000/00000081, яким надано земельну ділянку у власність ОСОБА_4, та № ЗК/2120483600:01:000/00000083 від 28 січня 2014 року, яким надано земельну ділянку у власність ОСОБА_3 ; державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастровий номер 2120483600:01:000:0104, індексний номер 17743302 від 13 лютого 2014 року, номер запису про право власності 4662286 від 12 лютого 2014 року; свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 17742719 від 13 лютого 2014 року, видане ОСОБА_3 Реєстраційною службою Берегівського районного управління юстиції; державну реєстрацію земельної ділянки за ОСОБА_4, кадастровий номер 2120483600:01:000:0105, індексний номер 17669776 від 12 лютого 2014 року, номер запису про право власності 4644396 від 11 лютого 2014 року; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 17666724 від 12 лютого 2014 року, видане ОСОБА_4 Реєстраційною службою Берегівського районного управління юстиції; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,95 га, кадастровий номер 2120483600:01:000:0104, та площею 0,95 кадастровий номер 2120483600:01:000:0105, які розташовані в контурі НОМЕР_1 на території Дийдянської сільської ради за межами населеного пункту; визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 1,77 га, що розташована в контурі НОМЕР_1 на території Дийдянської сільської ради, за межами населеного пункту; стягнути 4 228,80 грн судового збору та 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Рішенням Берегівського районного суду від 26 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконними та скасовано: накази Головного управління Держземагентства у Закарпатській області від 28 січня 2014 року № ЗК/2120483600:01:000/00000081, яким надано земельну ділянку у власність ОСОБА_4, та № ЗК/2120483600:01:000/00000083 від 28 січня 2014 року, яким надано земельну ділянку у власність ОСОБА_3 ; державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 2120483600:01:000:0104, індексний номер 17743302 від 13 лютого 2014 року, номер запису про право власності 4662286 від 12 лютого 2014 року; свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 17742719 від 13 лютого 2014 року, видане ОСОБА_3 Реєстраційною службою Берегівського районного управління юстиції; державну реєстрацію земельної ділянки за ОСОБА_4 кадастровий номер 2120483600:01:000:0105, індексний номер 17669776 від 12 лютого 2014 року, номер запису про право власності 4644396 від 11 лютого 2014 року; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 17666724 від 12 лютого 2014 року, видане ОСОБА_4 Реєстраційною службою Берегівського районного управління юстиції; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,95 га, кадастровий номер 2120483600:01:000:0104, та площею 0,95 кадастровий номер 2120483600:01:000:0105, які розташовані в контурі НОМЕР_1 на території Дийдянської сільської ради за межами населеного пункту; визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 1,77 га, що розташована в контурі НОМЕР_1 на території Дийдянської сільської ради, за межами населеного пункту. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що при прийнятті розпоряджень та наказів, спірні земельні ділянки передані у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4, без вилучення їх у власника ОСОБА_7, що є грубим порушенням ЗК України (2768-14) . Згідно з Витягом із плану землекористування Дийдянської сільської ради, спірна земельна ділянка знаходиться в контурі 69 та віднесена до земель колективної власності колишнього КСГП "Дийдівське", що підлягає розпаюванню та не могла бути відведена у власність не членам колишнього КСГП для ведення особистого селянського господарства. Крім того, в спірних наказах зазначається, що земельні ділянки передаються у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_3 із земель державної власності, у той час коли ці землі були у власності ОСОБА_7, ОСОБА_2 набула право власності на спірні земельні ділянки безвідплатно, відповідно до договорів дарування з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Враховуючи, що земельна ділянка площею 1,77 га належить ОСОБА_7 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 835, яка залишила заповіт на позивача, який спадщину прийняв, суд вважав за можливе у порядку статті 392 ЦК України визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом право власності на цю земельну ділянку.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 1,77 га, що розташована в контурі НОМЕР_1 на території Дийдянської сільської ради, за межами населеного пункту - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні таких вимог ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із того, що площа земельної ділянки, на яку має право позивач у порядку спадкування, становить 1,77 га. Загальна площа двох земельних ділянок, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_2 (0,95 га, кадастровий номер 2120483600:01:000:0104, та 0,95 га, кадастровий номер 2120483600:01:000:0105), становить 1,9 га. Як вбачається із Схеми перетину земельних ділянок, ці земельні ділянки частково перетинаються із земельною ділянкою, на яку має право позивач у порядку спадкування - перетин із ділянкою 2120483600:01:000:0105 співпадає на 53,4514 %, перетин із ділянкою 2120483600:01:000:0104 співпадає на 32,6252 %. Отже, площа та конфігурація земельної ділянки, право власності на яку має намір оформити у порядку спадкування позивач, відрізняється від площ та конфігурації вказаних вище земельних ділянок. Таким чином, вимоги про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,95 га, кадастровий номер 2120483600:01:000:0104 та площею 0,95 кадастровий номер 2120483600:01:000:0105, та визнання за позивачем права власності на них, задоволенню не підлягають.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення в частині відмови у задоволенні вимог про витребування майна та визнання права власності та ухвалити у цій частино нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що земельна ділянка в контурі 69 не могла бути відведена у власність не членам колишнього КСГП, тобто земельні ділянки від ОСОБА_2 у будь-якому випадку потрібно витребувати не дивлячись на конфігурацію. Суд першої інстанції не вказав на чию користь потрібно витребувати земельні ділянки, а тому їх частину треба витребувати на його користь, а іншу - на користь Дийдянської сільської ради.

У січні 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що витребувати своє майно із чужого незаконного володіння має право лише власник, і лише якщо доведе факт незаконного вибуття майна з його володіння. ОСОБА_1 не є ані власником, ані користувачем спірної земельної ділянки згідно з вимогами ЗК України (2768-14) , а Дийдянська сільська рада не має повноважень щодо розпорядження цими землями, то заявник не вправі ставити вимоги щодо витребування цієї земельної ділянки із чужого незаконного володіння на свою користь, а також на користь Дийдянської сільської ради, тим паче, що жодних повноважень від сільської ради на це він не отримував.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України (1618-15) щодо законності та обґрунтованості.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 1,77 га, що розташована в контурі НОМЕР_1 на території Дийдянської сільської ради, за межами населеного пункту, то суд касаційної інстанції переглядатиме вказане судове рішення лише в цій частині.

Встановлені судами обставини

Рішенням 13 сесії 23 скликання Дийдянської сільської ради від 03 березня 2000 року (у додатку № 361) ОСОБА_7 (баба позивача) надано у приватну власність земельну ділянку площею 1,77 га на території Дийдянської сільської ради в контурі 69 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 19 лютого 2001 року їй виданий відповідний державний акт на право приватної власності на землю І-ЗК № 014864.

Згідно із заповітом від 01 грудня 2011 року, посвідченим секретарем Дийдянської сільської ради, ОСОБА_7 заповіла все своє майно ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.

Спадщину після смерті баби позивач прийняв, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що встановлено рішенням Берегівського районного суду від 06 грудня 2013 року, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_1 на будинок на підставі вказаного рішення суду зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 січня 2014 року. Також рішенням Берегівського районного суду від 19 лютого 2018 року встановлено факт належності ОСОБА_1 заповіту, складеного ОСОБА_5, та встановлено факт належності ОСОБА_5 державного акта на право приватної власності на землю І-ЗК № 014864.

Із метою оформлення права власності на спірну земельну ділянку, позивач звернувся до нотаріуса, при цьому йому роз`яснено про необхідність отримати кадастровий номер на земельну ділянку.

Листом інженера-землевпорядника О. Бойчук від 12 грудня 2017 року позивачу повідомлено про неможливість присвоїти земельній ділянці кадастровий номер, оскільки на цю земельну ділянку накладаються: земельна ділянка площею 0,95 га, кадастровий номер 2120483600:01:000:0105, яка передана у власність ОСОБА_4, та земельна ділянка площею 0,95 га, кадастровий номер 2120483600:01:000:0104, яка передана у власність ОСОБА_3 .

Рішенням від 11 вересня 2018 року № РВ-2100267342018 державним кадастровим реєстратором відмовлено ОСОБА_1 у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, оскільки у межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, знаходяться частини інших земельних ділянок - перетин із ділянкою, кадастровий номер 2120483600:01:000:0105, співпадає на 53,4514 %, перетин із ділянкою, кадастровий номер 2120483600:01:000:0104, - співпадає на 32,6252 %, що підтверджено Схемою перетину земельних ділянок.

Розпорядженням голови Берегівської РДА від 18 березня 2010 року № 168, наданий дозвіл ОСОБА_3 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,95 га на території Дийдянської сільської ради за межами населеного пункту, в контурі 69, у власність для ведення особистого селянського господарства, а розпорядженням голови Берегівської РДА від 18 березня 2010 року № 171, наданий дозвіл ОСОБА_4 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,95 га на території Дийдянської сільради за межами населеного пункту, в контурі 69, у власність для ведення особистого селянського господарства.

Наказами Головного управління Держземагентства у Закарпатській області від 28 січня 2014 року затверджені проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства та надані їм земельні ділянки по 0,95 га кожній у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Згідно з витягом із Державного реєстру прав на нерухоме майно, ОСОБА_4 11 лютого 2014 року зареєструвала спірну земельну ділянку на праві приватної власності у реєстраційній службі Берегівського ГУЮ та отримала Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 12 лютого 2014 року № 17666724.

Згідно з витягом із Державного реєстру прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 12 лютого 2014 року в Реєстраційній службі Берегівського РУЮ, зареєструвала на себе другу частину спірної земельної ділянки на праві приватної власності та отримала Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 13 лютого 2014 року № 17742719.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування, укладеного 23 січня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, остання набула право власності на земельну ділянку площею 0,95 га, яка розташована на території Дийдянської сільської ради, кадастровий номер 2120483600:01:000:0104.

Згідно з нотаріально посвідченого договору дарування, укладеного 28 січня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, остання набула право власності на спірну земельну ділянку площею 0,95 га, яка розташована на території Дийдянської сільської ради, кадастровий номер 2120483600:01:000:0105.

Право власності на вказані земельні ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 .

Нормативно-правове обґрунтування

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди мають враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Правилом частини першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal v. the United Kingdom" (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави ( 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

' 'p' Цивільним кодексом України (435-15) передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що площа земельної ділянки, на яку має право позивач у порядку спадкування, становить 1,77 га, а загальна площа двох земельних ділянок, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_2 (0,95 га, кадастровий номер 2120483600:01:000:0104, та 0,95 га, кадастровий номер 2120483600:01:000:0105), становить 1,9 га, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 1,77 га, що розташована в контурі НОМЕР_1 на території Дийдянської сільської ради, за межами населеного пункту, оскільки відповідно до схеми перетину земельних ділянок, вони лише частково перетинаються із земельною ділянкою, на яку має право позивач у порядку спадкування: перетин із ділянкою 2120483600:01:000:0105 співпадає на 53,4514 %, а перетин із ділянкою 2120483600:01:000:0104 співпадає на 32,6252 %.

Таким чином, до правовідносин, що склалися між сторонами не підлягає застосуванню положення статті 388 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 належить лише частина від земельних ділянок, належних ОСОБА_2, а площа та конфігурація земельної ділянки, право власності на яку має намір оформити у порядку спадкування позивач, відрізняється від площ та конфігурації земельних ділянок відповідача.

Твердження заявника про те, що земельна ділянка в контурі 69 не могла бути відведена у власність не членам колишнього КСГП, тобто земельні ділянки від ОСОБА_2 у будь-якому випадку потрібно витребувати не дивлячись на конфігурацію, є безпідставними, такими, що ґрунтуються на власному тлумаченні норм матеріального права, позаяк рішення суду про витребування з незаконного володіння нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за іншою особою. Тобто, у разі витребування у ОСОБА_2, земельних ділянок у власність ОСОБА_1, на підставі судового рішення, право власності на них підлягає державній реєстрації, і позивач стає власником цих земельних ділянок у повному обсязі, що є незаконним, таким, що порушує права відповідачів та держави.

Вимоги заявника про витребування у ОСОБА_2, іншої частини земельних ділянок на користь Дийдянської сільської ради, є абсурдними, адже, органи державної влади не уповноважували ОСОБА_1 на представництво їхніх інтересів, на що також вказує Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області у своєму відзиві на касаційну скаргу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява № 3236/03).