456/847/18 Про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України без згоди та супроводу батька - 08.04.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 червня 2018 року у складі судді Шрамка Р. Т.

та постанову Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року

у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа - Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України без згоди та супроводу батька.

Позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_2 є батьками спільної дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Коли дитині виповнилося вісім місяців, відповідач залишив сім`ю та переїхав до

м. Стрий Львівської області.

18 березня 2013 року шлюб між ними розірвано.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року визначено місце проживання дитини з матір`ю.

Зазначала, що з урахуванням наявності у сина численних захворювань, він потребує дороговартісного лікування, а також оздоровлення та відпочинку за кордоном, проте відповідач упродовж п`яти років відмовляється надати дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за межі України, у зв`язку з чим вона змушена звертатися до суду.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_3 на тимчасовий виїзд за межі України у її супроводі до Турецької Республіки, на період із 25 липня по 07 серпня

2018 року для оздоровлення з обов`язковим поверненням до України, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області

від 06 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на обґрунтування необхідності відпочинку дитини саме в Турецькій Республіці, при наявності у неї нотаріально посвідченої заяви відповідача про надання згоди терміном із 01 червня 2018 року по 01 червня 2019 року на виїзд сина за кордон до Республіки Польща та країн Шенгенської угоди.

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 червня

2018 року скасовано та провадження у справі закрито.

Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовлено. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України без згоди батька відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про недоцільність відпочинку дитини у липні-серпні 2018 року

в Турецькій Республіці, необхідність погодження відпочинку дитини

з батьком, необхідність рекомендації лікарів, наявність альтернативного відпочинку у країнах Шенгенської зони є помилковим та негативно вплинув на інтереси дитини.

У той же час, на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції питання надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини ОСОБА_3

у супроводі матері ОСОБА_1 до Турецької Республіки на період

з 25 липня по 07 серпня 2018 року вже втратило свою актуальність, таке рішення суду не може бути виконано за плином часу, а тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 12 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дотрималися розумних строків розгляду справи, що призвело до істотних негативних наслідків, а саме: не врахували інтереси дитини та порушили її право на відпочинок.

Зазначає, що загалом справа розглядалася судами понад двадцять місяців.

Вважає, що природні права її дитини на відпочинок і оздоровлення,

а також її право щодо доступу до правосуддя були порушені.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 квітня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася спільна дитина - син ОСОБА_3 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2012 року шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало законної сили 18 березня 2013 року (а.с. 17 т. 1).

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 лютого 2016 року визначено місце проживання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Відповідно до листа Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" Шевченківського району

м. Києва від 08 лютого 2017 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, необхідне оздоровлення.

Згідно із довідкою Державної установи "Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України" від 27 травня 2014 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, рекомендовано відпочинок на морі, а відповідно до довідки цього ж інституту від 03 жовтня 2017 року дитині рекомендовано санаторно-курортне лікування на морі.

26 лютого 2018 року ОСОБА_1 уклала договір № 4440 на туристичне обслуговування, а саме: відпочинок у Турецькій Республіці у період

з 25 липня по 07 серпня 2018 року разом з дитиною ОСОБА_3 вартістю 58 533,00 грн, після чого звернулася з проханням до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини разом із нею за межі України

(а.с. 31-35 т. 1).

Відповідно до протоколу засіданні комісії з питань захисту прав дитини Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 30 травня 2018 року № 11 розглянуто питання щодо виїзду за кордон малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, враховуючи матеріали справи та думку дитини, члени комісії одноголосно підтримали позовну заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на тимчасовий виїзд ОСОБА_3 за кордон без згоди та супроводу батька (а.с. 140-141 т.1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального

і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини і розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та

не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Стаття 157 СК України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися

з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування

не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або

в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" (3857-12) , Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (57-95-п) (далі - Правила).

Вказані Правила передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду

з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред`явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий із батьків відсутній у пункті пропуску.

Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим із батьків, порядок участі

у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток

і виховання. Закон України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" (3857-12) регулює конкретний (одноразовий) виїзд дитини за кордон із визначенням його початку й закінчення.

Тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків має відповідати найкращим інтересам дитини і такий дозвіл за відсутності згоди другого

з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період,

з визначенням його початку й закінчення.

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду

у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17, провадження

Звертаючись у березні 2018 року до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просила суд надати дозвіл ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на тимчасовий виїзд за межі України у її супроводі до Турецької Республіки, на період із 25 липня по 07 серпня 2018 року, для оздоровлення, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що 11 квітня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася спільна дитина - син ОСОБА_3 .

з 25 липня по 07 серпня 2018 року разом з дитиною ОСОБА_3, після чого звернулася з проханням до відповідача про надання дозволу на виїзд дитини разом із нею за межі України (а.с. 31-35 т. 1).

30 травня 2018 року питання щодо виїзду за кордон малолітнього

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, враховуючи матеріали справи та думку дитини, члени комісії одноголосно підтримали позовну заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на тимчасовий виїзд ОСОБА_3 за кордон без згоди та супроводу батька (а.с. 140-141 т.1).

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, врахував висновки Верховного Суду, повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України у супроводі матері та без дозволу і супроводу батька із визначенням його початку й закінчення. Також правильно зазначив, що на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції питання надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини ОСОБА_3 у супроводі матері ОСОБА_1 до Турецької Республіки на період

з 25 липня по 07 серпня 2018 року втратило свою актуальність, таке рішення суду не може бути виконано за плином часу.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає

у касаційній скарзі заявник.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Крім того, у касаційній скарзі заявник просить направити справу на розгляд Великої Палата Верховного Суду з тих підстав, що ця справа має виключну правову проблему і може слугувати у забезпеченні розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу

в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

У задоволенні клопотання про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, слід відмовити, так як підстави для цього відсутні, судова практика є незмінною, як і наведені вище висновки Верховного Суду.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду