357/11936/18 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 08.04.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській областіна постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М, Панченка М. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області (далі - Управління) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обгрунтований тим, що 01 лютого 2018 року між Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області в особі начальника управління ОСОБА_4 та ним укладено контракт № 07/273 (далі - Контракт) про призначення його на посаду начальника відділення у місті Біла Церква Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області на строк з 01 лютого 2018 року до 31 січня 2019 року.

11 вересня 2018 року відповідач вручив ОСОБА_1. лист- попередження № 07/2043 про дострокове розірвання 26 вересня 2018 року контракту, в якому не зазначено причини та підстави такого звільнення. Його звільнено без врахування пункті 5.3 Контракту.

26 вересня 2018 року позивачу надано наказ Управління від 25 вересня 2018 року № 476-к про його звільнення та видано трудову книжку.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2018 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов ОСОБА_1 є необгрунтований, оскількине наведено норми права, які порушені під час його звільнення, позивача звільнено з дотриманням норм трудового законодавства.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Київського апеляційного суд 03 квітня 2019 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2018 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним наказ Управління від 25 вересня 2018 року № 476-к про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділення у місті Біла Церква Управління з 26 вересня 2018 року. Стягнуто з Управління на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 181 702,24 грн без урахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на його користь з Управління середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання. Проведено розподіл судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що незважаючи на звільнення позивача на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, звільнення має відбуватися з дотриманням вимог законодавства про працю, а саме пункту 3 частини першої статті 40 КЗпПУкраїни, оскільки позивача звільнено за систематичне невиконання покладених на нього обов`язків. Передбачені трудовим контрактом підстави для його розірвання є безумовними й незалежними від будь-яких об`єктивних чи суб`єктивних чинників, проте за умови, що такі підстави є додатковими і законодавством не передбачені.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 травня 2019 року заяву ОСОБА_1 про виправлення описки у постанові Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року задоволено.

Виправлено описку у мотивувальній частині постанови Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року замість: " ОСОБА_1, якого звільнено з 26 вересня 2018 року, поновлено даним судовим рішенням від 13 березня 2019 року" правильним вважати: " ОСОБА_1, якого звільнено з 26 вересня 2018 року, поновлено даним судовим рішенням від 03 квітня 2019 року".

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 травня 2019 року клопотання адвоката Горбоконь В. Ю. в інтересах Управління про виправлення арифметичної помилки у постанові Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року задоволено частково. Виправлено арифметичну помилку у мотивувальній та резолютивній частинах постанови Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, а саме вважати правильним суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу 110 748, 71 грн замість 181 702,24 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2019 року Управління звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15 травня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

У червні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

12 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду зупинене виконання постанови Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року до закінчення касаційного розгляду справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Управління обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції не дотримано вимог законодавства, неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, складено висновки, які не відповідають матеріалам справи, порушено норми матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що звільнення позивача відбулося на підставі підпункту "а" пункту 5.3 Контракту, а запис в трудову книжку оформлений відповідно до вимог законодавства за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України. Запис в трудовій книжці при звільненні провадився у точній відповідності з формулюванням законодавства і посиланням на відповідний пункт та статтю закону.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що Контрактом передбачені додаткові підстави його розірвання, що відповідає висновкам, викладеним у рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 (v012p710-98) .

Сторони в Контракті визначили умови для його розірвання, тому відповідач провів звільнення позивача відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції неправомірно прирівняв визначений Законом загальний механізм розірвання укладеного на невизначений строк трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу до припинення трудових відносин з підстав, передбачених контрактом, чим створив суперечливий прецедент та фактично знівелював правову природу контракту.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що спір у цій справі виник між сторони з приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом, а саме на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, а не у зв`язку із звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми частини третьої статті 40 КЗпП України на ці відносини не повинні поширюватися.

Суд апеляційної інстанції не дослідив, що позивача звільнено згідно з умовами Контракту, внаслідок виконання покладених на нього обов`язків із порушенням чинного законодавства, що не потребує попереднього застосування дисциплінарного стягнення.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що позивач не може бути поновлений на посаді, оскільки строк дії контракту закінчився 31 січня 2019 року. З 01 лютого 2019 року на цій посаді працює інший працівник.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Твердження відповідача про систематичне невиконання посадових обовязків ОСОБА_1, є необгрунтованими, а звільнення є незаконним.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 01 лютого 2018 року між Управлінням в особі його начальника ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено Контракт про призначення ОСОБА_1 на посаду начальника відділення у місті Біла Церква Управління на строк з 01 лютого 2018 року до 31 січня 2019 року (т. 1, а. с. 6-10 ).

Згідно з наказом від 25 вересня 2018 року № 476-к ОСОБА_1 - начальника відділення Управління звільнено 26 вересня 2018 року відповідно до підстав, передбачених Контрактом (пункт 8 частина перша статті 36 КЗпП України) (т. 1, а. с. 29).

Відповідно до службової записки Начальника адміністративно-господарського відділу, Начальника відділу фінансового контролю та аудиту за результатами проведеного вибіркового аналізу договорів по м. Біла Церква та Білоцерківському районі, начальнику Управління, ОСОБА_1 безвідповідально ставиться до виконання посадових обов`язків, передбачених Положенням про відділення та умовами Контракту, в частині забезпечення раціонального та економічного використання коштів Фонду та не дотримання вимог Антикорупційної програми Фонду на 2018 рік. Пропонувалося розглянути питання дострокового розірвання контракту на підставі підпункту "а" пункту 5.3 розділу 5 (т. 1, а. с. 62-64).

Згідно зі службовою запискою начальника Управління при укладанні 01 серпня 2017 року договору між відділенням у м. Біла Церва та ОСББ "Успіх м. Біла Церква" про надання послуг з обслуговування приміщень будинку ОСББ "Успіх м. Біла Церква" № 3 виявлені порушення (т. 1, а. с. 65-66).

На нараді Управління з начальниками Білоцерківського відділення управління та відділення у м. Біла Церква 10 вересня 2018 року прийняте рішення, яке затверджене протоколом № 38, згідно з яким рекомендовано начальнику Управління достроково припинити трудові контракти з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та звільнити їх із займаних посад з 17 вересня 2018 року за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України (т. 1, а. с. 59-60).

Начальник Управління 10 вересня 2018 року відповідно до пункту 5.6.7. Положення про Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області, затвердженого наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 25 січня 2018 № 61-од (далі - Положення) звернувся до виконуючого обов`язки директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України Нестерова С. В. про погодження звільнення начальника відділення у м. Біла Церква ОСОБА_1 та розірвання з ним Контракту за систематичне невиконання або виконання із порушенням чинного законодавства обов`язків, покладених на нього Контрактом (підпункт "а" пункт 5.3. контракту) (т. 1, а. с. 55).

Виконуючий обов`язки директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_6 погодив звільнення ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 56).

Згідно з пунктом 22 Положення у разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов`язань, передбачених у контракті, його може бути достроково розірвано з попередженням відповідної сторони за два тижні.

11 вересня 2018 року ОСОБА_1 попереджено про розірвання контракту за два тижні, вручено попередження про дострокове розірвання контракту за вихідним номером № 07 /2043 (т. 1, а. с. 12).

Відповідно до наказу від 25 вересня 2018 року № 476-к ОСОБА_1, начальника відділення Управління, звільнено 26 вересня 2018 року з підстав, передбачених Контрактом (пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України) (т. 1, а. с. 29).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно достатті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У частині третій статті 21 КЗпП України визначено, що контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.

Враховуючи особливості зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України (322-08) , так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Відповідно до п.17 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 (170-94-п) у контракті можуть визначатися додаткові, крім встановлених чинним законодавством, підстави його розірвання.

З огляду на вказані норми матеріального права Верховний Суд зазначає, що на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України (322-08) припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Відповідно до підпункту "а" пункту 5.3. Контракту керівник може бути звільнений з посади, а контракт розірваний з ініціативи Управління до закінчення строку його дії у випадку систематичного невиконання або виконання із порушенням чинного законодавства керівником обов`язків, покладених на нього законодавством України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Статутом, Типовим положенням, Положенням про Відділення, нормативно-правовими та розпорядчими актами Фонду, наказами Управління та цим контрактом.

Отже, укладений між сторонами Контракт передбачає звільнення позивача до закінчення строку його дії.

Переглядаючи законність та обгрунтованість судового прішення в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

Суд апеляційної інстанції вважав, що при звільненні працівника з підстав, передбачених цією нормою закону, роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного стягнення, чи можна вважати його вчинення систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У наказі про звільнення відсутня інформація, у чому саме полягало систематичне невиконання позивачем своїх обов`язків і які заходи дисциплінарного стягнення до нього застосовувалися.

Крім того, згідно зі статтею 149 КЗпП України відповідач не відібрав від позивача письмові пояснення щодо виявлених порушень.

З урахуванням тлумачення вказаних судом апеляційної інстанції норм матеріального права, суд не вважавза потрібне досліджувати інші обставини, на які посилався відповідач, та надавати оцінку виконанню чи невиконанню ОСОБА_1 своїх обов`язків, оскільки за умов відсутності випадків попереднього притягнення його до дисциплінарної відповідальності, вони не можуть вплинути на наявність порушення при звільненні останнього, що є безспірною підставою для визнання такого звільнення незаконним.

Верховний Суд зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції про не зазначення відповідачем у наказі про конкретні факти систематичного не виконання позивачем його обов`язків, застосовані заходи дисциплінарного стягнення до нього, не відібрання письмового пояснення відповідно до статті 149 КЗпП Україну є необгрунтованими, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, а не за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, за умовами якого суд повинен з`ясувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв`язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Верховний Суд зазначає, що звільнення позивача відбулось на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, таке звільнення не носить характеру дисциплінарного стягнення, а є звільненням за невиконання умов трудового контракту. Тому суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 148, 149 КЗпП України, а також надання оцінки діям роботодавця із урахуванням вказаних статей.

Судове рішення повинно грунтуватися на всіх підтверджених обставинах, що мають значення для справи, висновки суду мають відповідати встановленим обставинам і дослідженим ним доказам.

Враховуючи, що суд не надав оцінку усім обставинам, які встановлені судом першої інстанції, то рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам частини третьої статті 263 ЦПК України .

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповдіно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржуване судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.