761/33877/16-ц Про витребування майна із чужого незаконного володіння - 01.04.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Кашпур Віктор Миколайович, на постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Болотова Є. В., Поліщук Н. В.,

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_7 (баба позивача) і ОСОБА_8 (дід позивача), яким у рівних частках належала квартира

АДРЕСА_1, склали заповіти, якими все своє майно заповіли ОСОБА_1 .

Вказувала, що її батько ОСОБА_9, який є сином

ОСОБА_7 і ОСОБА_8, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначала, що її мати ОСОБА_10 померла 1989 року.

Після смерті баби позивача - ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) спадщину прийняли її чоловік - ОСОБА_8, оскільки проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та за правом представлення неповнолітній внук спадкодавця - ОСОБА_6 (син ОСОБА_9 від іншого шлюбу), а вона як спадкоємець за заповітом до нотаріуса у визначений законом строк не зверталася. Отже, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 набули права власності по 1/4 частині кожен вищевказаної квартири у порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 .

Після смерті діда позивача - ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 )

ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірну квартиру.

У подальшому ОСОБА_1 дізналася, що на підставі підроблених документів квартиру АДРЕСА_1 було відчужено на підставі договору купівлі-продажу від 24 лютого 2009 року на користь ОСОБА_4, який 20 травня 2009 року продав це майно ОСОБА_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня

2013 року у справі № 2610/25782/2012, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 24 лютого 2009 року, який укладений від імені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 представником ОСОБА_3 з покупцем ОСОБА_4, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського округу Отрок Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 317.

Вказаним судовим рішенням відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру

Зазначала, що спірне майно за відплатним договором придбане

ОСОБА_2 у ОСОБА_4 як особи, яка не мала права його відчужувати, тому ОСОБА_1 має право витребувати це майно від набувача, оскільки вищевказана квартира вибула з володіння власника, зокрема, неї, не з її волі, а шляхом підроблення документів. З приводу неправомірного заволодіння квартирою позивач звернулась до правоохоронних органів та за цим фактом було порушено кримінальну справу, де ОСОБА_1 визнана потерпілою.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила витребувати у її власність з незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня

2017 року (в складі судді Піхур О. В.) позов задоволено.

Витребувано у власність ОСОБА_1 з незаконного володіння

ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 44,2 кв. м, жилою площею 30,1 кв. м.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 890 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір купівлі-продажу, який укладений від імені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 представником ОСОБА_3 з покупцем ОСОБА_4, визнано недійсним, а ОСОБА_2 придбала спірну квартиру в особи, яка не мала права її відчужувати ( ОСОБА_4 ), тому позивач має право витребувати це майно відповідно до вимог статей 387, 388 ЦК України. При цьому місцевим судом враховано, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 склали заповіти, якими все своє майно заповіли ОСОБА_1

ОСОБА_6, який на час розгляду справи є повнолітнім, не звертався до суду із самостійними вимогами про витребування із чужого незаконного володіння 1/4 частки квартири у порядку спадкування, тобто він втратив інтерес до спадкового майна.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 579 грн сплаченого судового збору.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не було надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . На час розгляду справи право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 .

Апеляційний суд вважав помилковими висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6 слід вважати таким, що втратив інтерес до спадкового майна. Зволікання з виконанням зобов`язань, передбачених частиною першою статті 1297 ЦК України (обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно), частиною першою статті 1299 ЦК України (державна реєстрація права на спадщину), саме по собі не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Кашпур В. М., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанцій і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_2 набула права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, має право витребувати це майно від добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Позивач довела належними та допустимими доказами, що вона є спадкоємцем майна ОСОБА_8, тому вона має право витребувати квартиру у ОСОБА_2, яка придбала це майно в особи, яка не мала права її відчужувати.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що саме за нею зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, тому вона є законним власником цього майна. ОСОБА_1 не має права витребовувати у ОСОБА_2 спірне майно.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

18 вересня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_7 (баба позивача) і ОСОБА_8 (дід позивача) у рівних частках належала квартира АДРЕСА_1, в якій вони і проживали.

Батько ОСОБА_1 - ОСОБА_9, який є сином

ОСОБА_7 і ОСОБА_8, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_7 і ОСОБА_8 20 березня 2003 року склали заповіти, відповідно до яких все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все, що буде їм належати на день смерті і на що законом вони матимуть право, заповіли ОСОБА_1 .

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_1 14 липня 2011 року звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 та видачі свідоцтва про право на спадщину.

Державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_7 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, так як відсутній правовстановлюючий документ на вищевказану квартиру та ОСОБА_1 пропущено шестимісячний строк для прийняття спадщини.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня

2011 року у справі № 2-12333/11, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_7 про поновлення строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 .

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач 19 червня

2008 року подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 за заповітом.

ОСОБА_5, яка діяла в інтересах малолітнього сина ОСОБА_6 01 липня 2008 року звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 .

Суди встановили, що ОСОБА_1 08 вересня 2011 року отримано свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом - на вклади з відповідними відсотками та компенсаціями, як спадкоємцем майна ОСОБА_8 .

У визначений законодавством строк свідоцтво про право власності в порядку спадкування за заповітом на спірну квартиру ОСОБА_1 не було видано, оскільки ОСОБА_5 (дружина батька позивача - ОСОБА_9 ) діючи в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_6, у межах шестимісячного строку також подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8, а також подала позовну заяву про визнання заповіту недійсним.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня

2011 року у справі № 2-309/11, яка набрала законної сили, позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним залишено без розгляду.

Суди також встановили, що ОСОБА_3, який діяв від імені

ОСОБА_8 та ОСОБА_7, на підставі довіреностей від 17 жовтня

2006 року та від 20 жовтня 2006 року, продав квартиру

АДРЕСА_1 ОСОБА_4 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 травня 2009 року

ОСОБА_4 відчужив на користь ОСОБА_2 квартиру

За вказаним фактом ОСОБА_1 звернулась до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину та за її заявою 29 грудня 2011 року порушено кримінальну справу. ОСОБА_1 визнано потерпілою в указаному кримінальному провадженні.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня

2013 року у справі № 2610/25782/2012, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 від 24 лютого 2009 року, який укладений від імені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 представником ОСОБА_3

з покупцем ОСОБА_4, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського округу Отрок Н. В. та зареєстрований в реєстрі

Відмовлено у визнанні недійсним договору купівлі-продажу квартири

від 20 травня 2009 року, який укладений між продавцем ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_2 .

Вказаним судовим рішенням також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 серпня 2016 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону та постанова апеляційного суду не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (статті 1261 ЦК України).

Частиною третьою статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Спадкування за правом представлення врегульовано положеннями статті 1266 ЦК України, якою передбачено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини; прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини; племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини; двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Спадкування за правом представлення - це спадкування за законом, яке передбачає появу в певних спадкоємців права на спадкування за умови смерті до відкриття спадщини того з їхніх родичів, хто був би спадкоємцем. Таким чином, його власні спадкоємці ніби представляють у спадкових відносинах особу, яка б одержала права на спадкування, якби була живою на час відкриття спадщини.

Як встановлено вище, ОСОБА_1 у визначений законом строк не звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті баби - ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), тому спадщину після останньої прийняли її чоловік - ОСОБА_8, оскільки проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (частина третя статті 1268 ЦК України), та за правом представлення (стаття 1266 ЦК України) та на підставі частини четвертої статті 1268 ЦК України неповнолітній внук спадкодавця - ОСОБА_6 (син спадкодавця - ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

При цьому безпідставними є доводи відповідача, викладені у запереченні на позовну заяву, що лише ОСОБА_6 успадкував спадщину після смерті ОСОБА_7, оскільки ОСОБА_8 прийняв спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, так як проживав разом зі спадкодавцем ( ОСОБА_7 ) на час відкриття спадщини, що підтверджується зібраними у справі доказами, зокрема довідками Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора "Золотоустівська", листами Першої Київської Державної нотаріальної контори, заявами тощо.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Як встановлено вище, ОСОБА_8 заповів все своє майно на користь ОСОБА_1, остання у визначений законом строк звернулася до нотаріуса із відповідною заявою, тому прийняла спадщину, яка складається

з 3/4 частин (1/2 частина належала особисто ОСОБА_1 + 1/4 частина, яка отримана ним у спадок після смерті дружини - ОСОБА_7, з якою проживав на час відкриття спадщини) квартири АДРЕСА_1, та, відповідно, має право на це майно у порядку спадкування за заповітом.

ОСОБА_1 не отримала свідоцтво про право на спадщину на вищевказане спадкове майно у зв`язку з відмовою нотаріуса (наявністю спору щодо чинності заповіту та відсутності документів на спадкове майно).

Відповідно до статей 1216- 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину). Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, тому відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні порушених прав спадкодавця, оскільки право на спадщину виникає з моменту її відкриття.

Таким чином безпідставними є висновки апеляційного суду, що

ОСОБА_1 не є власником спадкового майна, оскільки вона у визначений законом спосіб набула права на спадкове майно після смерті ОСОБА_8 . Неможливість отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину на спірне майно, не є перешкодою для звернення до суду з вимогами про витребування цього майна, оскільки фактично успадкувавши його, вона не може володіти, користуватися та розпоряджатися ним.

Разом із тим, відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Тобто, віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до незаконно володіючої майном особи з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі. Витребувати майно на підставі норм статті 388 ЦК України може лише неволодіючий власник.

Отже, за результатом системного аналізу вказаних вище норм матеріального права та встановлених судами обставин справи Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 як неволодіючий власник 3/4 частин квартири АДРЕСА_1 має право витребувати це майно у володіючого невласника.

Встановлено, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем (володіючим не власником) квартири АДРЕСА_1 .

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Разом з тим, суди встановили, що спірне майно - квартира

АДРЕСА_1, вибула з власності його власника не з його волі, а іншим шляхом.

Так, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня

2013 року у справі № 2610/25782/2012, яке набрало законної сили, встановлено, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 24 лютого 2009 року, між продавцем ОСОБА_3 з покупцем ОСОБА_4 був укладений вже після смерті власників цієї квартири: ОСОБА_7 та ОСОБА_8, та на підставі довіреностей, які у дійсності не видавалися П`ятою Київською державною нотаріальною конторою, тобто майно вибуло із власності його власників поза їх волею.

Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що позивач не має право на витребування спірного майна у добросовісного набувача, оскільки ОСОБА_1 набула право власності на це майно (на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 ) у порядку спадкування за заповітом, тому має право на захист свого порушеного права відповідно до вимог статей 387, 388 ЦК України.

Відмовивши у витребуванні на користь позивача спірного майна, суд апеляційної інстанції не забезпечив справедливого балансу інтересів сторін відповідно до норм ЦК України (435-15) та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , не надав належної оцінки, чи було виправданим втручання сторонніх осіб у право позивача на володіння, користування та розпорядження спадковим майном за встановлених судами обставин.

Витребування спірного майна на користь позивача у цій справі містить легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки її з порушенням вимог закону було позбавлено права на спадкове майно.

Відтак, суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач діє з легітимною метою для задоволення власних інтересів, передбачених нормами матеріального права, тому безпідставно відмовив у задоволенні позову повністю.

При цьому, ОСОБА_2 не позбавлена права звернутися до відповідних осіб з позовом щодо компенсації внаслідок порушення права, що буде відповідати принципу пропорційності та відновленню справедливого балансу відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) .

Разом з тим, задовольняючи позов повністю та витребовуючи на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 повністю, місцевий суд залишив поза увагою, що позивач набула право власності лише на 3/4 частини зазначеного майна, тому має право витребовувати лише вказану частину.

Також помилковими є висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_6, який на час розгляду справи є повнолітнім, не звертався до суду із самостійними вимогами про витребування із чужого незаконного володіння 1/4 частки квартири у порядку спадкування, тобто він втратив інтерес до спадкового майна, оскільки останній не позбавлений права заявляти такі вимоги у майбутньому.

Отже, фактичні обставини у справі встановлено, проте суди неправильно застосували норми матеріального права, тому Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування постанови апеляційного суду та зміни рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.

Разом з тим, рішення місцевого суду підлягає зміні відповідно до

статті 412 ЦПК України шляхом задоволення позову частково та витребування у власність ОСОБА_1 з незаконного володіння

ОСОБА_2 3/4 частин квартири

АДРЕСА_1, загальною площею 44,2 кв. м, жилою площею 30,1 кв. м., та відмови у витребуванні 1/4 частини вказаного нерухомого майна.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки судом касаційної інстанції скасовано постанову апеляційного суду та змінено рішення місцевого суду, то із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 5 167,50 грн судового збору за подання до суду позовної заяви та 10 335 грн судового збору за подання до суду касаційної скарги, а всього - 15 502,50 грн.