383/302/20 Про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним - 19.11.2021 Прийняття

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанційУ березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним.Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 10 липня 2019 року ОСОБА_1 видав довіреність на ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .У листопаді 2019 року його представником відповідно до документів отриманих у відповідь на адвокатський запит, з`ясовано, що на підставі виданої довіреності та відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області від 25 вересня 2019 року № 11-5490/14-19-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність", він став власником земельної ділянки, кадастровий номер: 3520884000:02:000:5293, загальною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.Вказана земельна ділянка відповідно до договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бабіч Л. Ю., перейшла у власність ОСОБА_2 .У зв`язку з шахрайськими діями довірених осіб, ОСОБА_1 скасував видану довіреність від 10 липня 2019 року.Своєї згоди на продаж земельної ділянки не надавав, грошові кошти від такого продажу не отримував.Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11 жовтня 2019 року земельної ділянки, кадастровий номер: 3520884000:02:000:5293, загальною площею 2,0 га, зареєстрований у реєстрі за № 4569.Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений ОСОБА_5 на невигідних для нього умовах і такий договір суперечить інтересам останнього, як і не надали доказів розходження волі довірителя та волевиявлення повіреного щодо укладення такого договору, що б могло вказувати на настання наслідків, які неприйнятні для позивача, як довірителя.Договір купівлі-продажу земельної ділянки укладено 11 жовтня 2019 року, зареєстровано приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бабіч Л. Ю., підписано представником позивача - ОСОБА_5, на підставі довіреності, посвідченої 10 липня 2019 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А. за реєстровим номером 1259, яка на той час не була скасована.Цією довіреністю ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 та ОСОБА_4 бути його представником, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою, у тому числі й укладати договори купівлі-продажу, а також будь-які інші цивільно-правові правочини, угоди, дозволені законодавством за ціну та на умовах за своїм розсудом, при цьому, всі істотні та факультативні умови договорів, в тому числі, але не виключно, строк дії договорів оренди та розмір орендної плати, суму, за яку буде продаватись земельна ділянка, тощо, представник вправі визначати самостійно.Згідно з копією Скороченого витягу з Єдиного реєстру довіреностей (перевірка дійсності довіреності) за № 40335789 від 11 жовтня 2019 року на момент укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 жовтня 2019 року, ця довіреність була дійсною та не припиненою, строк довіреності до 10 липня 2024 року, довіреність видана на представництво, з правом користування та розпорядження земельною ділянкою. У матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення представників про скасування довіреності на момент укладання договору купівлі-продажу.Постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 червня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірний договір купівлі-продажу зареєстрований відповідно до вимог чинного законодавства, укладений від імені позивача уповноваженою ним особою, на підставі довіреності, яка не скасована, відповідно підстави для визнання недійсності правочину відсутні. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів про зловмисну домовленість представника та іншої сторони договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справиУ липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 січня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 червня 2021 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц.У вересні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подала відзив на касаційну скаргу згідно з яким позивач не надав належних та допустимих доказів, що він не мав наміру продавати спірну земельну ділянку. Довіреність на час укладання договору не була скасована, недійсною не визнана. Позивачем добровільно видано нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважено представника розпоряджатися спірною ділянкою. Видаючи довіреність, позивач повинен був усвідомлювати, що наділив представника правом продажу земельної ділянки будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд. Вказана довіреність позивачем не оспорювалася.

Рух справи у суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.03 серпня 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного СудуЗгідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України (1618-15) щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судамиДовіреністю від 10 липня 2019 року № 1259, посвідченою приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А., ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_4 та ОСОБА_5 бути його представниками, у тому числі представляти його інтереси з наданням права користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою (здачі в оренду, позичку, продажу, міни, укладення договорів емфітевзу, суперфіцію, а також будь-яких інших цивільно-правових правочинів, угод, дозволених законодавством) за ціну та на умовах за своїм розсудом, при цьому, всі істотні та факультативні умови договорів, у тому числі, але не виключно, строк дії договорів оренди та розмір орендної плати, суму, за яку буде продаватись земельна ділянка, тощо, представник вправі визначити самостійно згідно з їхніми попередніми домовленостями.Наказом Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області від 25 вересня 2019 року № 11-5490/14-19-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку, кадастровий номер: 3520884000:02:000:5293, загальною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.Із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 183533178 від 04 жовтня 2019 року встановлено, що позивач зареєстрував своє право приватної власності на вказану земельну ділянку.Відповідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з додатками, номер витягу: НВ-3510022092019 від 08 жовтня 2019 року, земельна ділянка, кадастровий номер: 3520884000:02:000:5293, надана для ведення особистого селянського господарства та розташована на території Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.На підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бабіч Л. Ю., представник позивача за довіреністю від 10 липня 2019 року - ОСОБА_5, продала ОСОБА_2 належну ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер: 3520884000:02:000:5293, яка розташована на території Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, за кошти у сумі 25 000,00 грн, які продавець отримав готівкою повністю до укладення цього договору.Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 13 грудня 2019 року № 192922418 встановлено, що земельна ділянка відповідно до договору купівлі-продажу, серія та номер 4569 від 11 жовтня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бабіч Л. Ю., зареєстрована за власником ОСОБА_2 .

Щодо довіреності Главою 17 ЦК України (435-15) унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини перша, друга статті 238 ЦК України).Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18.За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц дійшов висновків, що правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому, словосполучення "у своїх інтересах" необхідно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.Статтею 248 ЦК Українивизначено, що представництво за довіреністю припиняється в тому числі у разі скасування довіреності особою, яка її видала. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов`язаний негайно повернути довіреність.Відповідно до статті 249 ЦК Україниособа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення.

Щодо правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороноюЗгідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).У силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.Згідно з частиною першою статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.За змістом зазначеної правової норми необхідними ознаками правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином, має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.Під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, яку представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, та бажав (або свідомо допускав) настання негативних наслідків для довірителя. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову, - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин, - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на вчинення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють. Критерій "зловмисності" не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.Зазначене відповідає правовим висновкам, висловленим Верховним Судом у постановах від 07 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14-ц та від 04 листопада 2020 року у справі № 370/2309/18.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, доводи сторін спору, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 жовтня 2019 року, з підстав, викладених у статті 232 ЦК України. Довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 на здійснення відчуження земельної ділянки, кадастровий номер: 3520884000:02:000:5293, загальною площею 2,0 га, станом на день укладення спірного договору купівлі-продажу, була дійсною та не скасованою, а отже, ОСОБА_5 мала право на вчинення оспорюваного правочину.Факт видачі зазначеної довіреності на розпорядження земельною ділянкою позивачем не оспорюється. Представник за довіреністю вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає "Alter ego" (друге "я", мій представник), а отже, за відсутності належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 діяла всупереч інтересам довірителя, договір купівлі-продажу не може бути визнаний недійсним з підстав зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.Доведеність факту вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, полягає у тому, що такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа - контрагент за договором, діяв за домовленістю із представником сторони оспорюваного правочину.Разом з тим, ОСОБА_1 не надав суду жодного належного та допустимого доказу про наявність зловмисної домовленості між ОСОБА_5, яка від його імені на підставі довіреності відчужувала земельну ділянку, та контрагентом - ОСОБА_2 . Позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), існування при укладенні спірного правочину зловмисної домовленості між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, і недобросовісності дій останньої та виникнення через це несприятливих наслідків для ОСОБА_1, як довірителя.Враховуючи те, що у справі відсутні належні докази на підтвердження того, що ОСОБА_5 діяла всупереч інтересам довірителя - ОСОБА_1, а також наявність домовленості представника позивача - ОСОБА_5 з ОСОБА_2, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 .У своїй касаційній скарзі заявник стверджує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц.Проте зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час перегляду справи у межах доводів касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц сформульовано висновок про те, що встановивши, що позивачем не доведено підстав, передбачених статтею 232 ЦК України, для визнання договору купівлі-продажу від 30 грудня 2009 року недійсним, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову в цій частині.Отже, у справі, що переглядається, та у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц зроблені аналогічні висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову про визнання правочину недійсним внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційної провадження, не підтвердилися.Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду