Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 755/1228/17

провадження № 61-647св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О. Жданова В. С., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Старкпром",

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Джуринська Людмила Володимирівна, ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2018 року в складі судді: Яровенко Н. О., та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Українець Л. Д., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст скарги

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ТОВ "Старкпром", треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Джуринська Л. В., ОСОБА_2, про скасування запису в державному реєстрі та визнання недійсним договору іпотеки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Кредобанк" укладено іпотечний договір, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинною В. В. за № 70, іпотекою забезпечувалося виконання зобов`язань за кредитним договором № 10 від 26 січня 2007 року, укладеного між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 .

За вказаним договором в іпотеку банку передано майнові права на земельну ділянку АДРЕСА_1, що належали їй на праві приватної власності.

На початку січня 2017 року до неї звернулися невідомі особи, які повідомили про те, що 29 грудня 2016 року ТОВ "Старкпром" набуло право власності на вказану земельну ділянку.

З державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що 29 грудня 2016 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л. В. проведено державну реєстрацію права власності відповідача на вказану земельну ділянку, це право набуто відповідачем на підставі договору іпотеки, серія та номер 70, виданий 26 січня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинною В. В.; договору про відступлення прав за договором іпотеки № 2359, виданий 27 травня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П.; договору про відступлення прав за договором іпотеки № 2365, виданий 27 травня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. Станом на 30 грудня 2016 року вона не отримувала від відповідача вимогу про усунення порушення, що грубо суперечить вимогам статті 35 Закону України "Про іпотеку".

ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

скасувати запис в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 18428244 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 з кадастровим номером 8000000000:66:598:0030, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним, укладений ТОВ "Старкпром" та ОСОБА_2, договір іпотеки № 56 від 13 січня 2017 року на земельну ділянку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Джуринською Л. В. 13 січня 2017 року та зареєстрований в реєстрі за № 33422972.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано арешт накладений на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:66:598:0030 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1139732980000), яка належить ТОВ "Старкпром", згідно договору відступлення прав за договором іпотеки від 27 травня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Львіського міського нотаріального округу Новосад О. П.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що позивач не вчинила дії щодо погашення заборгованості, а наданими доказами підтверджено сплив 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, тому ТОВ "Старкпром" не порушено вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" та пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) (далі - Порядок). Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, ТОВ "Старкпром" надало нотаріусу передбачені Порядком документи та відсутні підстави для відмови у державній реєстрації, суди зробили висновок, що державна реєстрація права власності предмета іпотеки за ТОВ "Старкпром" проведена з додержанням норм чинного законодавства. Оскільки реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ "Старкпром" була здійснена на підставі укладеного іпотечного договору та відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , тому відсутні підстави для скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Суди вважали, що оскільки право власності за ТОВ "Старкпром" зареєстроване згідно чинного законодавства, то вимога про визнання недійсним договору іпотеки від 13 січня 2017 року, яка є похідною, задоволенню також не підлягає.

Аргументи учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутні правові підстави для набуття ТОВ "Старкпром" права власності на спірну земельну ділянку в зв`язку із порушенням іпотекодержателем передбаченої статтями 35- 37 Закону України "Про іпотеку" процедури позасудового звернення стягнення, оскільки позивач не укладала з ТОВ "Старкпромом" про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі у власність ТОВ "Старкпрома" предмета іпотеки, тому приватний нотаріус не мала права проводити реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку на підставі іпотечного застереження, яке міститься в договорі іпотеки від 26 січня 2007 року. Вказує, що суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, що містяться у постановах: від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17, від 20 грудня 2018 року в справі № 554/11911/15-ц, від 21 березня 2018 року в справі № 760/14438/15-ц та від 23 травня 2018 року в справі 916/5073/15; та у постановах Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року в справі № 6-1219цс16, від 30 березня 2016 року в справі №6-1851цс15.

Наявність в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на момент реєстрації за ТОВ "Старкпром" права власності на земельну ділянку заборони - арешту нерухомого майна, є перешкодою для проведення державної реєстрації права власності. Матеріали справи містять інформацію з державного реєстру про наявність зареєстрованого арешту на земельну ділянку АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:66:598:0030, станом на 10 січня 2017 року, де зазначена, що за Постановою №13-3556 від 10 серпня 2009 року об`єктом обтяження є вищезазначена 'земельна ділянка.

Суди не врахували доводів про те, що приватний нотаріус здійснила реєстраційні дії щодо реєстрації права власності на спірне нерухоме майно всупереч положенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) за наявності чинного обтяження (арешту) нерухомого майна, що зареєстроване в єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за номером 8960641 на підставі постанови слідчого СВ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області.

У квітні 2019 року ТОВ "Старкпром" надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Відзив мотивований тим, що ТОВ "Старкпром" задовольнило забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовими підставами для переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки та реєстрації права власності відповідача на нерухоме майно є: 1) стаття 37 Закону України "Про іпотеку", застереження у пункті 5.3, 5.4 договору іпотеки про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом прийняття ним у власність предмету іпотеки; 2) одноосібне рішення відповідача про прийняття у власність предмету іпотеки; 3) факт надсилання ОСОБА_1 письмової вимоги про повернення боргу відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку", пункту 5.2. договору іпотеки; 4) факт невиконання позивачем (позичальником, іпотекодавцем) умов кредитного договору. Позивач не ставить під сумнів правомірність включення до договору іпотеки пункту 5.4 (договору про задоволення вимог іпотекодержателя). Позивач хибно тлумачить норми матеріального права та ігнорує пункт 5.4 договору іпотеки та безпідставно посилається на відсутність договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

ТОВ "Старкпром" були надані всі необхідні документи згідно пункту 61 Порядку для проведення державної реєстрації прав. На момент здійснення реєстраційних дій у державного реєстратора були відсутні будь-які відомості про наявність будь-яких обтяжень щодо спірної земельної ділянки. При здійсненні нотаріусом реєстраційних дій ним були отримані Витяг за результатами пошук інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна, Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відповідно до яких щодо спірної земельної ділянки інформація щодо накладання арешту відсутня (в матеріалах справи). Відповідач також не знав і не міг знати про заборону, накладену постановою слідчого СВ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області старшого лейтенанта міліції Кравченка Д.М. як захід забезпечення кримінального провадження так як позивач не виконав умов договору іпотеки від 26 січня 2007 року і не повідомив іпотекодержателя про загрозу втрати предмета іпотеки з його вини та про вжиття слідчим заходів забезпечення кримінального провадження

Вказує, що ТОВ "Старкпром" є неналежним відповідачем за вимогами про скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2020 року призначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 26 січня 2007 року між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10, за умовами якого банк видав позичальнику кредит у сумі 85 000 доларів США на строк до 01 січня 2027 року на придбання нерухомого майна, а саме: земельної ділянки площею 0,0620 га, що знаходиться з адресою: АДРЕСА_1.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 26 січня 2007 року між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашиною В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 70, за умовами якого предметом іпотеки є майнові права на земельну ділянку площею 0,0620 га, що знаходиться з адресою: АДРЕСА_1, яка стане власністю іпотекодавця після оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку.

У договорі іпотеки від 26 січня 2007 року № 70 сторони обумовили:

випадки набуття іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 5.1.);

іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, забезпеченого цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена протягом 30 днів, - звернути стягнення на предмет іпотеки (пункт 5.2.);

у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодавець передає у власність іпотекодержателю предмет іпотеки. Ціна придбання визначається шляхом експертної оцінки предмету іпотеки на день придбання. У разі, якщо ціна предмету іпотеки, який передається іпотекодержателю у власність, є меншою від суми заборгованості, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна іпотекодавця. Витрати на проведення експертної оцінки предмету іпотеки покладаються на іпотекодавця. Рішення про прийняття у власність предмету іпотеки приймається іпотекодержателем одноосібно. Підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Іпотекодавець засвідчує, що достатньою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про прийняття у власність предмету іпотеки. Цей договір та письмове рішення іпотекодержателя мають силу договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іпотекодавцем (пункт 5.4.1.);

усі повідомлення між сторонами здійснюються в письмовій формі шляхом направлення рекомендованих листів або телеграм (пункт 8.7.).

26 травня 2016 року між ВАТ "Кредобанк" та ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс" укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 10 від 26 січня 2007 року та договором іпотеки.

27 травня 2016 року між ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс" та ТОВ "Старкпром" укладено договір про відступлення прав за договорами кредиту та іпотеки.

Суди встановили, що ОСОБА_1 не виконала умови кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 08 червня 2016 року становила 2 442 367,73 грн, тому у ТОВ "Старкпром" виникло право на задоволення своїх вимог як іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки шляхом його прийняття у свою власність згідно з пунктами 5.1 -5.3, 5.4.1 договору іпотеки.

30 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яким за ТОВ "Старкпром" зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку (предмет іпотеки).

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те що, відсутні правові підстави для набуття ТОВ "Старкпром" права власності на спірну земельну ділянку в зв`язку із порушенням іпотекодержателем передбаченої статтями 35- 37 Закону України "Про іпотеку" процедури позасудового звернення, оскільки позивач не укладала з ТОВ "Старкпромом" про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі у власність ТОВ "Старкпрома" предмета іпотеки.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України (435-15) ; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16 та зроблено висновок, що "звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту. Частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса. За змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили".

У договорі іпотеки від 26 січня 2007 року № 70, укладеному між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_1, сторони обумовили, що у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодавець передає у власність іпотекодержателю предмет іпотеки. Ціна придбання визначається шляхом експертної оцінки предмету іпотеки на день придбання. У разі, якщо ціна предмету іпотеки, який передається іпотекодержателю у власність, є меншою від суми заборгованості, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна іпотекодавця. Витрати на проведення експертної оцінки предмету іпотеки покладаються на іпотекодавця. Рішення про прийняття у власність предмету іпотеки приймається іпотекодержателем одноосібно. Підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Іпотекодавець засвідчує, що достатньою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про прийняття у власність предмету іпотеки. Цей договір та письмове рішення іпотекодержателя мають силу договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іпотекодавцем.

Таким чином у іпотечному договорі міститься застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, що спростовує доводи позивача про з порушення процедури позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на відсутність правочину, а саме договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Апеляційний суд встановив, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки ТОВ "Старкпром" надало нотаріусу такі документи: договір іпотеки, посвідчений 26 січня 2007 року приватним нотаріусом КМНО Пашиною В. В., за реєстровим № 70; договір відступлення прав за договором іпотеки, посвідчений 27 травня 2016 року приватним нотаріусом Львівського МНО Новосад О. П. за реєстровим № 2359; договір відступлення прав за договором іпотеки, посвідчений 27 травня 2016 року приватним нотаріусом Львівського МНО Новосад О. П. за реєстровим № 2365; заяву-вимогу про повернення боргу за кредитним договором від 08 червня 2016 року, посвідчену приватним нотаріусом КМНО Колесник О. І., за реєстровим № 840; свідоцтво, видане 22 липня 2016 року приватним нотаріусом КМНО Колесник О. І. за реєстровим номером № 1302, про те, що 09 червня 2016 року заяву ТОВ "Старкпром" передано ОСОБА_1 щодо вимоги про повернення боргу за кредитним договором № 10 від 26 січня 2007 року.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

08 червня 2016 року ТОВ "Старкпром" звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального міського нотаріального округу Колесник О. І. із заявою про передання ОСОБА_1 заяви про вимогу повернення боргу за кредитним договором № 10 від 26 січня 2007 року, в якій зазначало, що за умовами договору іпотеки, банк, а тепер і компанія, має право, у випадку невиконання обумовлених кредитним договором та договорами забезпечення зобов`язань, звернути стягнення на заставлене майно.

Зазначену вимогу ОСОБА_1 отримала 13 червня 2016 року.

Колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги про те, що наявність в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на момент реєстрації за ТОВ "Старкпром" права власності на земельну ділянку заборони - арешту нерухомого майна, є перешкодою для проведення державної реєстрації права власності, з таких підстав.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-357а14 зроблено висновок, що "наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. У справі, що розглядається, суди встановили, що рішення про державну реєстрацію права власності на спірну будівлю за Банком було прийнято 05 квітня 2013 року - у момент, коли в Єдиному реєстрі заборон були наявні записи про заборону відчуження вказаного вище нерухомого майна на підставі постанови слідчого ГСУ МВС від 17 серпня 2012 року".

У постанові Верховного Суду України від 19 травня 2015 року у справі № 21-121а15 зроблено висновок, що "наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2014 року (справа № 21-357а14)".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19) зазначено, що "відповідно до пункту 15 Порядку під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, серед інших і щодо наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте".

При відхиленні доводів апеляційної скарги про незаконність запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, оскільки на момент звернення стягнення на предмет іпотеки в державному реєстрі існувала заборона на відчуження (арешт нерухомого майна) апеляційний суд вказав, що "згідно витягу за результатами пошук інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна від 30 грудня 2016 року за № 192758867 та інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 30 грудня 2016 року за № 77527661 щодо майна: земельна ділянка, кадастровий номер: 8000000000:66:598:0030, інформація щодо накладення арешту відсутня (а. с. 128)".

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

(1) до позовної заяви позивачем додано інформаційну довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 10 січня 2017 року (том 1, а. с. 13 - 14), в якій вказується про наявність в реєстрі заборони на нерухоме майно (арешт) - земельну ділянку АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:66:598:0030, станом на 10 січня 2017 року, яка зареєстрована 12 серпня 2009 року на підстави постанови СВ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області К. С. № 13-3556 від 10 серпня 2009 року;

(2) в матеріалах справи відсутній витяг за результатами пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна від 30 грудня 2016 року за № 192758867 та інформаційна довідка з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 30 грудня 2016 року за № 77527661 щодо майна: земельна ділянка, кадастровий номер: 8000000000:66:598:0030;

(3) про витяг за результатами пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна від 30 грудня 2016 року за № 192758867 та інформаційну довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 30 грудня 2016 року за № 77527661 щодо майна: земельна ділянка, кадастровий номер: 8000000000:66:598:0030 вказано у відповіді приватного нотаріуса Джуринської Л. В. (т. 1 а. с. 114), проте до відповіді витяг та довідка не додані;

(4) на а. с. 128 (том 1) міститься витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30 грудня 2016 року № НВ-0000361992016, а на а. с. 128 (том 2) міститься опис вкладення у цінний лист від 08 жовтня 2018 року.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення суду апеляційної інстанції) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За таких обставин, апеляційний суд не дослідив наявні в матеріалах справи докази та не перевірив чи існував на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ТОВ "Старкпром" арешт, а тому зробив передчасний висновок про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року скасувати.

Передати справу № 755/1228/17 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

В. С. Жданова

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков