2а/2370/5552/11 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень щодо податку на додану вартість - 08.11.2017 Прийняття

Публічне акціонерне товариство "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод" (далі - ПАТ "НВП "Смілянський електромеханічний завод", позивач) звернулося до суду з позовом до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - ОДПІ, відповідач), у якому просило визнати нечинними податкові повідомлення рішення ОДПІ Форми "В 1" від 15 квітня 2011 року № 0000212301, № 0000192301, № 0000232301, якими товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за грудень 2010 року на 257564,00 грн, за січень 2011 року на 422039,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1,00 грн.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 17 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року, в позові ПАТ "НВП "Смілянський електромеханічний завод" відмовив.

У касаційній скарзі ПАТ "НВП "Смілянський електромеханічний завод", посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного встановлення обставин у справі та вирішення спору, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суди попередніх інстанцій встановили, що фактичною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2010 року, січень 2011 року та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями - рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 05 квітня 2011 року № 529/23/30147563 "Про результати позапланової виїзної перевірки ПАТ "НВП "Смілянський електромеханічний завод" з достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за січень 2011 року, яка виникла в січні 2011 року за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року". Згідно з висновками цього акту товариство порушило норми підпункту 7.2.8 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (втратив чинність з 01 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податкового кодексу України (2755-17) ; далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) внаслідок безпідставного збільшення суми податкового кредиту у грудні 2010 року та січні 2011 року за податковими накладними, виписаними ТОВ "НВО "Станкоресурс" (2219,80 грн), ТОВ "Криворожбуд" (33333,34 грн), ТОВ "Електровозрембуд" (630158,62 грн), ТОВ "Постач Комплект Океан".

Висновок ОДПІ про порушення позивачем порядку ведення податкового обліку обґрунтований тим, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Криворожбуд", ТОВ "Електровозрембуд", ТОВ "Постач Комплект Океан" не мають реального характеру (безтоварні), правочини між цими суб'єктами підприємницької діяльності є нікчемними, оскільки згідно з даним Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту зазначені контрагенти позивача не мають достатніх матеріально-технічних та трудових ресурсів для здійснення відповідної господарської діяльності, ТОВ "Криворожбуд" за місцем реєстрації відсутнє. Крім того, податковий орган на обґрунтування своїх доводів про недостовірність даних податкового обліку позивача по операціях із ТОВ "Криворожбуд", ТОВ "Електровозрембуд", ТОВ "Постач Комплект Океан" послався на те, що під час перевірки товариство на підтвердження факту здійснення господарських операцій не надало товарно - транспорті накладні щодо транспортування товару від ТОВ "Електровозрембуд", ТОВ "Постач Комплект Океан" та акти виконаних робіт на виконання будівельно - монтажних робіт ТОВ "Криворожбуд" типової форми № КБ-2 (акт приймання виконаних підрядних робіт), № КБ-3 (довідка про вартість виконаних підрядних робіт). Висновок ОДПІ про завищення податкового кредиту у грудні 2010 року обґрунтований тим, що у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних зазначено невірний реєстраційний номер платника податку продавця (ТОВ "НВО "Станкоресурс"), який надав податкову накладну позивачу на суму 13318,80 грн, в тому числі ПДВ - 2219,80 грн.

Відмова в задоволенні позову суду першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, обґрунтована посиланням на встановлені у ході податкової перевірки обставини щодо непідтвердження податкового кредиту, задекларованого позивачем по операціях з ТОВ "НВО "Станкоресурс", ТОВ "Криворожбуд", ТОВ "Електровозрембуд", ТОВ "Постач Комплект Океан".

Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку (покупець) має право включити сплачені ним у ціні придбаних товарів (послуг) суми податку до податкового кредиту за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цієї ж статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Водночас, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

У разі фактичного здійснення господарської операції недоліки в заповненні первинних документів не свідчать про їх неналежність та недопустимість як підстави для формування платником податків даних свого податкового обліку.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, законодавець, безумовно, презумує реальність операцій з поставки товарів (послуг) як об'єкт оподаткування, а відтак і підстави для збільшення податкового кредиту в податковому обліку.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для збільшення в податковому обліку сум валових витрат та (чи) податкового кредиту.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Встановленню факту здійснення господарської операції, передує встановлення всіх обставин, яким належить давати оцінку з урахуванням усіх доказів у їх сукупності, в тому числі дослідження наявності ділової мети при вчиненні відповідних дій платника податку з придбання товару, їх обумовленість цілям господарського характеру, руху придбаного товару в подальшому у господарській діяльності, який супроводжується змінами у складі активів та/або зобов'язань платника податків.

Для з'ясування зазначених обставин судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів, викладені в акті перевірки або підтверджені іншими доказами. При цьому згідно з частиною 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1-3 цієї статті).

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Суди попередніх інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки не дослідили фактичні обставини справи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та які згідно зі статтею 61 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути покладені в основу судового рішення, у разі якщо такі обставини мали місце.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що на обґрунтування своїх вимог позивач, крім іншого, посилається на те, що на підтвердження факту здійснення господарських операцій із ТОВ "Криворожбуд", ТОВ "Електровозрембуд" податковому органу були надані податкові та видаткові накладні, приходні касові ордери, платіжні доручення, акти виконаних робіт та товарно - транспортні накладні.

Суди попередніх інстанцій наведене під час вирішення спору не врахували, а обмежились виключно посиланням на відсутність у товариства документів про перевезення товарів і актів затвердженої форми та оцінкою господарської діяльності контрагентів позивача, яка була предметом дослідження у ході податкової перевірки контролюючим органом, не врахувавши при цьому, що податковим законодавством право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ.

Також у ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені та не перевірені обставини щодо використання придбаного позивачем товару (послуг) у господарській діяльності, зміна у складі активів та/або зобов'язань під час здійснення спірних операцій, наявність ділової мети, яка передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту у результаті господарської діяльності, установлення зв'язку між фактом придбання послуг із господарською діяльністю платника податку.

Крім того, виходячи з положень норми підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР надані податкові накладні є такими документами, що підтверджують проведення господарської операції, оскільки містять відомості про продавця товару, за якими можливо в разі необхідності провести його перевірку щодо підтвердження зазначених у накладній відомостей, відомості про проданий товар, його вартість, суму ПДВ.

Таким чином, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму ПДВ.

Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, судами попередніх інстанцій виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні даного спору.

Оскільки суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судове рішення у цій справі, не перевірили та не встановили тих обставин, які є необхідними для правильного вирішення спору, а суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, то ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вищенаведені порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Також Вищий адміністративний суд України звертає увагу, що за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними, а в разі оскарження нормативно-правового акта-визнання його нечинним. При цьому вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.