Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 у справі № 2а-3816/10/0470 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Кіровському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, суд

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 23.05.2013 адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська № 000501701/0 від 23.09.2009. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська № 000511701/0 від 23.09.2009.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 20.03.2014 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 скасував та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 30.04.2014 звернулась касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 12.06.2017 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2013.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 6, 8, 19 Конституції України, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.11 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", положень Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) , частини третьої статті 2, статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.06.2009, за результатами якої складено акт № 173-171-2482311724 від 10.09.2009.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України № 13-92 від 26.12.1992 Про прибутковий податок з громадян, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності у розмірі 30612,66 грн; підпункту 7.2.8 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 37034 грн.

Підставою для висновків відповідача про порушення позивачем статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України № 13-92 від 26.12.1992 Про прибутковий податок з громадян стало віднесення позивачем до складу валових витрат: 1) витрат по сплаті податку на додану вартість у сумі 11565,00грн, 2) витрат що не пов'язані з фактичним отриманням доходу в розмірі 93397,60 грн (у 2007 році у розмірі 85477,60 грн передпродажна підготовка металопрокату ПП Анта, у 2008 році 7920,00 грн передпродажна підготовка металопрокату ТОВ Нью Ленд Групп), 3) витрат в сумі 385,77 грн, які не підтверджені будь-якими документами; 4) віднесення витрат на придбання товару за накладною від 04.09.2009 № 09/21/82, виданою ТОВ Соляріс-ДМ, за якою грошові кошти не сплачені, тобто витрати не понесені, заборгованість позивача перед ТОВ Соляріс-ДМ складає 110130,37 грн; 5) віднесення до складу валового доходу за ІУ квартал 2006 року 4030,72 грн; 6) не віднесення до складу валового доходу за 2007 рік виручки, отриманої у грошовій формі на розрахунковий рахунок у розмірі 99004,59 грн.

Щодо порушення позивачем Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , то підставою для таких висновків відповідача стало віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за операціями з придбання робіт з передпродажної підготовки металопрокату від ПП Анта ( у лютому 2007 року на суму 17095грн) та ТОВ Нью Ленд Групп ( у серпні 2008 року на суму 1584,00грн), зв'язок з господарською діяльністю та отриманням доходу за якими не підтверджено та за податковою накладною від 04.09.2009 № 09/21/82, виданою ТОВ Соляріс-ДМ, в сумі 18355грн без підтвердження понесення витрат.

На підставі акта перевірки 23.09.2009 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 000501701/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 55551,00грн., в тому числі: 37034,00 - за основним платежем та 18517,00грн за штрафними (фінансовими) санкціями та № 000511701/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 30350,84 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовував свої висновки таким.

1. Додатком № 7 до Інструкції Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженим наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 № 12 (z0064-93) прямо передбачено, що до складу витрат фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, також включаються суми ПДВ, внесені до бюджету.

Позивач зареєстрована як платник ПДВ, підтвердження внесення нею до бюджету сум ПДВ в розмірі 11565,00грн було надано до перевірки.

2. Щодо формування валових витрат з придбання товару за накладною від 04.09.2007 № 09/21/82, виданою продавцем ТОВ Солярис-ДМ, (податкове повідомлення-рішення № 000511701/0) та податкового кредиту в розмірі 18355грн у вересні 2007 року (податкове повідомлення-рішення № 000501701/0), то ні Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) ні Декрет Кабінету Міністрів України № 13-92 від 26.12.1992 (13-92) Про прибутковий податок з громадян не встановлюють обмежень з включення до витрат, нарахованих у зв'язку з придбанням товару, витрат, до їх оплати.

Витрати на товар, придбаний позивачем за накладною від 04.09.2007 № 09/21/82, виданою продавцем ТОВ Солярис-ДМ, безпосередньо пов'язані з продажем такого товару покупцю - ПП Анта за накладною від 04.09.2007 № 5248.

Далі судом першої інстанції зазначено, що в розділі 2.2.1 акта перевірки зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 7.2.8 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з ПДВ у розмірі 18355 грн. При цьому за висновками суду першої інстанції, відповідачем не враховано, що у вказаному періоді позивачем не відображено у складі податкового кредиту суму в такому ж розмірі. Податкова накладна, що підтверджує право позивача на податковий кредит на цю суму, надана для перевірки.

3. Щодо віднесення позивачем до складу витрат суми 93397,60 грн та податкового кредиту в лютому 2007 року - 17095,00 грн (ПП Анта), у серпні 2008 року - 1584,00 грн (ТОВ Нью Ленд Групп), то за висновками суду першої інстанції такі витрати позивача безпосередньо пов'язані з отриманням доходу та включені до валових витрат і податкового кредиту правомірно. Металопрокат щодо якого за договором № 06/01 від 10.01.2007 укладеним з ПП Анта здійснювалась передпродажна підготовка, був реалізований позивачем МЧП Ларго за договором № 17/02 від 17.02.2007, а металопрокат, щодо якого за договором № 20/07 від 07.07.2008, укладеним з ТОВ Нью Ленд Групп здійснювалась передпродажна підготовка, був реалізований позивачем ТОВ ТПК Буран згідно накладної № 569 від 11.08.2008, що підтверджує зв'язок витрат позивача з його господарською діяльністю. Тобто витрати на передпродажну підготовку металопрокату, в тому числі податковий кредит, безпосередньо пов'язані з отриманням доходу (користі) від його реалізації.

Податкові накладні на підтвердження сум податкового кредиту за вищезазначеними операціями надавались позивачем до перевірки.

4. Щодо висновків відповідача про включення позивачем до валових витрат 385,77 грн, які не підтверджені будь-якими первинними документами, то судом першої інстанції встановлено, що зазначене порушення обумовлене допущеною відповідачем помилкою в підсумках сум придбання товару.

5. Щодо заниження позивачем оподатковуваного доходу в періоді, що перевірявся, то за висновками суду першої інстанції відповідачем допущено арифметичні та методологічні помилки при його розрахунку, у зв'язку з чим такі висновки свого підтвердження не знаходять, натомість судом першої інстанції встановлено завищення оподатковуваного доходу.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, обґрунтовував свої висновки тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи.

За висновками суду апеляційної інстанції позивач веде облік доходів та витрат без урахування податку на додану вартість, за результатами цього обліку щоквартально подає декларації про отримані доходи, та податковий облік з ПДВ, за результатами якого подає декларації з ПДВ. При цьому позивач при веденні обліку доходів та витрат до складу валових доходів та валових витрат не включає суми ПДВ, в книзі ф.№ 10 та в звітних деклараціях про доходи та витрати зазначає без ПДВ.

Згідно чинного законодавства, виключно факт одержання доходу може бути підставою для включення до валових витрат звітного періоду не всіх підряд видатків, а тільки тієї їх частини, яка прямо цьому відповідає. Сплачена до бюджету сума ПДВ за результатами податкового обліку не включається до складу валових витрат фізичної особи-підприємця. В разі, якщо б позивач, в обліку доходів та витрат зазначала валовий дохід та валові витрати з урахуванням ПДВ, то сплачена сума ПДВ за результатами податкового обліку включалася б до валових витрат.

Таким чином, податковим органом правильно встановлені порушення статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян (13-92) внаслідок віднесення позивачем до складу валових витрат витрат по сплаті податку на додану вартість у сумі 11565 грн.

Також на думку колегії суддів апеляційної інстанції позивачем не доведено, що витрати на придбання робіт з передпродажної підготовки металопрокату від ПП Анта в розмірі 85477,60 грн. (без ПДВ) та від ТОВ Нью Ленд Груп у розмірі 7920 грн. (без ПДВ) є витратами, пов'язаними з отриманням доходу.

Далі судом апеляційної інстанції зазначено, що витрати позивача у 2007 році в сумі 385,77грн не підтверджені будь-якими первинними документами.

Накладна № 09/21/82 від 04.09.2007, видана продавцем товару ТОВ Соляріс-ДМ надавалася позивачем до перевірки, однак до складу валових витрат за 2007 рік вартість придбаного товару по цій накладній не включалась.

В силу частини третьої статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян № 13-92 від 26.12.1992 (13-92) , до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) . Фізична особа-підприємець - платник податку не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерський облік, тому формує витрати за переліком статті 5 Валові витрати і відповідно до статті 2 Амортизація вказаного Закону з деякими особливостями.

До податкової декларації за звітній податковий період, включаються тільки прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально. Тобто, виключно факт одержання доходу може бути підставою для включення до валових витрат звітного періоду не всіх підряд видатків, а тільки тієї їх частини, яка прямо цьому доходу відповідає. Оскільки, позивач з постачальником товару ТОВ Соляріс-ДМ не розрахувалась, грошові суми не витратила, то відносити суму по накладній на придбання товару № 09/21/82 від 04.09.2007, не могла.

Щодо встановлених відповідачем розбіжностей між даними перевірки та даними декларації позивача про доходи, одержані з 01.01.2007 по 31.12.2007, що призвело до заниження валового доходу на суму 99044,59 грн, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх підтвердження.

До складу валового доходу позивачем за 2007 рік віднесено виручку в розмірі 6004555,57 грн. Однак, в порушення статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" позивачем до складу валового доходу за 2007 рік не віднесено виручку, отриману у грошовій формі на розрахунковий рахунок в розмірі 99004,59 грн, згідно банківських виписок за 2007 рік.

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що актом перевірки встановлено порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" - до складу податкового кредиту віднесено ПДВ по придбанню послуг, що не пов'язані з господарською діяльністю, направленою на отримання доходу, а саме у лютому 2007 року на суму 17095 грн (згідно податкової накладної № 0228250 від 28.02.2007 - контрагент ПП Анта - послуги по передпродажній підготовці); у серпні 2008 року на суму 1584 грн (згідно податкової накладної б/н від 28.08.2008 - контрагент ТОВ Нью Ленд Груп - послуги по передпродажній підготовці).

Також в акті перевірки встановлено порушення підпункту 7.2.8 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" - позивач у вересні 2007 року занижені податкові зобов'язання з ПДВ у розмірі 18355 грн, а саме до складу податкових зобов'язань з ПДВ в декларацію з ПДВ за вересень 2007 року не включена податкова накладна № 5248 від 04.09.2007 (контрагент ПП Анта). В декларації з ПДВ за вересень 2007 року (рядок 9 колонка Б) задекларовано суму податкових зобов'язань у розмірі 60783 грн. Однак, згідно реєстру податкових накладних за вересень 2007 року сума податкових зобов'язань з ПДВ складає 79137,64 грн; згідно накладних на реалізацію та банківських виписок сума податкових зобов'язань з ПДВ за вересень 2007 року складає 79137,64 грн. Таким чином, задекларована сума в розмірі 60783 грн не відповідає дійсності та тягне заниження податкових зобов'язань на суму 18355 грн (79137,64 грн - 60783 грн = 18355 грн).

У зв'язку з викладеним, суд апеляційної інстанції вирішив, що висновки суду першої інстанції, покладені в основу рішення, є помилковими, при цьому рішення суду апеляційної інстанції не містить мотивів з яких виходив суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та підтримуючи позицію податкового органу про допущені позивачем порушення.

У той же час судом першої інстанції не з'ясовано, які саме порушення стали підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань, не встановлено суті таких порушень, з метою точного визначення предмета доказування у даній справі, що не було усунено судом апеляційної інстанції.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не виконано вимоги процесуального законодавства, обставини справи встановлені неповно, що потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обґрунтованості судового рішення.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При цьому, відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Натомість, при розгляді справи суди не вжили належних заходів для встановлення фактичних обставин справи щодо зазначених в акті перевірки фактів, з якими податковий орган пов'язує порушення позивачем вимог законодавства.

Оподаткування доходів, одержаних протягом календарного року фізичними особами, зареєстрованими в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи, від здійснення підприємницької діяльності регулюється розділом четвертим Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 (13-92) Про прибутковий податок з громадян із змінами та доповненнями, та Інструкцією про прибутковий податок з громадян, розробленої на виконання вимог статті 23 Декрету, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12 (z0064-93) .

Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 Про прибутковий податок з громадян та Інструкції оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручка у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням у відповідному звітному періоді (кварталі, календарному році) доходу.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних із одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) . Валові витрати, пов'язані з провадженням підприємницької діяльності фізичної особи, включають витрати, визначені статтями 5 та 8 цього Закону з урахуванням відповідних обмежень i особливостей, зокрема щодо фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно з додатком № 7 до Інструкції про прибутковий податок з громадян до складу витрат фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, зареєстрованої як платник ПДВ, включаються суми ПДВ, внесені до бюджету. Не включаються до валових витрат i валового доходу суми ПДВ, що входять до ціни придбаних та проданих товарів (робіт, послуг).

Однак, зазначені положення чинного законодавства щодо порядку визначення доходів i витрат фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності залишились поза увагою судів попередніх інстанцій. Оцінюючи правомірність віднесення позивачем до складу витрат ПДВ в сумі 11565грн, судами попередніх інстанцій не з'ясовувалось питання його сплати позивачем в ціні придбання товарів (робіт, послуг), чи внесення до бюджету.

Щодо правомірності формування позивачем витрат та податкового кредиту за операціями з придбання робіт з передпродажної підготовки металопрокату від ПП Анта та від ТОВ Нью Ленд Груп, то умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Разом з тим, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження витрат та податкового кредиту.

У той же час чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, в процесі розгляду справи підлягають дослідженню первинні документи, що розкривають зміст господарської операції, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі та отримання реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами.

Не встановлено судами попередніх інстанцій і суті порушення позивачем підпункту 7.2.8 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та не визначено предмет доказування у даній справі, оскільки обставини дотримання позивачем вимог чинного законодавства при формуванні податкових зобов'язань з податку на додану вартість підлягають оцінці незалежно від правильності визначення платником податкового кредиту у цьому звітному періоді.

Також не з'ясовано судами попередніх інстанцій обставин, з яким відповідачем пов'язувалось завищення позивачем витрат у 2007 році в сумі 385,77 грн, заниження доходів, одержаних з 01.01.2007 по 31.12.2007, що призвело до заниження валового доходу на суму 99044,59 грн, щодо яких суд апеляційної інстанції дійшов висновку про підтвердження виявленого порушення, а суд першої інстанції вказував на допущені відповідачем арифметичні та методологічні помилки під час розрахунку.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 у справі № 2а-3816/10/0470 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.