Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 754/2265/17

провадження № 61-27989св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - П`ятнадцята Київська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Андрощук Сергієм Васильовичем, на постанову Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2018 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа ? П`ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про встановлення юридичного факту, визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3, який перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 26 грудня 1991 року.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на майно, в тому числі, і на квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира), яка частково була придбана за особисті кошти батька, отримані ним від продажу квартири, набутої внаслідок приватизації.

14 грудня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на належну йому частку у спадковому майні померлого батька через відсутність правовстановлюючих документів на майно.

Державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О. В. 17 лютого 2018 року ОСОБА_2 були видані свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, в тому числі на 1/2 частку спірної квартири, та свідоцтво про право на спадщину за законом.

Нотаріусом було невірно визначено обсяг майна, належного спадкодавцю на час смерті ОСОБА_3, в зв`язку з чим було порушено право позивача на спадкування за законом.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнень, просив встановити юридичний факт належності померлому ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності квартири АДРЕСА_1, яка була придбана ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 02 червня 1995 року № 1/3355-3200, право власності на яку було зареєстроване Київським міським бюро інвентаризації 22 червня 1995 року у книзі 539 є об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_3 в частині 65/100 квартири; визнати недійсним свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, серія та номер: 9-68, видане 17 лютого 2017 року державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О. В.; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер: 9-70, видане 17 лютого 2017 року державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О. В.; скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на 1/2 частину квартири, проведену державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О. В., індексний номер 33911515 від 17 лютого 2017 року, номер запису про право власності 19070685, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1175787480000; скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на 1/4 частини квартири, проведену державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О. В., індексний номер 33915320 від 17 лютого 2017 року, номер запису про право власності 19074391, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1175787480000; визнати право власності ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом на 41/100 квартири.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що спірна квартира була придбана спадкодавцем ОСОБА_3 за особисті кошти, тому спірна квартира була спільною сумісною власністю спадкодавця ОСОБА_3 і ОСОБА_2 .

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на частку в спільному сумісному майні подружжя, видане 17 лютого 2017 року державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О. В. та зареєстроване в реєстрі за № 9-68, на ім`я ОСОБА_2 в частині 330/400 частин квартири АДРЕСА_1 та вважати, що ОСОБА_2, як пережившому з подружжя, після смерті ОСОБА_3 належить 70/400 частин квартири АДРЕСА_2 .

Скасовано державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1175787480000) на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, проведену державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О. В. 17 лютого 2017 року, номер запису про право власності: 19070685, на ім`я ОСОБА_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 видане 17 лютого 2017 року державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О. В. та зареєстроване в реєстрі за № 9-70, на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Скасовано державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1175787480000) на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, проведену державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О. В. 17 лютого 2017 року, номер запису про право власності: 19074391, на ім`я ОСОБА_2 .

Визнано в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 право власності на 330/400 частин квартири АДРЕСА_2, яка належала померлому на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованому Українською біржею "Десятинна" 02 червня 1995 року, реєстраційний номер: 1/3355-3200 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 22 червня 1995 року, реєстр № 539, в рівних долях за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тобто по 165/400 частин квартири, за кожним.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки спірна квартира була придбана 02 червня 1995 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 частково за кошти ОСОБА_3, які були отримані від реалізації його частки квартири АДРЕСА_3, а тому після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, зокрема 330/400 часток (260/400 часток, що відповідно до КпШС України (2006-07) є особистою приватною власністю ОСОБА_3, + 70/400 часток, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ) спірної квартири, яка увійшла у спадкову масу та підлягає поділу в рівних частках між спадкоємцями - ОСОБА_1 (син) та ОСОБА_2 (дружина), тобто по 165/400 часток кожному.

Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі

18 травня 2018 року ОСОБА_2, через свого представника - адвоката Андрощука С. І., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2018 року та залишити в силі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції проігнорував презумпцію спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Деснянського районного суду міста Києва.

Зупинено виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

У травні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2, подану адвокатом Андрощук С. В., на постанову Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним нормам матеріального права рішення апеляційного суду не відповідає.

Верховний Суд приймає аргументи, наведені у касаційній скарзі з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що батько позивача ОСОБА_3 та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 грудня 1991 року.

Під час шлюбу подружжям була придбана спірна квартира АДРЕСА_1, відповідно до договору купівлі-продажу від 02 червня 1995 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3

28 березня 2016 року відповідач звернулася з заявою до П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після померлого чоловіка.

06 вересня 2016 року позивач у справі звернувся до нотаріальної контори з аналогічною письмовою заявою.

12 грудня 2016 року позивач у справі звернувся до П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори з письмовою заявою, в якій просив видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька, а у разі неможливості його видати винести постанову про відмову.

Згідно постанови державного нотаріуса Щербенко О. В. від 14 грудня 2016 року позивачу у справі було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадину за законом на належну йому частку у спадковому майні померлого батька через відсутність правовстановлюючих документів на майно.

17 лютого 2017 року відповідачу у справі державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О. В. було видано свідоцтва про право власності, відповідно до яких відповідачу, що є пережившою дружиною ОСОБА_3, належить 1/2 частка у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, що складається, зокрема зі спірної квартири.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 лютого 2017 року державним нотаріусом було посвідчено, що на підставі статті 1261 ЦК України спадкоємцями зазначеного у свідоцтві майна померлого є його дружина - відповідач у справі ОСОБА_2, на 1/4 частку майна, його син - позивач у справі ОСОБА_1 на 1/4 частку майна. Спадщина складається з 1/2 частини спірної квартири, що належала померлому на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованого Українською біржею "Десятинна" 02 червня 1995 року. Свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частку спадкового майна видано ОСОБА_2

17 лютого 2017 року П`ятнадцятою Київською державною нотаріальною конторою було зареєстровано звернення у вигляді письмової заяви позивача у справі про те, що ним до Деснянського районного суду міста Києва було подано позов стосовно визнання особистою власністю його батька спірної квартири, а тому просить не видавати свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя ОСОБА_2 до вирішення спору судом.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ураховуючи час придбання спірної квартири, правовідносини, які визначають режим спільного сумісного майна подружжя регулювалось КпШС України (2006-07) .

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який діяв на час виникнення правовідносин між сторонами, майно, нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

За правилом статті 60 СК України (введеного в дію з 1 січня 2004 року і діючого на час вирішення справи судами) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною другою статті 60 СК України встановлено презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу.

Згідно із статтею 24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Отже, визнаючи право особистої приватної власності одного з подружжя на майно, суд повинен установити той факт, що джерелом його набуття були особисті кошти цієї особи. Такі обставини підлягають доведенню.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірна квартира була придбана ОСОБА_3 та ОСОБА_2 частково за кошти ОСОБА_3, які були отримані від реалізації його частки квартири АДРЕСА_3, а тому після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, зокрема 330/400 часток (260/400 часток, що відповідно до КпШС України (2006-07) є особистою приватною власністю ОСОБА_3, + 70/400 часток, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ) спірної квартири, яка увійшла у спадкову масу та підлягає поділу в рівних частках між спадкоємцями - ОСОБА_1 (син) та ОСОБА_2 (дружина), тобто по 165/400 часток кожному.

Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується.

Як встановлено судами, та вбачається з матеріалів справи спірна квартира була придбана за договором купівлі-продажу від 02 червня 1995 року № 1/3355-3200, тобто за час шлюбу ОСОБА_3 та відповідача у справі ОСОБА_2 .

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме від продажу частки квартири яка належала його батькові від приватизації були потрачені ним на придбання спірної квартири.

Факт, що частка квартири по АДРЕСА_4 була відчужена і спірна АДРЕСА_5 АДРЕСА_6 була придбана в один і той же день не може свідчити про те, що кошти від продажу частки квартири по АДРЕСА_4 були витрачені для придбання спірної квартири АДРЕСА_7 АДРЕСА_6 і не може бути безумовною підставою для визнання особистої приватної власності на спірну квартиру.

Крім того за життя батька позивача, а також подружжям не укладався договір про визнання спірної квартири приватною власністю ОСОБА_3, з чого можливо зробити висновок проте, що кошти витрачені на придбання спірної квартири, - є коштами подружжя.

За таких обставин, встановивши, що спірна квартира набута за час шлюбу, а позивачем не надано та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спірна квартира була частково придбана за особисті кошти його батька, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про збільшення його частки спадкового майна.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з аргументами касаційної скарги щодо відповідності закону рішення суду першої інстанції.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Апеляційний суд помилково скасував рішення міського суду, безпідставно вказуючи на те, що спірна квартира частково була куплена за особисті кошти ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У зв`язку із наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позовних ОСОБА_1 не відповідає як нормам матеріального права, так і принципу справедливості правосуддя у зв`язку із чим таке рішення не може вважатися законним і підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України, як помилково скасованого.

Позивач не позбавлений права звернутися до нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частини спірної квартири у порядку спадкування після померлого батька.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У зв`язку із задоволенням касаційної скарги ОСОБА_2, понесені нею судові витрати за подання касаційної скарги у розмірі 10 000,64 грн слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Андрощук Сергієм Васильовичем, задовольнити.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2018 року скасувати, залишити в силі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000,64 грн (десять тисяч гривень шістдесят чотири копійок) судового збору за подання касаційної скарги.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2018 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.