757/63756/18-ц Про визнання кредитного договору недійсним - 26.02.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2019 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання кредитного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що він з електронного ресурсу Єдиного державного реєстру судових рішень дізнався про наявність судового рішення про стягнення з нього на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором від 01 лютого 2010 року.

Вказував, що про існування вказаного кредитного договору йому нічого невідомо, він його не підписував.

Ураховуючи викладене, позивач, посилаючись на статті 215, 216 ЦК України просив визнати вказаний вище кредитний договір недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, при цьому матеріали справи містять належні докази укладення сторонами кредитного договору, через що підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст рішення судових рішень попередніх інстанцій

Постановою Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що у матеріалах справи наявна завірена фотокопія договору про відкриття рахунку та обслуговування платіжної картки, за умовами якого позивачу було надано кредитну картку із кредитним лімітом, тому відсутні передбачені статтею 215 ЦК України підстави для визнання цього договору недійсним, оскільки оскаржуваний договір підписаний обома сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі, та при його укладенні ОСОБА_1 не заперечував щодо його умов, про що свідчить його особистий підпис у ньому. При цьому, позивачем не заявлялося клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи щодо належності йому чи іншій особі підпису на спірному договорі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 липня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 757/63756/18 з Печерського районного суду м. Києва.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано клопотання позивача про витребування оригіналу кредитного договору. В клопотаннях про витребування доказів позивач наголошував та наводив відповідну аргументацію в необхідності витребування саме оригіналу кредитного договору (заяви-приєднання).

Апеляційний суд також не задовольнив клопотання про витребування оригіналу кредитного договору, прирівнявши кредитний договір з договором про відкриття банківського рахунку. Проте вказані договори є різними за своєю правовою природою і не можуть замінювати один одного. Позивач просив визнати недійсним саме кредитній договір, а не договір про відкриття банківського рахунку.

Вважав необґрунтованою позицію апеляційного суду про обов`язок позивача подати клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, а за відсутності такого суд вважав кредитний договір укладеним. Зазначав, що згідно з пунктом 1.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (z0705-98) , для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Саме для отримання оригіналу спірного кредитного договору позивачем і подавалось клопотання про витребування такого договору, а без оригіналу кредитного договору проведення експертизи є неможливим.

Відтак, вважав, що судами порушено процесуальні права позивача на змагальність, порушено принцип рівності сторін і неупередженості суду, порушено порядок призначення і проведення експертизи.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 лютого 2010 року було між сторонами було укладено договір про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки № AMDN03000032019021 (а.с. 20).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди допустили порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що у матеріалах справи наявна завірена фотокопія договору про відкриття рахунку та обслуговування платіжної картки, за умовами якого позивачу було надано кредитну картку із кредитним лімітом, тому відсутні передбачені статтею 215 ЦК України підстави для визнання цього договору недійсним, оскільки оскаржуваний договір підписаний обома сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі, та при його укладенні ОСОБА_1 не заперечував щодо його умов, про що свідчить його особистий підпис у ньому. При цьому, позивачем не заявлялося клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи щодо належності йому чи іншій особі підпису на спірному договорі.

Разом з тим, суди не врахували, що будь-які докази укладення між сторонами саме кредитного договору в матеріалах справи відсутні. Надана банком копія договору про відкриття рахунку та обслуговування платіжної картки містить умови про відкриття кредитної лінії з кредитним лімітом у розмірі 0 грн 00 коп. (а.с. 20). При цьому суди не з`ясували за допомогою належних та допустимих доказів, чи дійсно ОСОБА_1 користувався грошовими коштами та здійснював оплату кредиту, виходячи з обставини заперечення ним самого факту укладення кредитного договору.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають до застосування правила статей 12, 81 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів..

Відтак, суди були зобов`язані власні процесуальні дії належним чином мотивувати, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України). Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Доведення обставини, чи укладав кредитний договір ОСОБА_1 має істотне значення для вирішення спору, при тому, що позивач посилався на те, що банком було пред?явлено позов до суду про стягнення з нього кредитної заборгованості і заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2016 року позов банку було задоволено.

Судами не враховано вимог зазначених положень процесуального закону, не надано належної оцінки доводам позивача про те, що кредитний договір він не підписував.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Встановлено, що позивачем до суду першої та апеляційної інстанцій подавалися заяви про витребування оригіналу кредитного договору, які судами не були задоволені (а.с. 11-12, 33-35, 40-43, 70-73).

Таким чином, не витребувавши оригіналу кредитного договору, суди позбавили позивача можливості довести обґрунтованість його тверджень про непідписання ним такого договору, оскільки, заявляючи клопотання про витребування доказів, позивач, як він зазначав, мав намір заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, для проведення якої необхідно надати оригінали документів (а.с. 42).

Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

З огляду на викладене, висновки судів про те, що ОСОБА_1 не довів, що він кредитний договір не підписував, є таким, що ґрунтується на припущеннях, оскільки лише експерт може надати відповідь на вказане питання і за наявності оригіналу кредитного договору.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази укладення позивачем саме кредитного договору, про що вже вказувалося вище, а без встановлення цих обставин, рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.

З урахуванням викладеного, а також доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд вважає за необхідне задовольнити, скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо.

Відповідно до пункту 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.